57745 (Історія Франції)

_Зміст

Вступ

Розділ І. Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії

1.1 Соціальні і політичні зміни в імперії

1.2 Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції

Розділ ІІ. Зовнішня політика Наполеона

2.1 Війна наполеонівської армії з третьою коаліцією

2.2 Війна з четвертою коаліцією. Континентальна блокада і Тильдитський мир

2.3 Війна з Іспанією і створення п’ятої коаліції

2.4 Нові територіальні захоплення Наполеона

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У Франції після термідоріанського перевороту назріла криза Директорії, яка набирала вкрай гострої форми, державним переворотом 9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт перейшов до влади. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію: Франція залишалась республікою, але фактично вся влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Багато сучасників вважали його великим дипломатом і полководцем. В історії Франції Наполеон виступив як послідовник принципів великої буржуазної революції, хоча всі її демократичні завоювання зазнавали утисків з його сторони. Бонапарт намагався також відновити колоніальну експансію Франції.

Мета роботи: проаналізувати політику періоду правління Бонапарта, дослідити проведення завойовницьких війн Наполеона, його військової тактики і героїчної боротьби народів, історію створення коаліцій проти поневолювачів.

Із даної мети постають наступні завдання:

охарактеризувати соціальні і політичні зміни в імперії;

дати оцінку промисловій революції і розвитку сільського господарства у Франції;

розкрити перебіг війни з п’ятьма коаліціями, їх боротьбу з наполеонівською армією.

Вивченням даної теми займаються багато вчених, істориків як зарубіжних, так і вітчизняних. Серед них величезний внесок у вивчення цієї теми зробили Манфред, Скотт В. “Жизнь Наполеона Бонапарта”, Дедерфельд Р. “Закат империи", Собуль А. “Первая Республика 1792-1804", Тарле “Наолеон”.

Розділ І. Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії

1.1 Соціальні і політичні зміни в імперії

Після проголошення Наполеона Бонапарта спадкоємним імператором французів, відповідно змінились побут і звичаї двору, а також всієї військової чиновницької верхівки. З’явилося нове дворянство, яке мало не тільки титули, землі не лише у Франції, але й у завойованих країнах. Влада зосереджувалася в руках імператора [14, 219].

Інтересам буржуазії і великим землевласникам слугувала проведена при імперії розробка норм буржуазного права і свідченням цього є ряд кодексів. Найважливішим був “Громадянський кодекс”, який отримав пізніше назву Наполеонівського. Головне місце в ньому займають статті, що закріплюють буржуазну приватну власність і капіталістичну експлуатацію. Кодекс закріпляв принцип свободи приватного підприємництва і розширював свободу розпорядження власністю після заповіту. Більше уваги було приділено буржуазній сім’ї. Власність жінки розглядалась як повна власність чоловіка; дружина і діти не мали власних прав. Позашлюбні діти не мали ніяких прав і буди поставлені в становище паріїв. Пошуки батька “незаконно народжених” дозволялись. В 1807 р. Громадянський кодекс увійшов в силу. Були також введені Торговий і Кримінальний кодекс (1808). Останній встановив жорстоке покарання за найменше посягання на приватну власність [13, 183].

Укріплення і кодифікація буржуазного права мали яскраво виражений характер анти робітничої спрямованості. Ще в 1803 р. були введені робочі книги, в яких господар робив відмітки про поведінку, прийом на роботу, причини звільнення працюючого. В Торговому кодексі були вміщені закони про найм працівників, він закріпляв їх безправне важке становище. Робочий день нерідко перевищував 14 годин. В 1806-1807 рр. В Парижі вибухнуло ряд страйків будівельників, каменярів, які вимагали заробітної плати. В 1806 р. серед робітників було проведено багато арештів. Побоюючись зростання безробіття, керівництво субсидувало великі підряди на різні суспільні будівництва.

Правляча верхівка імперії була пов’язана з буржуазією і армією. Опираючись на армію, буржуазію і церкву, Наполеон поступово ліквідовував залишки республіканських установі порядків. Після коронації він з 1 січня 1806 р. відмінив революційний календар і встановив григоріанський. Слово “республіка" поступово зникало з використання. На монетах з’явився напис “Французька імперія". Всі справи здійснювались імператорськими декретами і сенатськими рішеннями.

Наполеон оточив себе розкішним і рабовласницьким двором, у 1808 р. було створено імперське дворянство. До складу цієї буржуазної знаті увійшла і частина еміграції, яка повернулася до Франції. Наполеонівські генерали і громадські сановники почали отримувати титули герцогів, князів і графів. Багато з них нажили на спекуляції і награбували під час війни великі статки [4, 354].

Залежні від Франції республіки були перетворені в королівства. Уже в 1805 р. Наполеон оголосив себе королем Італії.

Режим імперії насаджував французький буржуазний націоналізм, грубе і високомірне зневажання інших народів, їх культури. Агресивні кола буржуазної бюрократії і воєнщини на чолі з імператором прагнули створити у Франції дещо схоже до нової Римської імперії, підкоривши собі Європу і захопивши значні колоніальні володіння.

Всюди впроваджувались емблеми влади римських імператорів. В архітектурі споруджених будівель проглядались форми Древнього Риму. Буржуазний класицизм з широким використанням римських традицій в мистецтві наклали відбиток на суспільне життя, публічні церемонії, архітектуру.

Впродовж багатьох років міцність наполеонівської імперії посилювалась в результаті переможних воєн і зросту внутрішніх ресурсів країни.

1.2 Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції

В роки Консульства і імперії капіталістичний розвиток сільського господарства, промисловості і торгівлі у Франції значно просунувся вперед. У країні вже почалась промислова революція. В 1790 р. у Франції нараховувалось 89 прядильних машин, а в 1805 р. вже біля 3300. Парових машин у Франції було небагато. Переважала промисловість у вигляді різноманітної мануфактури і фабрик. Найбільш значних успіхів досягли металургія, виробництво зброї і різних виробів з металу, шерстяна і шовкова промисловість, виготовлення предметів розкоші, фарфорового і скляного посуду. Проте в економічному відношенні Франція знаходилася далеко позаду Англії. Французькі товари часто не витримували конкуренції не тільки з англійськими, але й з чеськими, швейцарськими, італійськими виробами. Буржуазія Франції прагнула посилити свої позиції на європейських ринках [4, 356].

Після революції французькі підприємці в Нормандії, Фландрії, Пікардії і Ельзасі намагаються впровадити машинні прийоми, створюють великі шерстяні, шовкові виробництва, а також - заліза і сталі. Тепер у Франції навчилися виготовляти багато речей, які до революції вироблялись тільки в Англії. Революційне керівництво створило вищу Політехнічну школу для підготовки інженерів, хіміків, технологів. Цим зусиллям французької буржуазії енергійно допомагав Наполеон. Контрибуції, що збиралися з прибережних країн і васалів, направлялися на підтримку великих фабрик і торгівельних установ. На засоби, захоплені у сусідів, створювалися банки для позики вугільній промисловості. З іншої сторони, Наполеон намагався зберегти французьку індустрію від англійської конкуренції, заволодіти англійськими ринками. Цій меті повинні були послужити ряд заходів, щоб створити так звану “континентальну блокаду" [8, 124].

Восени 1806 р., перебуваючи в Берліні, столиці розгромленої Прусії, Наполеон видав указ, яким оголосив Британські острови в блокаді. Заборонив своїм васалам і підданим будь-яку торгівлю з Англією. Наказав забирати англійців, які опинились в межах французького впливу, в якості військовополонених, а їх товари вважати військовою здобиччю; на підставі останнього пункту були конфісковані всі продукти англійського виробництва, які 1806 р. прибули на Лейпцигський ярмарок. Наполеон сподівався такими заборонами завдати великого економічного удару ворогові, який був для нього стратегічно недосяжним. Після 1807 р. Росія приєдналася до його системи і континент офіційно закрився для торгівлі з Англією.

Боротьба з англійським ввозом виявилася майже такою ж невдалою, як і спроба прямих військових зіткнень з Англією на морі. Європейські країни були дуже зацікавлені у купівлі англійських виробів, а також в заморських колоніальних товарах, які Англія ввозила транзитом на своїх кораблях. Однак англійці використали один із видів обходу заборон - направляли товари обхідним шляхом через російські порти і Туреччину, тому в Середній Європі їх товари виступали під іменем східних. Наполеон був змушений визнати свою поразку в цій боротьбі. Указом 1810 р. він розпорядився визнати усі колоніальні товари англійськими і допускати їх в продаж з великим митним збором. Високий митний збір і плата позначались не на Англії, а на материкових країнах, які купували англійські товари.

Награбовані таким чином капітали трохи принесли користі і французькій промисловості. Можливість такого збагачення викликана не винахідливістю і працею, а спекуляцією і біржевою грою. Новостворені підприємства через нестачу ринку збуту швидко руйнувались, незважаючи на зусилля Наполеона підтримувати вітчизняну індустрію замовленнями на чудові придворні костюми, постійно змінні мундири і обстановку. Нове національне виробництво було засноване на захопленні чужого, на ряді щасливих випадковостей, на тимчасовому розгромі противників, а тому було таким же неміцним, які і політичне утворення імперії, що збільшило розміри Франції майже втроє [4, 368-369].

У 1811 р. оголосили про банкрутство великі фірми в Амстердамі, Любеці, Парижі, Леоні і Орлеані. Багато фабрик в Північній Східній Франції змушені були закритися і відпустити своїх працівників.

Значних успіхів досягнуло сільське господарство: посівні площі і площі виноградників збільшилися. Одночасно посилилася експлуатація дрібних селян “сільською буржуазією” - лихварями, торговцями, великими землевласниками. Швидко зростали непрямі податки, що були важким тягарем для селян. В роки Консульства був встановлений податок на вино, а при імперії - на сіль, тютюн. Землевласники були зацікавлені у ввезенні дешевих англійських та інших іноземних промислових виробів, а тому були менш схильні підтримувати політику безперервних війн, яку проводив Наполеон.

Розділ ІІ. Зовнішня політика Наполеона

2.1 Війна наполеонівської армії з третьою коаліцією

В серпні 1805 р. проти наполеонівської імперії утворилась третя коаліція, в яку ввійшли Англія, Росія, Австрія, Королівство Неаполітанських колоній обох Сицилій. Метою союзників було вигнання французьких військ із Німеччини, Італії, Швейцарії, Голландії і встановлення в цих країнах попередніх порядків. Францію планували відтіснити до Мозеля і Рейну.

Наполеон квапився розбити своїх противників по черзі, не очікуючи об’єднання армій. Думку про висадку в Англії довелося відкинути. Табір в Булоні був ліквідований. Французькі корпуси наполегливо рухалися за Рейн.20 грудня 1805 р. капітулювала взята в облогу в Ульмі армія австрійського генерала Мака [Нарошицький, ст.185].

Армія Мака була призначена для першого зіткнення з наполеонівським авангардом і на неї були покладені великі надії, а тому австрійська армія була обладнана і організована краще, ніж коли-небудь [19, 149].

На суші наполеонівські армії швидко рухалися вперед, але на морі Франція отримувала поразки. Ще 21 жовтня іспанський і французький флот зробили спробу вийти з Кадіса, але були повністю знищені у зіткненні біля рису Трафальгар англійською ескадрою генерала Нельсона. Під час зіткнення Нельсон був убитий вистрілом з мачти французького корабля, але отримана ним перемога надовго захистила Англію від загрози французького десанту.

Ще до загибелі свого флоту Наполеон відмовився від думки про вторгнення в Англію. Він прагнув швидше розгромити австрійську і російську армії. Наступ французьких військ був полегшений нейтралітетом Прусії. Щоб утримати її від участі у війні, Наполеон пообіцяв пруському королю Ганновер. Забезпечивши собі захист з півночі, наполеонівська армія рухалася вглиб Австрії і в листопад зайняли Вену [13б 185].

Під час подальшого переслідування французи взяли багато полонених, враховуючи битви до Ульми, вони полонили близько 29 тис. чоловік. Якщо приєднати туди також взятих в полон біля Ульми 32 тис. чоловік, то в сумі 61 тисяч одними тільки полоненими; вбиті не взяті в полон, важко поранені і безвісти зниклі тут не враховані.13 жовтня Наполеон в’їхав у Вену. Він поселився в імператорському палаці в Шенбруні під Веною. Генерал-губернатором Вени назначив свого секретаря і майбутнього незамінного військового міністра Кларка. Австрійський імператор Франц, перед своєю втечею з Вени, запропонував Наполеону перемир’я, але той не погодився [19, 154].

Російська і австрійська армії з’єдналися в Чехії. Цар Олександр І вирішив дати бій за австрійським планом, який був складний, з великими прорахунками і помилками. Він не взяв до уваги пораду російського головнокомандуючого Кутузова не йти в бій, доки не прийде підкріплення [19, 185].

В битві за Аустерліц 2 грудня 1805 р. австрійська і російська армії отримали поразку. Тільки стійкість російських військ дозволила головним силам російської армії уникнути знищення і відійти з поля бою.

Після Аустерліцина Австрія була змушена була змушена вийти з війни і підписати мирний договір у Братиславі (Пресбурзі), що давав Наполеону повну свободу дій у Німеччині і Італії. Венеція, Істрія, Даминація були приєднані до італійського королівства.

В 1806 р. Наполеон створив з південно-німецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом. В Італії французькі війська увійшли в Неаполь і поставили на неаполітанський престол одного із братів Наполеона Жозефа Бонапарта. Батавську республіку Наполеон перетворив в королівство Голландію і назначив королем свого брата Людовіка.

Російсько-австрійською армією командували два імператори - Олександр І і Франц ІІ, який прагнув реваншу за Ульм. Наполеон діяв як витончений психолог, він робив вигляд, що прагне уникнути бою, збирається відступити і відчуває нерішучість. Його противники опинились в пастці: їх дислокація виявилась саме такою, якої хотів Наполеон. Російські і австрійські війська зійшли з ванелевих Праценських висот, що височіли над полем битви, Наполеон легко заволодів ними і створив загрозу облоги всієї коаліційної армії, що вирішила поступово відступити [11, 128].

2.2 Війна з четвертою коаліцією. Континентальна блокада і Тильдитський мир

Занепокоєна посиленням Франції, Прусія вступила в союз з Англією і Росією. До нової четвертої коаліції приєдналась і Швеція. Талейран радив не відштовхувати Прусію, а змусити її вступити в “союз" із Францією. Наполеон погодився і змусив Гаугвіца підписати від імені Прусії “союзний” договір з французькою імперією. Наполеон пообіцяв Прусії Ганновер. Прусія повинна була відмовитися від ряду своїх територій (королівства Невигательського, Ансбака, Клеве). Але Ганновер був поганим надбанням для Прусії: він був наслідницьким кардюшеством, що належав англійському королю, тому він і був окупований французами. Прийняття цього подарунку повинно було посварити Прусію з Англією. Цей “союз", нав’язаний Наполеоном Прусії, дуже полегшив Наполеону справу, яка з кожним місяцем непокоїла його все більше і більше, - дипломатичну підготовку війни з тією ж Прусією. Наполеон створив “Рейнський союз” конфедерацією 16 німецьких держав. Васалів він змусив проголосити його, імператора французів і короля Італії, своїм покровителем - “протектором". “Протекторат” полягав у безвідмовному виконанні волі самодержавного імператора. Брата свого Жозефа він назначив неаполітанським королем, другого брата, Людовіка - королем Голландії. Все це підривало Прусію, яка не могла розраховувати на допомогу щойно розбитої Австрії. Імператор Франц відмовився від існуючого більше тисячу років титула “імператора Священної Римської імперії" і почав називатись з 1806 р. імператором австрійським Францом І. Це було зроблено за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої імперії, створеної давнім Римом [11, 138].