42146 (687035), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Для того щоб точніше позначити певну особу, потрібно подати відомості про походження, вказати імена батька, діда чи іншого предка, особливо, коли йшлося про особу благородного походження. У німецьких героїчних оповіданнях всі герої мали якесь додаткове ім’я, що походило від імені батька і вказувало на походження: Hitibrant Hiribrantes sunu, Siegeried Sigmundes sun – ці додатки в ті часи не передавалися у спадок, а отже й не були прізвищами. Коли до імені сина додавали ім’я батька, то ім’я першого набувало форми “ Sohn Arnolds” чи просто Arnolds, у документах тих часів, які оформлялися переважно латинською мовою можна було зустріти: filius Arnoldi чи форму, де filius випадав – Arnoldi. Доречі у Швейцарії в документах завжди опускали частини син та дочка, наприклад, Eduard Blocker, уроджений Engler.

Імена такого типу, у родовому відмінку , дуже схожі на прізвища, як Arnolds, Fridrichs, Otten. Трохи дивним є те, що переважна більшість цих імен вживаються не в родовому, а в називному відмінку: Arnold, Friedrich, Otto (Otte) і т.д. Звідки ж це, на перший погляд, дивне явище? Зоцін ( Socin) так пояснює це явище, що замість точного імені в родовому відмінку чи будь-якого іншого патронімічного утворення, до імені сина додавалося ім’я батька в називному відмінку, воно служило видом родового імені чи племінної приналежності. Так у же в 8 ст. у документах серед інших імен зустрічаються: Sigifridus filius Sigimundus, а в 11ст. з’являється батьківське ім’я в називному відмінку, наприклад, Uguo Folkaldus. Цікавий приклад з Кьольну наводить Бекер. Там у абатстві Святого Пантелеймона працював такий собі Razo; у 1185 році уже підписувався Henricus Razonis, в 1192 році – Henricus Razo, а в 1272 році – Theodoricus dictus Razo бургомістр. У Гьотінгерській книзі документів у 1245 році зустрічається ім’я лицаря Johannes Gusen (у родовому відмінку), 1270 року – лицар Johanes Guse. У Хайльбронерських документах до 1331 року є згадки про трьох братів: Konrad Lutwins, Lutwin Lutwins, Heinrich Lutwins, від 1350 року вони записані як Konrad Lutwin, Lutwin Lutwin, Heinrich Lutwin. У фризів ще, навіть, до 16 ст. заміна прізвищ у родовому відмінку називним і навпаки була довільною; 1594 року одна і та ж особа має дві форми імені – Сampe Hennike та Campe Hannekes; але форма у родовому відмінку завжди була переважаючою, особливо на сході. Звичайно у повсякденному житті ім’я батька використовувалося у називному відмінку, бо така форма є найпростішою і таким чином реалізується один з найголовніших законів мови.

Таким чином виник цілий ряд старонімецьких імен, що до сьогодні служать прізвищами. Вони можуть сьогодні мати незначні зміни, бути досить таки сильно зміненими або взагалі бути невпізнанними.

Найзрозумілішим є походження складних імен, нижче ми наводимо таблицю складних імен:

• bald (bold, beld; pold, peld “сміливий”: Liebold, Liebeld, Lippold, Lippelt [44:14];

• bod ( bode, bothe, bott, pott, bade “той хто наказує”, часто, можливо, від badu “боротьба”): Seebode, Kosbothe, Gerpott, Seebade [44:40];

• brecht (bert, barth, precht, pert “сяючий”): Siebrecht, Siebert, Siebarth; Wieprecht, Wiepert [44:49];

• fried ( fert, fart „захист“): Siegfried, Siefert, Seifart [44:67];

• ger ( „спис“): Rödiger [44:69];

• hart ( art, ert “військо”): Walther, walter [44:75];

• mann : Hermann [44:90];

• mar ( mer „відомий“): Volkmar, Volkmer [44:92];

• rich (reich „могутній“): Friedrich, Friedreich [44:97];

• walt ( olt, elt „керуючий“): Reinwald, Reinold, Reinelt [44:105];

• wart ( werth „охоронець“): Ahlwardt, Adelwerth [44:107];

• wig („боротьбa“): Hartwig [44:110];

• win (wein „друг“): Gerwin, Eberwein [44:114];

• wolf ( olf, loff „вовк“): Schönewolf; Rudolph, Rudloff [44:127];

Ці частини часто втрачали кінцеві приголосні, внаслідок чого виникали нові частини складних імен, наприклад, ball, bell від bald, belt; fer від fert; ohl від old.

Деякі з цих старих імен мали в усному мовленні чи під впливом інших факторів безліч похідних форм: Richard - Richert, Riegert, Reichhardt, Reichard, Reichert, Rickert, Ritschard, Ritsert – орфографічні відхилення в даному випадку незчисленні. Наприклад ім’я Liubald виступає у більш, ніж двадцяти формах: Libaldt, Liebold, Liebhold, Libelt, Liebel, Liepelt – Lippelt, Lippel – Leopold – Lepold, Lepel – Leppelt – Luppold – Lubold – Laubhold – Leupold –Leybold, Leibel, Leibhold, Leipold, Leipel і т.д.

3.3.1 Похідні форми старогерманських імен, що служили прізвищами

Серед імен дуже часто можна зустріти скорочені форми. Їх легко розпізнати по літері о на кінці. Але лексика постійно змінюється ці імена також зазнавали змін. Голосна о, що приєднувалася до слова, збереглася лише в деяких прізвищах: Otto, Thilo; у більшості випадків вона змінилася на е: Otte, Thile, Heine ( Heino від Heinrich), Theime (Theimo від Thidmar) – або голосна зовсім відпадала: Ott, Thiel, Heyn, Thiem.

Ці скорочення є перехідними формами для утворення зменшено пестливих форм імен. Тут виступають найрізноманітніші утворення і можна побачити надзвичайно різноманітні форми імен. Кожна місцевість мала свої власні зменшувальні закінчення. Наприклад, локалізовані форми зменшення на і були притаманні Верхній Баварії у другій половині 18 ст.

Ядром верхньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна l (cтаронім. Ilo): Hädele, Mädel, Maidle, Maidli, Madla, Märdul.

Ядром нижньонімецьких зменшувальних закінчень була приголосна k ( старонім. Iko): ke, ken, наприклад, Mäke, Mäken; ken переважає в західній, а ke – в східній частині Нижньої Німеччини.

У документах зустрічаються обидва суфікси у поєднанні з n: верхньонім. lein, нижньонім. chen.

Виходячи з усього вище сказаного, ми знаходимо у верхньонімецькій мові наступні утворення:

- el (найпоширеніша форма): Dietel, Merkel;

- l (баварська та австрійська форми): Dieyl, Merkl;

- la (франкська): Heckla;

- le (швебська): Dietle, Merkle – з об’єднуючою голосною Eisele;

- li (швейцарська): Märkeliö

- lin (швебська, швейцарська): Märklin, Bürklin – інколи len: Eiseln. З розвитком нової літературної мови з’являється lein: Dietlein.

Відповідні утворення в Нижній Німеччині були не настільки різноманітними, там зменшувальні форми рідко використовувалися не лише в іменах, але й в звичайних словах. Особливе місце тут посідало закінчення –ko з поєднуючою голосною: Tedolike, Reinike, Reinecke; без голосної: Reinke, Wilke; -k: Tieck; літературна німецька –ch (-ich): Dedich, Rohlich.

Поряд знаходиться також -ken: Tiedken, Willken. Дуже часто зустрічаються також генетивні конструкції. Зменшувальний префікс -chen з власними іменами зустрічається надзвичайно рідко: Nöldechen. Франкською цей суфікс має форму -gen: Büsgen, Didgen. У фризькій мові зменшувальним префіксом є -je: Hobbje, Detje, Bätje. Також зустрічається форма -tje: Antje, а старофризькій мові -ze, що має декілька варіантів: sse, se, ste, stje: Alste, Alse.

Як видно з вище наведених прикладів, ці зменшувальні закінчення впливають на утворення умлаута. Причиною цього є те, що на самому початку в цих закінченнях була голосна і (iko, ilo).

Окрім цих двох головних суфіксів l і k, в Середній та Південній Німеччині був ще й третій суфікс z (старонім. -izo). Так від Dietrich ми маємо форми: Dietze, Dietz, від Heinrich: Heinze, Heinz – також Heinitz (від Heinzo – основи всіх форм).

Скорочення прізвиськ, які в Нижній Німеччині не були загальноприйнятими, за винятком Fritz, отримали поширення в Верхній Німеччині як прізвища.

Суфікс z під час розвитку мови перетворився на ss: Diss, Russ, на s: Heinse, інколи можна зустріти такі форми як sch, tsch: Gersch, замість Gerz, Dietsch.

Aле так як просте одинарне зменшення не задовольняло потребу народу, то зменшено пестливі префікси об’єдналися і утворили форми слів з подвійним зменшенням, наприклад, від Dietrich:

-licke (cтаронім. -iliko): Thielike, Thilke;

-zel (старонім. -izilo): Dietzel;

-kel (старонім. -ikilo): Tickel;

-zke (старонім. -iziko): Tietzke.

Також зустрічаються форми слів, де об’єднані відразу три суфікси (z, l, k): Dietzelke.

Власні імена, що виступали як прізвища, мали і мають у більшості випадків сьогодні називний відмінок, хоча йому передував родовий відмінок (генетив). Це відповідало чіткому граматичному правилу – ім’я батька, для точнішої ідентифікації, давалося у родовому відмінку: Heinrich, Sohn Arnolds, латинською – Henricus, filius Arnoldi, де частини Sohn та filius могли випадати. Звідси й походить велика кількість імен у родовому відмінку, що закріпилися як прізвища.

Прізвища, так само як і інші слова, мають дві відміни:

- сильна відміна має s;

- слабка відміна має n.

Cильна відміна поширювалася на повні імена: Diederichs, Hermanns, а слабка – на скорочені: Thielen, Otten ( інколи скорочення відмінювалися за сильною відміною, наприклад, Köhns поряд з Könen, інколи об’єднувалися обидва закінчення, наприклад, Ottens).

У фризькій мові зустрічалася форма імен на ena (Hagena, Tydena), яка позначала родовий відмінок слабкої відміни множини. Наприклад, ім’я Focke Ukena позначало сина нащадків Uko і вказувало не на батька, а на предків. Оскільки таке позначення мало велике значення для благородних родин, у яких ім’я гарантувало право на певне володіння чи славу, то не дивно, що у таких позначеннях ми зустрічаємо імена вождів чи праотців роду.

Взагалі генетивних утворень, насправді, було набагато більше, ніж може здатися на перший погляд, бо вони були приховані новим правописом; літера t приєднувалася до літери s і утворювалося tz. Seifritz (замість Seifrids, Siegfrids), Gompertz (замість Gomperts від Gundbrecht), Reinartz (Reinhards). В той час, коли в останньому прикладі h, що належала до основи, випадає, то в деяких словах вона навпаки приєднується до основи, інколи, навіть, невиправдано. Наприклад, ім’я Reinbold набуває форми Reinholz.

Трохи схожими на генетичні конструкції були прізвища зі словом “Sohn”, що в більшості випадків мало форму sen: Wilmsen, Volquardsen. Це одна з найстаріших форм позначення особи, яка зустрічається, навіть, у Едді “Siegmund Völsungsson” (Sigmund, Völsungs Sohn). Така конструкція була дуже поширеною на півночі. Також її використовували шведи (Torstenson), норвежці (Björnson), датчани (Thorwaldsen), ісландці (Sturluson), англійці (Wilson, Robinson, Thomson). В шотландській мові іменам такого типу відповідали імена з частиною Mac (M’): Mac Gregor (син Грегора), Macdonald; в ірландському діалекті – з частиною O’: O’Connel. В центральних та південних регіонах Німеччини зустрічаються конструкції з –er, які позначають пожодження і вказують на приналежність особи до певного класу; у місті Ліппе таку функцію виконують імена з -ing, ця частина додавалася до імені першого колонізатора території, звідки родом особа, потім це ім’я передавалося у спадок нащадкам. Наприклад в місті Хакедалі (Hakedahl) 1488 року жив такий собі Henke Druden, 1538 року – Henke Druding, 1538 року – de (=der) Drudenen – зараз Drüner. Тоді як ім’я “Henke Druding” вказувало на сина Друда (Sohn des Drude), то “der Drudener” – на володіння певним майном Друдінгів, а отже представника певного роду [70:71].

До імен схожого типу належали імена баварських придворних на -er: Märtnäser. Такі імена зустрічалися в Швейцарії та Бадені: Burgerter (Burkar), Galluser, Kerler (Karl), Rupprechter, Schillinger. В Кернтені (Kärnten) було поширеним закінчення -ler: Hartler, Küenzler. Майже всюди в Німеччині зустрічалися прізвища на -ing(ig), рідше – на -ung, що вказували на походження від батька чи інших предків: Götting, Rüding, Helbig. Такі прізвища були поширені в нібелунгів, каролінгів та агілофінгерів. До прізвищ даного типу можуть належати, у деяких випадках, прізвища на -mann.

Досить поширеними в Німеччині є також метроніми ( прізвища, які давалися не за батьком, а матір’ю). Вони зустрічаються набагато частіше, ніж здається на перший погляд. “В деяких випадках, наприклад, дитина була позашлюбною; дитина могла взяти ім’я матері, якщо батько рано помирав. Головний герой “Пісні про нібелунгів” Зігфрід також носив прізвище матері: das Siglinde kint (син Зіглінди)“ [69:152].

Характеристики

Список файлов курсовой работы