3445 (Механізм використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Пенсійний контракт та пенсійна система), страница 2

Враховуючи специфіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження нами спершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник, вкладник.

Не зупиняючись детально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історично НПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, у тому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла до багаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд із НПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частину його функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами, зберігач.

Сьогодні в Україні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:

1) є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства);

2) провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду;

3) забезпечує управління накопиченими пенсійними активами;

4) забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» учасник НПФ — фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ. Ч. 1 ст. 7 Закону конкретизує це визначення: учасником визнається особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Фактично можна виділити дві категорії учасників:

1) особи, які ще не досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапі накопичення внесків; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі пенсійного контракту;

2) особи, які вже досягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати, та вправі додатково здійснювати внески на власну користь; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк та додатково — у випадку продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійного контракту.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Основними принципами недержавного пенсійного забезпечення учасників НПФ є:

1) добровільність участі особи у будь-якому НПФ, неможливість обмеження прав фізичних осіб на самостійну участь у будь-якому пенсійному фонді юридичною-особою роботодавцем, об’єднанням юридичних чи фізичних осіб;

2) можливість участі у кількох НПФ за власним вибором;

3) можливість у будь-якому пенсійному фонді бути одночасно учасником і вкладником такого фонду.

Вкладник НПФ — особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту. Перелік осіб, які можуть бути учасниками НПФ, зазначений у абзаці 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Основним договором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт. Відповідно до статей 1 та 55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду. Розглянемо цивільно-правові ознаки пенсійного контракту.

Пенсійний контракт є договором між НПФ і вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасників, вказаних вкладником. Пенсійний контракт є довірчим правочином, оскільки передбачає, що вкладники передають грошові кошти до пенсійного фонду «на довіру», довіряючи вибір особи, яка буде здійснювати управління цими коштами.

Пенсійний контракт відрізняється від інших цивільно-правових договорів, у тому числі від договорів про надання фінансових послуг.

На відміну від депозитних договорів, пенсійний контракт передбачає приймання коштів «на довіру». НПФ і особа, що здійснює управління активами, зобов’язані дотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активами обмежень щодо розпорядження цими коштами, тоді як банк за депозитним договором здійснює розпорядження коштами, внесеними на депозит, за власним розсудом. Власником коштів, унесених на депозит, є банк, тоді як власником коштів, внесених згідно з пенсійним контрактом, є учасник. Крім того, за пенсійним контрактом ризики неотримання інвестиційного прибутку несе і учасник, цей прибуток не є заздалегідь визначеним, а за депозитним договором ризик від можливих збитків при розміщенні коштів депонента несе сам банк, і в договорі визначається фіксований процент, який отримає депонент. Як правило, пенсійний контракт є довгостроковим договором, тоді як депозитний договір укладається на більш короткі строки. Після закінчення дії пенсійного контракту учасник може отримати внесені пенсійні кошти лише шляхом пенсійних виплат, тобто пенсійний контракт має чітко визначене цільове призначення — недержавне пенсійне забезпечення, водночас після закінчення строку дії депозитного договору чи у разі його дострокового розірвання депоненту повертаються внесені ним кошти.

Пенсійний контракт відмінний і від договору позики (що є правовою основою депозитної операції), оскільки кошти учасника передаються НПФ лише в управління, а не у власність. Крім того, обов’язок повернення коштів при позиці є безумовним, тоді як пенсійні виплати здійснюються лиши при настанні пенсійних підстав. І нарешті, при позиці сума, що підлягає поверненню може бути визначена заздалегідь, нехай навіть з процентами, тоді як точно передбачити, яку суму отримає при виплаті учасник НПФ, є неможливо.

Досить часто пенсійний контракт називають страховим договором або формою страхового договору, що не відповідає суті цих договорів. У юридичній літературі ведуться дискусії про характерні ознаки страхового договору (його мету, характер події, передбаченої договором), про юридичну природу особистого страхування, у тому числі пенсійного страхування. Хоча між різними видами страхування і існує певна різниця, усі вони мають одну мету — відшкодування страхувальнику тієї шкоди, яку він поніс відповідно до передбаченого за договором випадку. Наприклад, О.С. Йоффе, єдність договору страхування вбачав у тому, що «всі види страхування слугують єдиній меті: відшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають, шляхом їх розподілу між якомога більшим колом суб’єктів».

Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка алеаторних договорів полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша. У наукових працях зі страхового права зазначається, що «зобов’язання зі страхування є неможливим без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов’язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов’язкового елемента будь-якого зобов’язання зі страхування… Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано».

Також у літературі звертається увага на те, що для договорів страхування досить характерним є втручання публічного начала, при цьому на різних етапах розвитку відповідних відносин — від укладання договору і до виконання зобов’язання основною фігурою — страховиком. У всьому цьому проявляється особливий інтерес з боку держави до страхових відносин, що тягне за собою досить жорстке їх регулювання. Вказана тенденція є характерною як для страхування, так і для недержавного пенсійного забезпечення.

Отже, серед подібних ознак договору страхування і пенсійного контракту можна назвати наступні:

- послуги, що надаються в рамках цих договорів, є фінансовими послугами;

- поєднання приватно - правових і публічно-правових начал у правовому регулюванні цих договорів.

Однак ці ознаки не можуть бути визначальними для ототожнення договору страхування і пенсійного контракту, адже проникнення елементів публічного права має місце у більшість договорів за участю суб’єктів підприємницької діяльності. Пенсійний контракт не має яскраво вираженого страхового характеру: пенсійні підстави, на відміну від страхових, так чи інакше настануть, а пенсійні виплати не можна прирівнювати до страхового відшкодування.

Однією стороною пенсійного контракту є НПФ, від імені якого діє адміністратор, іншою – вкладник, яким може бути як фізична, так і юридична особа. Пенсійний контракт є договором на користь третьої особи. Він укладається на користь учасника чи учасників НПФ, які визначені в контракті. Відповідно до ч. 1 ст. 636 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Пенсійний контракт є договором на користь третьої особи, але з певними особливостями, що випливають із Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і суті відносин між сторонами.

По-перше, треті особи, на користь яких укладається пенсійний контракт, виступають учасниками НПФ. За суб’єктним складом третіми особами за пенсійним контрактом можуть бути лише фізичні особи. Слід мати на увазі, що не будь – яка особа може стати вигодонабувачем за пенсійним контрактом, ця особа повинна бути пов’язана із вкладником певними родинними або трудовими відносинами, або відносинами членства. По відношенню до вкладника вигодонабувачами (тобто учасниками) можуть бути: сам вкладник, подружжя, діти, батьки, працівники або члени професійного об’єднання, якщо вкладником є професійне об’єднання (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Встановлення учасників НПФ у пенсійному контракті відбувається в обов’язковому порядку, тому що відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 56 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» паспортні дані та ідентифікаційний номер учасника є істотною умовою пенсійного контракту. Кількісний і персональний склад учасників визначається самим вкладником. Крім того, за пенсійним контрактом вкладник і вигодонабувач можуть поєднуватися в одній особі — це коли вкладник сплачує пенсійні внески на власну користь.

По-друге, виконання пенсійного контракту з боку НПФ може вимагати і вкладник, і учасник. Наприклад, вкладник може вимагати надання йому певної інформації, здійснення недержавного пенсійного забезпечення учасників. Учасник при настанні пенсійного віку може вимагати здійснення пенсійним фондом недержавного пенсійного забезпечення, що є обов’язком фонду за пенсійним контрактом. Крім того, учасник може вимагати виконання інших обов’язків НПФ: ведення персоніфікованого обліку учасника, надання інформації про стан його індивідуального рахунку, надання іншої інформації згідно з Законом і пенсійним контрактом.

По-третє, сторони, тобто НПФ і вкладник, можуть розірвати або змінити договір без згоди учасника (учасників), навіть якщо учасник у тій чи іншій формі виявив намір скористатися правом на недержавне пенсійне забезпечення, що надається йому за пенсійним контрактом. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» вкладник може прийняти рішення про заміну пенсійного фонду, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 58 Закону тягне за собою закінчення дії пенсійного контракту. Законом не встановлено обов’язку вкладника отримувати згоду на припинення пенсійного контракту. Зрештою, це є недоцільним і спричинило б гальмування розвитку недержавного пенсійного забезпечення, адже більшість вкладників НПФ є юридичні особи, які добровільно за власні кошти сплачують внески на користь працівників. Крім того, вкладник має право замінювати вигодонабувачів, наприклад, у зв’язку з припиненням їх родинних, трудових відносин чи відносин членства.

По-четверте, вкладник не має права скористатися правом учасника, навіть якщо учасник відмовився від свого права, адже право учасника на недержавне пенсійне забезпечення нерозривно пов’язане з особою учасника, і ним не може скористатися вкладник, яким може бути не тільки фізична, але й юридична особа.

Пенсійний контракт є двостороннім договором, адже права та обов’язки мають обидві сторони договору. Відповідно до укладеного між НПФ і вкладником пенсійного контракту адміністратор від імені пенсійного фонду зобов’язується:

1) здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника (учасників) фонду на умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

2) забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

3) надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального пенсійного рахунку;

4) забезпечувати відшкодування в установленому законом порядку учасникам фонду збитків, завданих унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

5) дотримуватися і забезпечувати дотримання законних інтересів вкладників та учасників пенсійного фонду, не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту та розмір пенсійних коштів, які належать учаснику фонду, крім випадків, передбачених законом;

6) виконувати і забезпечувати виконання інших обов’язків, визначених пенсійним контрактом, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов’язується:

1) сплачувати на користь учасника (учасників) фонду пенсійні внески у порядку, встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

2) відшкодовувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення вкладником фонду умов законодавства, пенсійної схеми та пенсійного контракту;

3) виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом.

Обов’язкам однієї із сторін відповідають права іншої сторони.