57268 (Європейські держави та США в умовах промислового перевороту (перша половина ХІХ ст.))
Описание файла
Документ из архива "Європейські держави та США в умовах промислового перевороту (перша половина ХІХ ст.)", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "история" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "история" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "57268"
Текст из документа "57268"
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Європейські держави та США в умовах промислового перевороту
(перші половина ХІХ ст.)
ПЛАН
1. Англія в першій половині XIX ст.
2. Німеччина в першій половині XIX ст.
3. Франція в першій половині XIX ст.
4. США в першій половині XIX ст.
5. Використана література.
1. Англія в першій половині XIX ст.
Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці, а після випробування на р. Гудзон першого пароплава в Англії розпочалося інтенсивне будівництво пароплавів. Англія зміцнила свої позиції як "володарка морів".
Великі міста стали центрами промисловості.
На середину XIX ст. промисловий переворот було завершено. Англія перетворилася на "майстерню світу", з її виробами не могла конкурувати жодна країна.
Проте розвиток економіки Англії періодично гальмувався економічними кризами надвиробництва, коли на ринок надходило товарів більше, ніж їх було спроможне купити населення. Перша велика така криза сталася в Англії 1825 р.
З кінця XVIII ст. до 1830 р. англійські уряди формувалися з представників партії торі. Вони підвищували податки та ціни на хліб. Побоюючись заворушень робітників, парламент 1824 р. скасував закон про заборону
діяльності профспілок, і відтоді чисельність тред-юніоні», що об'єднували кваліфікованих робітників, почала швидко зростати.
1832 р. під тиском промислової буржуазії та робітничих виступів було проведено парламентську реформу: представникам промислових центрів надано місця н парламенті. Це сприяло зміцненню політичних прав буржуазії і близької до неї партії вігів, що з 1830 р. відігравала провідну роль в управлінні Англією. Однак саме в цей час становище населення Англії погіршилося внаслідок прийняття закону про бідних, згідно з яким допомога безробітним, ремісникам і селянам, які розорилися, скорочувалася, а податки з багатіїв на користь бідняків скасовувалися.
3183 7 р. в Англії почала правити королева Вікторія. Розпочалася Вікторіанська епоха, що характеризувалася піднесенням економічної, колоніальної, військової могутності Англії.
У 30-ті — 40-ві рр. пролетаріат Англії згуртувався в окрему організацію зі своєю програмою, що було по-ц'язано з чартистським рухом. Спочатку в Лондоні, а потім в інших містах виник рух за загальне виборче право. Робітники розраховували, що, отримавши політичні права, вони здобудуть у парламенті більшість і приймуть закони, що поліпшать їхнє економічне становище. 1837 р. керівники робітників (О'Брайєн, О'Кон-нер та ін.) виробили хартію, що містила основні вимоги, які вони збиралися висунути перед парламентом. Розпочався збір підписів. Тричі — у 1839, 1842 і 1848 рр. — у парламент подавалися хартії. Якщо першого разу було зібрано 1200 підписів, то третього — близько 5 млн.
Збір підписів під хартіями, обговорення у зв'язку з цим політичних і соціальних питань спричинили небачене досі піднесення робітничого руху. У містах відбувалися багатолюдні мітинги і збори, активізувався страйковий рух.
Парламент пішов на деякі поступки робітникам, щоб послабити їхнє невдоволення. Так, 1847 р. було прийнято закон про обмеження робочого дня 10 годинами.
Чартистський рух, досягнувши у 1848 р. найбільшого І піднесення, пішов на спад. Цьому сприяли обіцянки лі-1 беральних реформ, силовий тиск уряду та нерішучість 1 керівників.
Незважаючи на невдачі/руху, чартизм мав велике і значення. Англійська буржуазія була змушена здійснити 1 демократичні реформи щодо парламенту, місцевого са-1 моврядування, прав робітників та їхніх організацій.
2. Німеччина в першій половині XIX ст.
Після розгрому наполеонівської армії рішенням Віденського конгресу 1815 р. було створено Німецький союз. До нього входили 35 суверенних монархій і "вільні міста" Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Представницький орган союзу — Бундестаг — складався з посланців держав і працював у Франкфурті-на-Майні. Його рішення не були обов'язковими для окремих членів союзу, найсильнішими серед яких були Австрія та Пруссія. Всі найважливіші рішення Бундестагу приймалися після попереднього обговорення саме ними.
Фактично Німецький союз був конфедерацією лише формально самостійних держав: він не мав спільних армії, дипломатичного представництва, фінансів, законодавства. У країні був відсутній національний ринок, феодальні порядки на селі гальмували створення ринку вільної робочої сили.
Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутрішні митні перепони і запровадила єдиний митний податок для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар'єри. Наслідком цього було створення Німецького митного союзу, що об'єднував 18держав. Пруссії належала у ньому провідна роль.
Уперше в історії німецького народу завдяки митному союзу утворився національний внутрішній ринок. У 30-ті — 40-ві рр. у німецьких державах відбувся промисловий переворот: споруджувалися залізниці, розвивалися металургія та машинобудування.
Велика промисловість була сконцентрована насамперед у Вестфалії та Сілезії, а також у Саксонському королівстві. Наприкінці 40-х рр. значним промисловим центром стала столиця Пруссії — Берлін. Із 400 тис. населення Берліна близько 70 тис. були найманими робітниками, які працювали на мануфактурах, великих фабриках і заводах, зокрема машинобудівному заводі, що випускав потяги.
Проте до середини XIX ст. Німеччина залишалася аграрною країною: понад 70 % населення працювало у сільському господарстві. У Німеччині не було кріпаків, але значна частина селян сплачувала поміщикам грошові повинності.
На відміну від Франції та Англії, де буржуазія посіла провідні позиції у суспільстві та економіці, у Німеччині панувало дворянство.
Поміщикам Пруссії належало 60 % усієї землі. Капіталізм тут розвивався "прусським шляхом": феодальні відносини не було ліквідовано остаточно, тому тривалий час зберігалися напівфеодальні риси.
За рівнем промислового розвитку Німеччина до кінця 40-х рр. відставала від Англії, а за багатьма показниками і від Франції. Пруссія і загалом Німецький союз наприкінці 40-х рр. видобували менше залізної руди і виробляли в 2—3 рази менше чавуну, ніж Франція. Німеччина випереджала Францію за потужністю парових двигунів, видобутком вугілля.
Крім того, якщо Англія, Франція, Росія і США сформувалися як єдині національні держави, Німеччина була політично роздробленою.
Розвиток капіталізму в Німеччині зумовив збільшення чисельності робітництва, що почало виступати на захист своїх інтересів. Так, у 1844 р. ткачі Сілезії організували повстання. Німецькі ремісники і робітники у Парижі створили товариство "Союз справедливих", що перебувало під впливом ідей французьких соціалістів, 1847 р. на основі "Союзу справедливих" зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса засновано Союзкомуністів. Його програмою став "Маніфест комуністич ної партії", написаний Марксом і Енгельсом 1848 р.
Наприкінці 40 хрр. у німецьких державах посилилос прагнення до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідаціїрештків феодалізму, прийняття Конституції.
3. Франція в першій половині XIX ст.
Після краху імперії Наполеона у Франції було відновлено монархію Бурбонів. На трон повернувся Людо-вік XVIII. Він жорстоко розправився з прихильниками Наполеона, які підтримували його впродовж "ста днів". Проте король був змушений зберегти Конституцію 1814р., що гарантувала недоторканність приватної власності, навіть набутої в роки революції, зокрема відібраних у церкви й емігрантів земель. Політична влада в країні перейшла до старої феодальної аристократії.
1824 р. замість померлого Людовіка на престол зійшов Карл X, який наполіг на сплаті дворянам-емігран-там значної суми за втрачені ними під час революції землі, прийнятті закону про смертну кару за проступки проти релігії та церкви. Буржуазія, ремісники, робітники і селяни стали політично безправні.
Незважаючи на реставрацію монархії, Франція розвивалася капіталістичним шляхом: виникла велика фабрично-заводська промисловість, споруджувалися залізниці, виплавка чавуну і видобуток вугілля з 1815 р. до 1830 р. подвоїлися. У ткацькій промисловості широко застосовувався механічний станок Жаккарда.
Загалом промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж у Англії: більшість населення зосереджувалася у сільському господарстві, а працю малоземельних селян, які шукали додаткового заробітку на кустарних підприємствах і мануфактурах, фінансово використовувати було вигідніше, ніж застосовувати механізми.
Промисловий переворот і розвиток капіталізму призводили до посилення експлуатації пролетаріату, розорення дрібних ремісників і кустарів, а промислова криза н адвиробництва 1826 р. та неврожаї ще більше погіршили становище трудящих. Наслідком цього було зростання революційних настроїв. У багатьох містах Франції створювалися робітничі товариства й організації. Посилилася опозиція ліберальної буржуазії. У липні 1830 р. уряд короля оголосив про розпуск палати депутатів, обме-виборчого права, ліквідацію свободи друку.
У відповідь у Парижі вибухнула революція. її здійснили міська біднота, робітники, ремісники і студентство. Король зрікся престолу і втік до Англії.
Л ипнева революція 1830 р. привела до влади велику буржуазію, яка зберегла монархію в особі Луї Філіппа Орлеанського до 1848 р.
У роки Липневої монархії панувала фінансова аристократія. Виборче право поширювалося лише на багатих власників. Робітничий клас і селянство, дрібна та більша частина середньої буржуазії не отримали виборчого права. Державні витрати на підтримку банкірів і промислових магнатів покривалися за рахунок збільшення податків (переважно з прибутків дрібної буржуазії та селянства).
Як і до Липневої революції, робітництво Франції не влаштовувало їхнє становище: робочий день тривав 14— 16 год, заробітна плата була низькою. 1831 р. через небажання власників мануфактур підняти заробітну плату повстали ткачі в м. Ліоні, їхній виступ було придушено збройною силою. А1834 р. ліонські робітники знову організували повстання і впродовж шести днів вели запеклі бої з урядовими військами.
У 30-х рр. активізувалась діяльність таємних республіканських товариств, у яких брали участь і робітники, і дрібна буржуазія. Найбільшим із них було "Товариство пір року" на чолі з революціонером-соціалістом Огюс-томБланкі — активним учасником Липневої революції. 1839 р. це товариство зробило спробу організувати повстання у Парижі. У 40-ві рр. XIX ст. кількість страйків зросла і робітничий рух дедалі більше політизувався. Цьому сприяло і поширення серед робітників соціалістичних ідей, які пропагували Луї Блан, Прудон.
З середини 40-х рр. у Франції були наявні всі озн ки кризи, що посилилася неврожаями 1845 і 1846 рр а також економічним занепадом. Особливе обурення в кликала політика фінансової аристократії. Опозиція м нархії помітно посилилась і серед буржуазії. Прихил ники республіканського ладу групувалися навколо г зети "Насіональ", яка розпочала пропагандистську кам панію проти Липневої монархії і закликала маси до бо ротьби проти правлячої верхівки. У Франції виникл нова революційна ситуація.
4. США в першій половині XIX ст.
У першій половині XIX ст. США переживали процє бурхливого розвитку капіталізму. На північному схої країни швидко зростала фабрична промисловість. Та же була сконцентрована більша кількість робітників. Н півночі та заході країни переважало фермерське госпо дарство.
Різні шляхи економічного розвитку Півночі і Півдн справили великий вплив на хід історичного розвитк; США: буржуазія Півночі і плантатори Півдня у боротьбі за зміцнення своїх економічних позицій привели країну до громадянської війни.
Кінець XVIII — перша половина XIX ст. були часом стрімкої територіальної експансії США. Були приєднані Луїзіана (французьке володіння, що його продав Наполеон І) та придбана в Іспанії Флорида.
США взяли на себе місію вершителя долі усієї Західної півкулі, проголосивши в 1823 р. доктрину Мон-ро. Сутність цієї доктрини полягала в тому, що США виступили проти можливого втручання європейських країн у латиноамериканські справи (після втрати Іспанією усіх колоній у Південній Америці) і в справи Американського континенту загалом. США як найбільша країна Західної півкулі відкрито проголосили своє право на політичне лідерство у цій частині планети
До середини XIX ст. внаслідок війн з індіанцями та з Мексикою територія США збільшилася в 2 рази.
США не брали участі в європейських війнах, що давало можливість уникати великих витрат на армію і не зазнавати воєнних спустошень. Швидкому економічному розвитку сприяли і природні умови: м'який клімат, родючість землі, велика кількість лісів, корисних копалин.
Наявність вільних земель на заході США приваблювала переселенців із Європи. Серед іммігрантів було чимало кваліфікованих ремісників і робітників. У 1800—1850 рр. населення США збільшилося більш ніж у 4 рази — з 5,3 млн до 23 млн осіб. Землі, що належали індіанським племенам, вважалися власністю держави, їх продавали білим переселенцям. Індіанців винищували або відтісняли все далі на захід.