42146 (Розвиток німецьких антропонімів в історичному та мовно-географічному аспектах)

33

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 АНТРОПОНІМІЧНА СИСТЕМА НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ СПЕЦИФІКА

1.1. Специфіка антропонімічної системи німецької мови

1.2. Методи дослідження антропоніміки

1.2.1. Описовий метод

1.2.2. Порівняльно-історичний метод

1.2.3. Метод лінгвістичної географії

Висновок

Розділ 2 ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРІЗВИЩ. ПРІЗВИЩА В МОВІ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКОЇ АНТРОПОНІМІЇ

2.1. Прізвиська. Типи прізвиськ

2.2. Утворення прізвищ та їх типи

2.2.1. Прізвиська та прізвища

2.2.2. Прізвища, що походять від імен

2.2.3. Прізвища від назв походження

2.2.4. Прізвища, що позначають рід заняття

2.3. Географія прізвищ

Висновок

Розділ 3 ІСТОРІЯ ПОЯВИ ТА РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКИХ ІМЕН

3.1. Імена греків, римлян та ізраїльтян. Узгодження між германськими та грецькими іменами

3.2. Світ германських імен

3.2.1. Історичний розвиток германських власних назв

3.2.2. Германські імена іншомовного походження

3.2.3. Передумови появи християнських імен

3.2.4. Мода на імена

3.3.Старогерманські повні імена, що використовувались як прізвища

3.3.1.Похідні форми старогерманських імен, що служили прізвищами

Висновок

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Сучасна наука приділяє значну увагу питанням ономастики. Існує Міжнародний комітет ономастичних наук з центром в місті Лювені (Бельгія), який видає свій орган “Onoma. Bulletin d’information et de bibliographie”, а в різних країнах виходять різні ономастичні журнали, як, наприклад, у Франції “Revue internationale d’onomastuque”, у Швеції “Namm och bygd”, в Польщі “Onomastica”.

Розділ ономастики, що займається безпосередньо дослідженням особових імен називається антропонімікою, а вся сукупність особових імен – антропонімією.

Серед учених, які присвятили свої дослідження проблематиці німецької антропоніміки, значний внесок зробили радянські та вітчизняні вчені Алімбекова Л., Агєєва Р., Ботцева Т., Єртакова Н. та ін., а також німецькі мовознавці А. Бах, А. Фік, Р.Фішер, В. Фляйшер, М. Готшальд, Х Кауфман [1;2;11;21;57;58;59;60;61;64].

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що історичний та мовно-географічний аналіз німецької антропонімії, а також вивчення її функціонування у німецькому мовленні дає можливість дослідити розвиток німецьких імен та прізвищ у різних регіонах Німеччини від найдавніших часів до наших днів, а також відтворити їх денотативне значення у процесі розвитку німецької мови. Все вищезазначене й визначає актуальність даного дослідження.

Метою дослідження є визначення особливостей розвитку німецької антропонімії в історичному та мовно-географічному аспектах, розкриття їхнього значення у різні періоди розвитку німецької мови у різних регіонах, а також реконструкція їх денотативних значень. Реалізація даної мети передбачає необхідність розв’язання таких завдань:

1. Опис форм та значень німецьких антропонімів у різні періоди розвитку німецької мови.

2. Виявлення мовних та позамовних факторів, що впливають на формування антропонімів.

3. Дослідження деривації німецьких антропонімів.

4. Виявлення денотативних значень німецьких імен та прізвищ.

Для досягнення поставленої мети і вирішення конкретних задач ми використали наступні методи дослідження: описовий метод; порівняльно-історичний, лінгвістичної географії.

Наукова новизна дипломного дослідження полягає в тому, що вперше розглянуто в історичному та мовно-географічному аспектах становлення та розвиток німецьких антропонімів. Попередні дослідження були трохи односторонніми і імена та прізвища розглядалися лише в одному аспекті, що, на нашу думку, давало не досить чітку картину їх появи, становлення та зміни у процесі розвитку німецької мови.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона робить внесок у подальше опрацювання проблеми дослідження німецьких антропонімів, в розробці низки теоретичних положень у сфері реконструкції німецьких антропонімів, у поглибленні теорії первинної номінації шляхом аналізу імен та прізвищ у різні періоди існування мови. У цілому, дане дослідження може послужити збагаченню теорії антропонімічної семантики завдяки розгляду імен та прізвищ в історичному та мовно-географічному аспектах.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що зібраний фактичний матеріал та отримані результати можна застосовувати у написанні курсових та дипломних робіт бакалаврів, спеціалістів, магістрантів та аспірантів. Також матеріали дослідження можна застосовувати у курсах з лексикології та історії німецької мови. Окремі матеріали можуть допомогти людям дізнатися про споконвічне значення їх імен та прізвищ, показати всю історію їх становлення.

Об’єктом вивчення є динаміка розвитку та формальні трансформації німецьких імен та прізвищ від найдавніших часів до сьогодення.

Предметом дослідження є поява, розвиток та зміна німецьких імен та прізвищ від найдавніших часів до сьогодення.

Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дипломної роботи, її теоретичне й практичне значення; визначено об’єкт, предмет, мету та методи дослідження.

У першому розділі “Антропонімічна система німецької мови та її специфіка” проведено огляд антропонімічної системи німецької мови та встановлено основні її особливості. Розглянуто також методи дослідження німецької антропонімії.

У другому розділі “Передумови виникнення прізвищ. Прізвиська в мові, як важливий аспект розвитку німецької антропонімії” розглянуто значення прізвиськ у процесі утворення німецьких прізвищ, досліджені основні джерела походження прізвиськ, механізми їх перетворення на прізвища, а також досліджені різні типи прізвиськ та прізвищ. У даному розділі досліджена географія прізвищ в основі якої лежить їх морфологічна будова.

Третій розділ, “Історія появи та розвитку німецьких імен”, ми присвятили дослідженню джерел походження німецьких імен, відтворенню їх денотативного значення, а також дослідженню зміни семантичних значень імен у процесі розвитку німецької мови. В даному розділі було порівняно імена римлян, греків та ізраїльтян та встановлено семантичні подібності та відмінності між ними.

РОЗДІЛ I АНТРОПОНІМІЧНА СИСТЕМА НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ СПЕЦИФІКА

1.1. Специфіка антропонімічної системи німецької мови

Об’єктом ономастичних досліджень є, як відомо, власні імена, притаманні певному народові від початку або запозичені з інших мов, до того ж за ступенем «архаїчності», тобто приналежності до одного із найдревніших пластів словникового запасу будь-якої мови, власні імена займають одне із центральних місць. Проте, не дивлячись на архаїчність, матеріал під час опису окремих мов довгий час ігнорувався.

Дослідниками власних імен були переважно логіки та філософи. Цікавість до власних імен проявляли, древньогрецькі, древньоримські вчені. Як особливий клас вони були виділені стоїками (Хрисиппом). Проте й пізніше – в епоху Відродження, (Дж. Локк, Г. Лейбніц) та протягом усього XIX століття продовжувалася дискусія про категорії власних імен, їх значення.

Спеціальні ономастичні дослідження почали здійснюватися відносно недавно. Досить сказати, що цікаве узагальнення позитивного досвіду ономастів в нашій країні спостерігалося лише в останні 40 років, після утворення Групи ономастичних досліджень при Інституті мовознавства АН СРСР [1:38]. Результати роботи, існуючого при цій групі Ономастичного семінару і організовуючих ним всесоюзних та міжнародних конференцій були узагальнені в опублікованій 1986 р. Колективній монографії «Теорія та методика ономастичних досліджень». Колективна праця співробітників Групи присвячена виявленню специфіки ономастичної лексики, визначенню методів і прийомів, основних принципів її подальших досліджень.

Значний вклад в ономастичну дослідницьку роботу вносять, деякою мірою, німецькі лінгвісти. В НДР плодотворно працювала секція мовознавства при Лейпцигському університеті. Група учених цієї секції займалася дослідженнями германо-слов’янської ономастики, в першу чергу топоніміки. У тісному зв’язку з Лейпцигськими ономастами працювали співробітники секції мовознавства університету ім. Шиллера в м. Йені. Від 1966 року до складу цієї секції входила група учених відділення інституту діалектології. Результатом праці творчих колективів в НДР були численні публікації та статті, надруковані в таких лінгвістичних журналах, як, наприклад, Sprachpflege, Zeitschrift für Germanistik, Zeitschrift für Slawistik, Zeitschrift für Phonetik, Sprachwissenschaftliche Komunikationsforschung [38:18].

Круг питань, що були висвітлені в наукових працях з ономастики, досить широкий: лексикографування фактичного матеріалу; фактори, що впливають на історичний розвиток власних імен мовного та соціально діалектичного характеру; фонологічні, морфологічні та семантичні особливості власних імен, їх географія.

Особливо цікавими є дослідження, пов’язані з проблемою синтаксису власних імен, їх використання в мовній ситуації.

Великий вклад у розробку ономастичних, а, отже, і загальномовних проблем внесли і вносять лінгвісти ФРН. Однією із фундаментальних західнонімецьких праць з ономастики є монографія В. Зайбіке, присвячена власним іменам, де, по суті справи, висвітлюються всі аспекти німецької антропоніміки – термінологічний, історичний (ім’я, як відображення історії та культури німецького народу), соціологічний і, тісно з ним пов’язані, стилістичний і географічний аспекти (використання та нормативність імен в різних соціумах і територіях, їх суспільна оцінка), логічний (значення власних імен, їх апеллятивізація), - а також специфічні ономастичні питання (фонетика, морфологія, словотвір).

У вище зазначеному не важко помітити все різноманіття задач, що успішно або не дуже вирішуються, які стоять перед описом онімічної, в тому числі, і антропонімічної лексики.

Згідно з вище сказаним, чітко вимальовується багатоплановість ономастичних, а саме, антропонімістичних досліджень, що досить зрозуміло і закономірно. Власні імена пронизують усю мовну практику людини, супроводжуючи її в усіх сферах її життя та діяльності. Спеціалісти різних профілів зацікавлені при вивченні в отриманні найбільш повної і точної інформації, яку несе ім’я: про час і місце його утворення, про людей, що його утворили, про реалії, які його супроводжували. Проте слід звернути увагу, що при характерному для сучасних робіт усесторонньому висвітленні багатопланових лінгвістичних об’єктів, деякі моменти можуть випускатися з виду. Тому відтворення більш менш загальної картини явища, що вивчається, можливе або при зосередженості дослідника на проблематиці в цілому, або при поглибленому аналізі окремої приватної проблеми, звуженні дослідження.

Для виконання будь-якої роботи, тим паче тієї, що містить елементи творчого характеру, потрібне, як відомо, знання предмета, уміння розбиратися не лише в спеціальних, а й загальних питаннях, що його стосуються.

Антропонімом називають ім’я людини. Якщо донедавна всі власні імена, включаючи антропоніми, сприймалися як розрізнені слова, які можна вибірково, в залежності від смаку або лексикографічних традицій, внести до словника, то від 50 - 60-их років XX ст. ономастичну лексику стали розглядати як самостійну систему.

Під антропонімічною системою розуміють сукупність імен людей в мовній і національній своєрідності [3;5;6;8;9;10].

Антропонімічна система сучасної німецької мови двочленна. Для називання людей використовують ім’я та прізвище. Старогерманська антропонімічна система, сформована між 200 і 400 рр. до н.е., була одночленна, для називання людини використовувалося лише ім’я.

Протиставленність ім’я/прізвище – один із важливих признаків системної організації антропонімічного матеріалу німецької мови. Загально відомо, що основною якістю елементів будь-якої лінгвістичної системи є наявність в ній опозицій [32:27].

Кожен член опозиції утворює своєрідну підсистему, яка також утворюється на визначених протилежностях і характеризується своїми особливими зв’язками.

В підсистемі власних імен чітко протиставляються два розряди: чоловічі та жіночі імена. В нашій праці будуть розглянуті чоловічі і частково, не так досконально, жіночі імена. Опозицію утворюють рідні та запозичені імена. Ступінь семантичної прозорості антропонімів також різна. Серед власних імен виділяються «семантично доступні» - прізвиська та «самі» - календарні імена.

Ілюстрацією системності, до того ж своєрідно втіленою, є випадки вироблення «самостійної» граматики, тобто спеціалізація граматичних категорій і засобів в антропонімічній лексиці: власні імена та прізвища – це іменники, як правило, вони не відмінюються за числом і використовуються у визначених синтаксичних функціях.

Як і всі іменники, антропоніми німецької мови можуть супроводжуватися артиклем. Разом з тим, використання артикля разом з власним іменем чи прізвищем несе трохи інше функціональне навантаження. Артикль перед власним іменем виконує в німецькій мові емоційно-стилістичну функцію, це ще один з прикладів вироблення «самостійної граматики».

Як видно з вище зазначеного, види і форми зв’язків в сучасній антропонімічній системі німецької мови досить різноманітні і в той же час самобутні у порівнянні з апелятивною лексикою.

За своєю структурно-семантичною організованістю окремі частини антропонімічної лексики явно поступаються звичайній лексиці мови. Ось чому про ономастику взагалі і антропоніміку говорять «як про слабо організовану систему, коли беруть її у всій своїй повноті» [13:68;14].

1.2. Методи дослідження антропоніміки

Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності [16;19;20].

Методологія (від метод і грец. logos «слово, вчення») — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.