42146 (687035), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Розглянемо корінь Gund, щоб показати лише декілька можливих варіантів: Gundachar, Gundobert, Gundemar, від Wig походять: Wigand (воїн), Wiglef, Lodewig [11:57-65].
В одному ряду зі словами боротьба та битва стоїть слово “зброя”. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Навіть цілі народності називали себе іменем зброї, як, наприклад, саксонці, що назвали себе так на честь їхнього довгого військового ножа, староверхньонімецькою sahs.
Німецька національна зброя, фрама ( за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask, у Ascolt; - меч, ecka ( усічена форма ag) у Agabert, Agihard, Ekkihart, brand (палаючий меч) у Hildebrand, isan (залізо) у Isanrich [57:18].
Зброя захисту відступає на другий план; справа в тому, що древні германці були погано оснащені такою зброєю: майже з оголеним тілом, лише з довгим тонким щитом з дерева та шкіри вони безстрашно виступали проти добре оснащених римських легіонерів.
Щит називався rand, тому імена Rantowic, Bertrand.
Бронею древні германці в часи Арменіуса ще не володіли, також не було й шоломів. Замість шоломів вони накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm. Проте пізніше, коли германці опанували ковальське мистецтво і навчилися кувати справжні металеві шоломи, з’явилося ім’я Helmperht [57:13;36:61].
Військові якості “міць” та “сила” звучать у словах magan, megin: Maganhard, Magnobod: - élan, гот. aljan: Ellanperht, Aljanmot – відвага у особливо багатьох іменах; до них належать перш за все численні утворення з bald: Baldawin, Liutbald, Theutobald, Hunibald; більш віддаленішими є сполучення з nand: Nandulf, Siginand [59:65].
Сукупність вільних, тренованих чоловіків утворювали в германців військо, староверхньонімецькою hari, heri, старофранкською chari. До імен, що утворилися від цих слів відносять трохи змінене римлянами ім’я Ariowist, а також Hariman, Hariberaht, Chariowalda; також особливо багато імен, чию другу частину складає це слово, як Raganhar, Werinheri [64:42].
Але сміливість германців, якою б величезною та неймовірною вона не була, не могла обійтись без мудрості та порад. Вуотан був не лише богом штормового вітру, але й мудрості. Проте яке значення германці надавали порадам свідчить ряд імен. До яких належать імена з rat: Adalrad, Chuonrat; також з ragan (порада): Raganfrid, Ragimund; mathal (місце збору та наради народу): Mathalwin; hugu (мислячий дух): Hugubert [59:67;64:37].
Така боротьба, в якій поєднуються одночасно міць та мудра порада дала імена: Sigifrith, Sigiberht, Sigimund та з подовженою основою: Sigismund.
Отже ми чуємо дзвін мечів та брязкання зброї; ми бачимо відважність германців, їх мужність у битвах та радість перемоги; ми усвідомлюємо, що люди, які війну та полювання вважають єдиним достойним заняття вільного чоловіка, які називали себе назвами зброї, мечів та списів, що наводили жах на їх сусідів, не могли бути слабкими.
Велика потреба у боротьбі та перемозі лежить у імені Waldomar, Sigiwalt; - пізніше у rich (могутній): Ricohard, Frithurik, Ermanarich (король готів, який через страждання спричинене тим, що його народ мусив мігрувати через наступ гунів, покінчив життя самогубством на сто десятому році життя) [65:28].
Слава, пов’язана з перемогою та управлінням, зображується у основах hold, hrod та hrom: Chlodowald, Hrodegang, Romuald; пізніше у частці mar, Catumer, Inguiomer [65:29].
Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали їх, коли вони на них полювали.
Господар лісу та чагарників, страшний ведмідь, займав спочатку у світосприйнятті північних племен найвище місце, з якого його пізніше витіснив чужоземний лев: він був, так би мовити, царем звірів. Звідси походять імена: Berinhard, Beringar,Isanpero [65:30].
Не менш підходящим символом міці та величі був Ur, могутня тварина, що мешкала на території германців, що часто змагався з ведмедем за першість: Urold, Uremar. До них приєднувався також і вепр (Eber), що не поступався їм силою. Наприклад, Ibor (Eber) звали найстарішого керівника лангобардів IVст. н. е.; найвідомішим є Ebarhard[65:30-31].
Володарем повітряного простору є орел (Aar): Arnoald.
Проте обидві царські тварини ведмідь та орел відступають вбік перед двома іншими тваринами: вовком (Wolf) та вороном (Raben). Це тварини, що збирають трофеї на полях битви і є священними тваринами бога війни, якого також називали “Rabengott”. Священним був також вепр, він був твариною бога Фро, в той час як вовк та ворон служили Вуотанові. За переказами, бога Одіна постійно супроводжували два вовки Geri (скупий) та Freki (нахабний) і два ворони Hugin (думка) та Muninn (спогад). Вони супроводжували його як вірні пси, коли він у вовчій мантії їхав верхи на швидкому як вітер коні. З того часу вовк – свята тварина, що була провісником перемоги. Так звали одного з найстаріших письменників старогерманської літератури Wulfia ( Ulfila, Wölflein, Wolfgang), єпископа західних готів та перекладача Біблії. Особливо часто зустрічаються імена, в яких слово вовк (Wolf), у трохи зміненій формі ulf, olf, є частиною складного імені: Athaulf, Maginulf, Ebarolf [21:31;45:11].
Один з найстрашніших ватажків норманів Рогнар Лодброкр розмістив ворона на своєму бойовому прапорі; спостерігаючи за тим чи ворон ширяє у небі чи навпаки склав крила, робили пророцтва про перемогу чи поразку. Тому серед інших імен, пов’язаних зі словом ворон, ми маємо ще ряд імен: Hiltiram та Gundhram, Sigihram, Walahram, ім’я Wolfhraban поєднує в собі обох священних тварин [45:12].
Походження цілого ряду імен тісно пов’язане з назвами священних тварин, а саме, в області релігійних (міфологічних) імен, що були запозичені у богів. Глибока повага до святих богів, що благословляють на перемогу, виявляється у багатьох іменах.
Найперше та найстаріше слово Бог (Gott) міститься у іменах Godolef (got. Gudilaibs, ahd. Cotleip), народжений Богом; також у Godefrid, Godescalc, Godowin, Gotahard.
Імена верховних богів: Wuotan, Donar, Ziu, Fro через релігійний страх мало використовувалися як імена окремих осіб, набагато частіше використовувалися загальні назви богів та підпорядкованих їм божественних створінь. Так Ansen (Asen - боги) у іменах Anshalm, Ansoin, Ansowald, що частіше зустрічаються в саксонській та англосаксонській формах, де починаються на Os: Oswin, Oswald [57:25-27].
З таємного світу духів природи - ельфів (Albe чи Elfe), про яких складено так багато легенд та казок, походять імена Albirich, Albarad, angels. Älfred, Alfwin [57:28].
Протилежністю маленькій нації ельфів, які то допомагають людям, то шкодять їм, разом з карликами та гномами, були безсмертні, надзвичайно сильні велетні (Hünen та Thursen): Hunibald, Thurasmund [57:34].
Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен. Ми не назвали всіх імен того періоду з тієї причини, що їх настільки багато, що це майже не можливо. Так імен з bald у великій праці Фьорстемана 199, з ric – понад 250, з beraht (bert) – майже 400, з wolf (olf) – понад 460.
Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі чоловічих німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки. З грецьких та римських джерел до нас дійшли відомості, що германські жінки теж брали участь у війні, щоб бути ближче до своїх рідних, вони підтримували воїнів своїми криками, піклувалися про поранених, вітали та прославляли переможців, але також мусили гинути зазнавши поразки. Вони швидше вбивали себе та своїх дітей, як мали стати полоненими.
3.2.1 Історичний розвиток германських власних назв
Наскільки сильно ці національні імена проросли з внутрішнього життя та суті германців проявляється у витривалості та міці, з якою вони не розлучалися довгі століття. Коли пронеслися перші хвилі переселення народів, різні племена германців осіли в провінціях бувшої Римської імперії. Державні відносини змінюються, християнство тіснить старих богів на небі, але імена залишаються та процвітають без будь яких суттєвих змін.
Розглянемо імена германських королів та кайзерів! Їх ряд від часів Карла Великого протягом шести століть залишається суто німецьким: Karl, Ludwig, Konrad, Heinrich, Otto, Friedrich – найпопулярніші імена. Цей ряд розривають імена Philip 1197, Wencel 1378, Maximilian 1493. Така ж ситуація серед земельних князів. Альбрехт Ведмідь (Albrecht der Bär) мав семеро синів: Otto, Hermann, Sigfried, Heinrich, Adelbert, Dietrich, Bernhard – серед них немає жодного ненімецького прізвища [65:35-37].
Так у таборі духовенства, де найбільш чекали вторгнення чужоземних імен, німецькі імена залишалися навдивовижу довго. Єпископи, архієпископи та монахи все частіше та частіше є носіями старогерманських військових, переможних та славних імен. Наприклад, Adalberg von Prag, пруський апостол, Otto von Bamberg, апостол Померанії, Willegis von Meinz, Adalbert von Bremen [65:39].
Схожа ситуація була і в романських країнах. Не дивлячись на контакти з римлянами і часткове поглинання ними, німецькі імена взяли верх не лише у Німеччині, а й у Франції, Іспанії, Італії. Після того як мовами міжнаціонального спілкування стали романські мови, а точніше латинь, всюди залишились ще франкські, готські та лангобардські імена. Згадаймо хоча б ватажків першого христового походу: Gottfried von Bouillon, Robert von der Normandie, Raimund Toulouse, Boemund von Tarent. Приведемо ще один приклад з Франції! У 991 році у Раймі зібралися єпископи: Guido von Soissons, Adalbero von Laon, Heriweus von Beauwais, Godesmann von Amiena, Rarbold von Noyon, Odo von Senlis: крім того архієпископ Daibert (Dagobert) von Bourges, з Леонського синоду – єпископи Walter von Autun, Bruno von Langres, Milon von Macon; на кінець архієпископ Sigiun von Sens з єпископами Arnulf von Orleans та Herbert von Auxerre. Серед цих тринадцяти духовних отців не знайшлося жодного з не німецьким іменем; лише поодинокі імена романізовані, наприклад, Guido (Wido) чи латинізовані, наприклад, Heriveus (Heriwich) [65:42].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
