56469 (65-ти річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні)

РЕФЕРАТ

До 65-ти річчя Перемоги у

Великій Вітчизняній війні

Кочемасова Ніна Олександрівна

Дзержинський гірничий ліцей

2010 рік

Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть...

І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини,

Що спіткнулись об кулі, живуть!

Б. Олійник

Шістдесят п’ять мирних років прожило людство після пам’ятного 8 травня 1945-го, з кожним роком стверджувалась і продовжує стверджуватись велич Перемоги. Сьогодні, у святкові ювілейні дні, усі люди Землі, увесь світ вітають і вшановують переможців. Разом з ними ми схиляємо голову перед світлою і святою пам’яттю загиблих і віддаємо належне живим фронтовикам, які своїм життям і ратним подвигом завоювали цей світлий День Перемоги.

Полум'я Другої світової війни, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло шість років. У вир війни було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 50 мільйонів людських життів.

28 жовтня 2009 року минуло 65 років від дня завершення Карпатсько-Ужгородської наступальної операції, яка ознаменувала собою остаточне визволення території України від фашистських загарбників.

Героїчна битва за Україну займає особливе місце в історії Великої Вітчизняної війни.

Ми не ділимо Перемогу на свою і чужу, проте завжди пам’ятатимемо, якою великою ціною вона нам далася.

День Перемоги – державне свято України.

За даними Міністерства праці та соціальної політики, станом на 1 січня 2009 року в Україні налічувалося 2 млн. 484,8 тис. ветеранів Великої Вітчизняної війни. А саме: 54,8 тис. – інвалідів війни І групи; 124,3 тис. – інвалідів війни ІІ групи; 44,0 тис. – інвалідів війни ІІІ групи; 325,3 тис. – учасників бойових дій; 1 млн. 936,4 тис. – учасників війни.

Кількість дітей війни становить 6 млн. 146,8 тис. осіб.

Ось лише деякі цифри. Воєнні дії Другої світової війни відбувалися на території України 40 місяців - з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. Загальні людські втрати України становили тоді близько 9 мільйонів осіб. Понад два мільйони українців вивезли на примусову працю до Німеччини. Повністю або частково на території України було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, без даху над головою залишилися близько 10 мільйонів осіб. Було знищено понад 16 тисяч промислових підприємств. У 1941-1944 рр. на українській землі були зосереджені головні сили вермахту - від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України. Із січня 1943-го по жовтень 1944-го на території України радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, із них 11 стратегічних. Це, зокрема, Воронезько-Харківська, Донбаська, Чернігівсько-Полтавська, Корсунь-Шевченківська, Львівсько-Сандомирська операції. У період із осені 1943-го до осені 1944 р. на території України було зосереджено половину діючої Червоної армії.

Вогняне колесо війни двічі, туди й назад, прокотилося усією територією України, знищуючи все на своєму шляху. Нам є що сьогодні відзначати.

Великі жертви понесли всі народи тодішнього Радянського Союзу, котрі обороняли, а пізніше визволяли Україну. Та нашій республіці випала трагічна доля геополітичного центру воєнних дій. Відомий західний політик Уїнстон Черчілль писав: „З-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею...”

Смерч війни двічі прокотився по нашій землі - в сумний час відступу та в період переможної ходи визволення. Понад 40 місяців (1225 днів і ночей) – від червня 1941-го до жовтень 1944-го тривала на території нашої країни ця страшна воєнна круговерть, яка розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль.

З перших же днів війни абсолютна більшість українського народу піднялась на захист Батьківщини. До армії і флоту добровільно і за призовом влилося понад 6 мільйонів чоловік. Половина з них загинула, а кожен другий, хто повернувся додому, був інвалідом. До народного ополчення і 650 винищувальних батальйонів вступили 1 мільйон 600 тисяч патріотів.

У могутньому партизанському русі брало участь близько 500 тисяч народних месників і 103 тисячі підпільників.

Українці не тільки мужньо боролися з ворогом у діючій армії, не тільки громили фашистські тили — вони трудилися для фронту на заводах і фабриках, на шахтах і будовах, на полях і лісоповалах у Поволжі, Сибіру, на Уралі і у Середній Азії. З липня по листопад 1941 року туди було евакуйовано 550 підприємств, колгоспів і радгоспів. Це була славна армія українських трудівників чисельністю три з половиною мільйона чоловік.

Україна віддавала свої багатства і культуру, своїх людей і свою кров, вона і своє серце віддала великій справі визволення, принісши все це на святий вівтар Перемоги.

Історія не знає жорстокіших злочинів, ніж ті, які приніс світові фашизм. Зловісна мережа концтаборів, в’язниць і гетто, геноцид мирного населення, поїзди невільників XX століття до рейху — ось суть «нового порядку», який встановили нацисти. За неповними даними, фашисти та їхні поплічники знищили на Україні понад 4 мільйони чоловік, вивезли до Німеччини на невільничі роботи два з половиною мільйони. І якщо на Радянський Союз припадає 41 відсоток усіх втрат за Другу світову війну, то на долю України — 42 відсотки загальносоюзних втрат. А це означає, що жодна держава Землі — ні Росія, ні Німеччина, ні Польща не була так зруйнована, як наша республіка. Україна, для якої і раніше історія не скупилася на людські трагедії, на попіл руйнувань, і протягом цієї війни була викупана в крові. Адже загальні втрати республіки разом з бойовими дорівнюють восьми з половиною мільйонам чоловік, тобто загинув кожен шостий житель України.

Фашисти знищили понад 700 міст і селищ міського типу, 28 тисяч сіл і поселень, два мільйони будинків. Тільки прямі матеріальні збитки в довоєнних цінах виражені астрономічною сумою — 285 мільярдів карбованців.

Відповіддю народу ворогові на цей страшний терор, геноцид і «новий порядок» став масовий Рух опору. Гітлерівці не розраховували, що у них в тилу постане ще один могутній і непереможний фронт — партизанський. Тисячі народних месників були згодом нагороджені за бойову доблесть медалями «Партизану Вітчизняної війни». Бойовими орденами і медалями відзначено подвиги 183 тисяч патріотів. Героями Радянського Союзу стали 97 партизанів і підпільників. А командири прославлених дивізій народних месників генерал-майори Сидір Артемійович Ковпак і Олексій Федорович Федоров були удостоєні цієї вищої військової відзнаки двічі.

Пліч-о-пліч в боях були солдати різних національностей: росіяни, українці, білоруси, казахи, вірмени, грузини... Відбиваючи оскаженілі атаки ворожих полчищ, перебуваючи в окопах, як ніколи відчували плече один одного, взаємовиручку, підбадьорливе слово.

У нас були різні життєві шляхи, різні уподобання й цінності, різні мрії та плани. Війна нівелювала все це, поставивши під загрозу саме існування системи суспільних відносин і незалежності країни, в якій ми жили і з якою пов'язували свої долі. І ми були єдині в думках і почуттях, поступаючись особистим у самовідданому захисті Вітчизни. Такими нас виховали, і в цьому полягала рушійна сила, джерело нашої морально-політичної згуртованості, жертвенності, героїзму.

У 1941 — 1944 роках в Україні діяло 60 партизанських з’єднань і близько 2 тисяч загонів і розвідувально-диверсійних груп. Проводячи легендарні рейди тилами супротивника і тисячі боїв з гітлерівцями, вони вивели з ладу понад 500 тисяч окупантів та їхніх поплічників. Народні месники розгромили 467 гарнізонів, комендатур, штабів і поліцейських управлінь. Ними було пущено під укіс 5 тисяч військових ешелонів, підірвано більше 1500 танків, 200 літаків, 600 залізничних постів, знищено 900 складів і велику кількість іншої ворожої техніки.

Улітку 1943 року на Курській дузі Червона Армія розгромила 30 дивізій супротивника, з них сім — танкових. Військові втрати нацистів — понад півмільйона солдатів і офіцерів.

Вермахт перейшов до стратегічної оборони. Але почався загальний наступ наших військ на фронті від Великих Лук до Чорного моря. А в серпні — грудні розгорнулася грандіозна битва за Донбас, Дніпро і Україну. Вона відрізнялася масштабністю і напруженістю жорстоких битв і боїв. У ній брала участь половина діючої армії, а це війська п’яти фронтів, Окрема приморська армія, Чорноморський флот, Азовська, Дніпровська і Дунайська флотилії.

Доблесні фронти на чолі з полководцями М. Ф. Ватутіним, І. С. Конєвим, Р. Я. Малиновським, Ф. І. Толбухіним і К. К. Рокосовським до кінця вересня на ділянці протяжністю 700 кілометрів вийшли до Дніпра-Славутича. Цій річці фашисти приділяли особливу увагу. За наказом фюрера, гітлерівці з червня 1943 року створили могутній оборонний Східний вал. Та й сам Дніпро — широкий і глибокий, з високим правим берегом, являв собою дуже серйозну природну перешкоду. Східний вал обороняло фашистське угруповання у кількості 1,2 мільйона чоловік з могутнім озброєнням — 1260 гармат і мінометів, 2100 танків і до 2 тисяч бойових літаків. Гітлер заявив: «Скоріше Дніпро потече назад, ніж росіяни подолають його».

Та ось настали незабутні дні битви за цю велику ріку. Подолання такої ретельно укріпленої і такої великої перешкоди було безпрецедентним подвигом в історії воєн. І він був здійснений не окремими особами, а масами воїнів. Штурм вівся за тісної взаємодії всіх родів військ. Мости були зруйновані, а переправи раз за разом знищувалися артилерією і авіацією ворога. Сапери у цьому вогненному пеклі відновлювали в крижаній воді мости, пороми і плоти. Навіть німецький генерал Г. Меллентін відзначив у мемуарах: «Росіяни наводили переправи через Дніпро. Причому виявили таке мистецтво у цій галузі, що зуміли побудувати ці мости для військ і коней з настилом нижче рівня води».

Підтримувала дивізії форсування наша артилерія: гармати стріляли прямою наводкою по лінії оборони гітлерівців. Наносили удари по рубежах ворога, по його шляхах підвезення і тилах льотчики. Воістину було як у пісні: «Ти побачив бій, Дніпро — батько-ріка!» А погода у ці дні була дощова, з густими ранковими туманами, тому фашистська авіація не могла вести аеророзвідку. Дощ і туман глушили шум наступаючих військ з Лютезького плацдарму.

Розгорілась жорстока, кровопролитна битва, наші атаки не припинялися ні вдень, ні вночі. Тут також відзначилися танкісти генерала Л. Г. Кравченка і 3-ї гвардійської танкової армії генерала Т. С. Рибалка. Їхні танки нестримною лавиною йшли із запаленими фарами і увімкнутими сиренами, ведучи на ходу вогонь. Доблесні танкісти зуміли перерізати шосе Київ — Житомир. Ворог, побоюючись оточення, почав відводити свої війська. Битва досягла київських околиць, зав’язалися люті вуличні бої. Першим увірвався до міста танк киянина Миколи Шелуденка. Відважний гвардієць воював під Сталінградом, потім відзначився на Курській дузі. А загинув старшина М. М. Шелуденко у рідному Києві.

Йому було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

У результаті вирішального нічного штурму війська фронту до 4-ї години ранку 6 листопада цілком заволоділи Києвом. А Київ — це мати міст руських. Його краса і велич відшліфовані століттями. Іншого такого міста на світі немає.

Тріумфував увесь радянський народ. А в Москві цього дня було дано салют з 324-х гармат двадцятьма чотирма залпами.

Розгром армії вермахту під Курськом і перемога у битві за Україну завершили докорінний перелом як в ході Великої Вітчизняної, так і всієї Другої світової війни. 1944 року радянські війська успішно провели визволення Західної України. Супротивникові було завдано великої поразки під Житомиром і Бердичевом, Кіровоградом і Корсунь-Шевченківським, Рівном і Луцьком.

Навесні 1944р. грянула вирішальна битва за Крим.

Маршал А. М. Василевський, який очолював цю наступальну операцію, підкреслював: «Ворог чіплявся за Крим до останньої можливості. Володіючи ним, гітлерівці тримали під постійною загрозою все Чорноморське узбережжя. Цим вони чинили тиск на політику Румунії, Болгарії і Туреччини. До того ж Крим служив фашистам для вторгнення на Кавказ».

Визволення півострова відбулося за короткий строк — з 8 квітня по 12 травня.

Головний удар завдала 51-ша армія генерал-лейтенанта Я. Г. Крейзера, підсилена танковими дивізіями. Після запеклих дводенних боїв вона форсувала Сиваш, прорвала оборону супротивника і 11 квітня заволоділа опорним пунктом німецької оборони — містом Джанкоєм. Це загрожувало ворогові широким обхватом його Перекопсько-Ішуньського угруповання. Гітлерівці, вибиті потім з Ішуньських позицій, не змогли закріпитися на річці Чатирлик, стали поспішно відступати.

Цей успіх 4-го Українського фронту (командуючий — генерал армії Федір Іванович Толбухін) поставив Керченське угруповання фашистів перед загрозою оточення. Супротивник почав відводити війська. Але командувач Окремої приморської армії генерал Андрій Іванович Єрьоменко не дав йому закріпитися на нових рубежах. О 22-й годині 10 квітня армія перейшла у наступ і ранком наступного дня визволила Керч.

Незабутній марш від Джанкоя до Сімферополя здійснили танкісти корпусу генерал-лейтенанта Героя Радянського Союзу І. Д. Васильєва. Вони першими 13 квітня увірвалися до Сімферополя. Слідом за ними Феодосійським шосе йшли колони приморців — піхота, артилерія і партизани Північного з’єднання. Того ж дня Червоний Прапор замайорів над Євпаторією, Саками, Феодосією, Старим Кримом і Білогірськом. 14 квітня були визволені від окупантів Судак і Бахчисарай, 15 квітня — Алушта і Ялта.

Битва за Севастополь тривала з 5 по 9 травня.

Кримська наступальна операція — це велика перемога Червоної Армії. Супротивник втратив понад 100 тисяч солдатів і офіцерів (у тому числі більше 61 тис. чоловік полоненими).