57715 (Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія)

ПВНЗ

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності

Реферат

З дисципліни «Керування документацією»

на тему:

“Історія документування в Давньому Вавилоні. Месопотамія”

Виконала:

Студентка V курсу

Групи 254

Нічик Тетяна

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Перші каміння, документи, договори

2. Культура документування

3. Засоби - інструменти, за допомогою яких документують інформацію

4. Юридичні документи Месопотамії

5. Закони Хаммурапі

6. Документи, клинописи, таблетки і т. д. Месопотамії

Список літератури

Вступ

Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.

Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавілона, про столицю Асірії – Ніневію – “велику блудницю”, про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавілона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу “висячі сади Семіраміди”. Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н.е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н.е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н.е., посилюється міць Асірії (її столиця – місто Ніневія). Після нового недовгого піднесення Вавілона в VI ст. до н.е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном).

Культура цих держав мала певні відмінності, але чітко простежується її спадкоємність, спільні риси. Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. Багато що з того, що становить сучасну культуру і оточує нас в повсякденному житті, виникло саме там.

1. Перші каміння, документи, договори

У фундамент світової урбаністичної цивілізації були закладені на давньому Близькому Сході, в долині декількох великих родючих рік. Приблизно у VIII-VI тисячоліттях до н.е. землероби близькосхідних передгір’їв, які вже освоїли досягнення неолітичної революції і які з кожним поколінням зростали кількісно, стали виходити на рівнину і активно заселяти родючі долини цих рік, в першу чергу Тигра і Євфрата. Приблизно на рубежі V-IV тисячоліть до н.е. на території Південного Межиріччя з’являються шумери, з іменем і діяльністю яких пов’язують виникнення найдавнішого світового осередку цивілізації та державності. Загадка шумерів до сьогодні не розгадана. Їх власні легенди вказують на південь (приморські райони Персидської затоки) в якості прабатьківщини; фахівці вбачають її то на сході, то на півночі. Ясно одне: шумерська мова значно відрізнялася від групи семитських мов, поширених серед більшості давнього населення близькосхідної зони. Швидше за все, прибульці-шумери, які з’явилися в зоні проживання представників культури Убайд (так звана протошумерська культура), швидко й енергійно запозичили всі досягнення їх культури, і можливо, відіграли важливу роль зовнішнього поштовху у прискоренні поступового її розвитку – нині вже на їх, шумерській, етнічній основі.

Приблизно з середини IV тисячоліття до н.е. у Південному Межиріччі з’являються перші надобщинні політичні структури у формі міст-держав. Протодержави давнього Межиріччя розвивалися швидко й енергійно. Наприкінці IV тис. до н. е. тут існували численні незалежні держави-громади, які прагнули до гегемонії над сусідами та жили в постійних сутичках одна з одною. Вони воювали за родючі смуги землі, за канали, за накопичені багатства, за можливість розпоряджатися людськими ресурсами. Серед держав, правителі яких претендували на панування, найважливішими були цар Кіш на півночі Нижньої Месопотамії та Ур, Урук, Умма й Лагаш на півдні. Період шумерської історії до об’єднання Шумера в XXIV ст. до н.е. Саргоном Аккадським прийнято називати ранньодинастичним. Це була епоха жорстокої боротьби сусідніх протодержав за політичну гегемонію, а їх правителів – за посилення і зміцнення своєї влади, її розширення за рахунок сусідів. Військо кожної з таких протодержав за звичай складалося з невеликого загону важкоозброєнних воїнів; допоміжною силою були примітивні колісниці на суцільних колесах, запряжені, мабуть, онаграми (кулан) або віслюками і пристосовані для кидання дротиків.

Спочатку, у XXVIII-XXVII ст. до н.е., успіх був на боці Кіша, правителі якого першими прийняли титул лугаля, намагаючись тим самим наголосити на своїй першості серед інших. Потім піднявся Урук, ім’я правителя якого, Ґільґамеша, з часом стало легендарним і виявилося в центрі шумерського епоса. Уру за Ґільґамеша підкорив собі, хоча ще й не дуже міцно, ряд сусідів – Лагаш, Ніппур та ін. У XXV ст. верховенства і титула лугаля добилися правителі Ура, чиї царські гробниці, розкопані англійським археологом Л. Вуллі, були наповнені багатими прикрасами, коштовностями, повозками і десятками співзахоронених, покликаних супроводжувати на той світ повелителя. На рубежі XXV-XXIV ст. на авансцену шумерської історії вийшов Лагаш.

Спочатку його правитель Еанатум приєднав ряд сусідніх центрів – Кіш, Урук, Ларсу та ін., що призвело до посилення його військової та політичної могутності.

Найдавнішим з донині відомих міждержавних документів Давнього Межиріччя є договір між правителями міст Лагаша й Умми, укладений близько 2500 р. до н. е. Текст договору було написано шумерською мовою та вирізьблено на кам'яній стелі. Договір підтверджував кордон, що існував між містами-державами, встановлював недоторканність прикордонних знаків. Обидві сторони зобов'язувалися вирішувати спори мирним шляхом на основі арбітражу. Виконання договорів гарантувалося присягами та зверненням до богів.

«Піктографія - це недосконала система, яка поступово упорядкувала,майже повністю змінилася тільки під впливом прогресу людського розуму свій характер і утворила ... ієрогліфічне письмо »

З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з'ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідносин між суспільством і державою, між окремими особами, Знайомимося з культурою становлення письмового мовлення.

До появи письма для оформлення міжплемінних договірних відносин, а також, для полегшення запам'ятовування, предки використовували палиці ізкарбами. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували впродовж того періоду, доки не віддавався борг. Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконували примітивними інструментальними знаряддями (кам'яними сокирами, довбня) на рівних кам'яних голився.

З появою писемності виникає необхідність складати документи.
Вважається, що необхідність в укладанні різноманітних документів (угоди,договори, тестамент) і зумовила появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації. Так, знайдені під час розкопок білая м. Сузі в 1901р. французькими вченими на поверхні кам'яного стовпа клінопісні тексти були законами, що належали вавилонського цареві
Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога сонця Шамашанад текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всьго було близько трьох сотень законів і всі вони, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.

2. Культура документування

Важко переоцінити внески вавілонян і ассірійців та інших шумеро -аккадськіх предків у культуру документування. По-перше, це винайдення листа. Вавилонські клинописні лист, а точніше - Шумерські, з якого воно розвинулося, - найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто довше ніж сучасний латинський алфавіт. Цим листом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник перший великий теоретично-філософський твір "Сказання про Гільгамеша".

Темацький документ - пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише корисними для людства справами - сягають справжньої філософської глибини і забезпечують йому почесне місце серед найвизначніх робіт усих часів і народів.

Сторінки історії, на жаль, і доси рясніють "білими плямами". Навіть, про те, що вже, здається, вивчене, інколи ховає чимало цікавих таємниць.

1. Засоби - інструменти, за допомогою яких документують інформацію

Технічний і текстові способи документування є найдавнішими.

Писемність є засобом для текстового способу.

Вона з'являється тоді, коли виникає потреба передавати інформаціючерез час і простір.

Піктографічний лист (рісункове письмо) - перший етап еволюції писемності, перший спосіб вираження почуттів, але малюнок можна лише трактувати, дослівно його прочитати неможливо.

Писемність виникла у VIII тисячолітті до н.е. Писемність слугувала для передачі соціального досвіду нащадкам, але життева сприйняття слідуючого покоління змінються і утруднює прочитання. Логограм або ієрогліфи - передача - передача інформації за засобами і схем.

Складова система письма (Шумерська) - письмо за засобами символів, але симовл позначав не слово, а склад.

Ур-Намму - цар Ура, цар Шумера і Аккада, правил приблизно в 2112 - 2094 роках до н. е.. Ур-Намму був першим представником Третьої Династії Ура. Можливо, родич Утухенгаля або, у всякому разі, земляк (він зводив свою легендарну генеалогію до Гильгамешу). У ті роки, коли Утухенгаль іменувався царем Шумера і Аккада (бл. 2112 - 2104 рр.. До н. Е..) Ур-Намму був його намісником (Шаганов) в Урі. Зберігся напис в якій, він просить у богів довгого життя для свого сюзерена.

Характерною рисою вищевказаних правових документів була їх незавершеність. Положення зх, наприклад, стосувалися головним чином правового регулювання відносин, пов'язаних з царсько-храмовим господарством. Вони не торкалися багато важливих області внутрішньо суспільних відносин, відносин громад з царською владою та ін Лакуни в законах, нерідка констатація лише протиправності того чи іншого діяння без вказівки санкції (наприклад, у зх за такі тяжкі злочини, як вбивство, чарування тощо) є зайвим свідченням того, що поряд із законом особливе місце серед джерел права відводилося общинним звичаям, якими і визначалися ці санкції. Звичаї були головним будівельним матеріалом для царських кодексів.

Разом з тим розбіжності зх, у тому числі і термінологічні, з живою юридичною практикою, з текстами договорів, записаних на численних дійшли до нас. Глиняних табличках, свідчать про те, що над звичаєм працювали, а не просто відтворювали його у законі.

Шумерська бюрократія залишила нам приголомшливе число текстів. Важко собі уявити, скільки ще табличок, крім тих (їх понад сто тисяч), які перебувають зараз у розпорядженні музеїв, приховано до цих пір в землі Південної Месопотамії. Зустрічаються різні таблички: від майже піктографічних з Ура, Джемдет-Насра і Урука до величезних адміністративних архівів імперії III династії Ура. Останні відбуваються головним чином з розкопок двох пагорбів, Дрехема і Джоха, і міського комплексу Лагаша; в значно меншому ступені зі столиці імперії - міста Ура. Всі вони написані виключно добре. Кожна табличка датована. На ребрі часто ставили знаки, що допомагають легко знайти табличку в кошиках, у яких вони зберігалися. Зовнішні ярлики кошиків точно повідомляють про їх вміст. Зрозуміло, що розмір, форма і зміст табличок пов'язані між собою: система, яка заслуговує спеціального дослідження. У всіх ділових операціях ретельно зазначені предмет угоди і імена осіб, які його передавали і одержували: називалося і відповідальна особа. Ті ж правила дотримувалися і в наступні періоди, причому одні види текстів зникали, а інші широко входили до вживання, як це видно з табличок з Ура, Ларс, Ісіна і Сіппара, повідомляють про діяльність старовавилонскої палацової та храмової адміністрації. Документи стали складатися за типом бухгалтерських звітів, причому записи вироблялися стовпцями, під відповідними заголовками. На початку старовавілонского періоду (на відміну від періоду III династії Ура) знову з'являються такі ж круглі таблички, як і за часів до Саргона. Можна відзначити в окремих випадках деяку недбалість в палеографії, зовнішньому вигляді і розташуванні текстів. Більші зміни спостерігаються після''Темного періоду''в адміністративних документах, які повідомляють про діяльність адміністрації палацу касситских царів (Ніппур і Дур-Курігальзу), а пізніше - великих вавілонських святилищ, включаючи Ебаббар в Сіппаре, Еанну в Уруке, і ассірійської палацової адміністрації в Ашшуре, Калах і Ніневії.

Стиль листів або повідомлень залежав від того, до якої форми вони ставилися. Якщо це був наказ гінцеві прочитати послання дослівно, тоді воно починалося словами:''Скажи такому-то. . .''(Адресату, названому в заголовку листа). Наказ завжди складався в наказовій формі і стосувався адміністративних питань, в основному доставки товарів або тварин. Подібні листи зустрічаються від шумерського аж до нововавилонського періодів. Доповіді ж, що направляються до влади і плутаниною в адміністративних розпоряджень, зберігали протягом усього касситского періоду. Листи починалися так:''Так (говорить) такий-то. Скажи такому-то. . .''До тих пір, поки ці слова не були замінені на лаконічну ново вавилонську формулу''лист від такого-то. . .''. У текстах другої форми зі старовавілонского періоду після традиційного початку йшли в залежності від соціальних взаємовідносин автора листа і адресата більш-менш складні благословення та привітання. Крім того, в текстах використовувалися і деякі стереотипні обороти, наприклад, такі, в яких обгрунтовувалася терміновість прохання. У листах, які виходять від центральної влади, царські чиновники династії Хаммурапі, відповідаючи на офіційний запит, скаргу чи доповідь, як правило, повторювали ті самі висловлювання, які зустрічалися в первинному документі. Це дуже допомагає нам розібратися в офіційних листах, адміністративних рішеннях, проханнях про призначення, інструкціях і всякого роду претензії.