164278 (767785), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ще одним напрямом аналізу державних видатків є їх прогресивність (регресивність). Програма державних видатків є прогресивною, якщо вигоди найбіднішого квінтиля є більшими у відносному вираженні, ніж вигоди найбагатшого квінтиля. Ці визначення передбачають, що якщо програма соціальних трансферів добре таргетована, то вона є прогресивною, Це також означає, що якщо програма є прогресивною, то вона не обов'язково є добре таргетована [10, c. 9].

Соціальні трансфери відіграють важливу роль у зменшенні бідності. Так, якщо проаналізувати дані про рівень бідності до і після трансферів, то доходимо висновку, що за допомогою трансферів знижується рівень бідності в Італії на 47,8%, Великій Британії - 57,4%, Франції - 72,9, Нідерландах - 72,6%, а у Швеції - на 81,6% [3, c. 95].

У науковій літературі часто можна зустріти порівняння систем соціальних трансферів у різних країнах, однак дослідники зазвичай розглядають ці проблеми через широку призму - наприклад методи надання соціальних трансферів, їх частка у ВВП тощо. Досліджень, які б напряму стосувалися вивченню впливу трансферів на розподіл доходів населення є достатньо мало. Навіть у розвинених країн порівняльні дослідження ефективності надавання соціальних трансферів не надто поширені. Наприклад, у країнах ЄС такі дослідження розпочалися лише у 90-х роках ХХ ст. після запровадження панельного дослідження європейських домогосподарств (European Community Household Panel), що дало змогу порівнювати перерозподільні наслідки трансферів у Європейському Союзі.

Дані цього дослідження показують, що у 1994 р. соціальні трансфери відігравали різну роль у зменшенні нерівності у країнах Європейського Союзу. За допомогою трансферів найбільше знижували нерівність у розподілі доходів у Данії (на 46,0%), Бельгії (41,5%) і Нідерландах (40,8%). Найменший вплив трансферів на нерівність розподілу доходів був у Португалії та Греції (коефіцієнт Джині після трансферів знизився на 22,7 і 26,6% відповідно). Трансфери найбільше знижували бідність у Нідерландах (на 64,1%) та Данії (63,8%), а найменше - у Португалії (33,2), Греції (37,3) та Ірландії (39,9%) [8, c. 22-24].

Останнім часом дослідження проблем ефективності використання соціальних видатків для зниження рівня бідності та нерівності різко активізувалися. На перший план дослідження виходять проблеми дієвості та ефективності використання соціальних видатків. Уперше поняття "дієвість" (effectiveness) і "ефективність" (efficiency) соціальних видатків у Європейському Союзі було визначено на інституційному рівні у нещодавньому документі Європейської Комісії [3].

Дієвість соціальних видатків можна визначити тою мірою, якою фактично розміщені ресурси наближуються до соціально бажаного результату. Наприклад, соціальним завданням може бути зменшення ризику бідності (що визначається певним порогом доходів). Якщо ринкове розміщення коштів без втручання уряду залишає 30% відсотків населення в зоні ризику бідності, то дієвість вимірюється тим ступенем, на рівні якого урядові втручання зменшили ризик бідності. Іншими словами, дієвість соціальних трансферів визначається зниженням бідності від рівня, що існував би без надання трансферів. Дієвість трансферів вимірюють трьома показниками: ступенем охоплення населення трансферами (% бідних, які отримують трансфери), витіканням трансферів або помилкою включення (% трансферів, які отримують небідні домогосподарства) та адекватністю (частка соціальних трансферів у видатках усіх домогосподарств або рівень бідності (чи глибини бідності) без соціальних трансферів [6, сі 1].

Ефективність може бути визначена як кількість ресурсів, від яких довелося відмовитися, щоб досягти бажаного розміщення. Соціальні видатки є більш ефективними, якщо менше ресурсів було використано для впровадження певної зміни, або якщо, для певного рівня альтернативної вартості, економіка наближується до бажаного розподілу. Іншими словами, найбільш ефективними є програми, які при найменшій кількості ресурсів найбільше зменшують рівень бідності. Кількісно ефективність соціальних трансферів Світовий банк вимірює їх часткою у видатках 10% найбідніших домогосподарств.

Країни ЄС мають різні цілі та різну дієвість соціальних видатків. Німецький дослідник П. Герман на основі регресійного аналізу дослідив рівень дієвості соціальних трансферів у країнах Європейського Союзу. Він дійшов висновку, що початковий рівень бідності до трансферів коливається у діапазоні від 17 до 30% населення (за межу бідності прийнято 60% медіанного доходу). Після трансферів рівень бідності становить від 10 до 23% [9, c. 21]. Так, Швеція та Чехія мають найбільш дієві програми соціальних трансферів, що призводять до найбільшого зменшенні рівня бідності. У той же час, у Греції та Латвії ці програми є найменш дієвими.

Стосовно ефективності соціальних видатків у країнах ЄС, то П. Герман дійшов висновку, що один відсоток зростання соціальних видатків приводить до зменшення рівня бідності на 0,32%. Соціальні видатки у країнах ЄС пояснюють 30% варіації у рівнях бідності. Найбільш ефективними є соціальні видатки у Чехії, Словаччині та Словенії, а найменш ефективними - у Греції, Італії та Іспанії [9, c. 31-32]. Найбільш ефективними програмами соціальних видатків щодо зменшення рівня бідності у країнах Європейського Союзі є видатки на охорону здоров'я та програми сімейної допомоги.

Розглянемо детальніше дієвість та ефективність соціальних трансферів в Україні. Використаємо дані обстежень умов життя домогосподарств для обчислення дієвості та ефективності соціальних трансферів. Значення соціальних трансферів у грошових доходах за останні роки постійно зростало. Так, частка пенсій у структурі грошових доходів зросла на 5% з 2003 р. до 2005 р., що у абсолютних значеннях становить зростання з 117 до 289 грн в середньому на одне домогосподарство. Стрімке зростання пенсій призвело до того, що частка пенсій у грошових доходах сільських домогосподарств у 2005 р. становила 31%. Роль стипендій також зросла, а частка соціальної допомоги у грошових доходах між 2000 і 2005 роками фактично подвоїлася.

Частка соціальних трансферів у 10% домогосподарств з найнижчими грошовими доходами зазвичай була вищою, ніж у домогосподарствах загалом. У структурі домогосподарств з найнижчими доходами частка пенсій приблизно на 10-20% перевищувала відповідний показник для усіх домогосподарств. Значення соціальної допомоги у структурі доходів найбідніших домогосподарств стабільно зростало упродовж останніх років. З 2000 до 2006 року ця частка зросла з 4 до майже 7%, що можна трактувати як ознаку підвищення ефективності соціальної допомоги. Однак якщо подивитися на відношення частки соціальної допомоги у структурі усіх домогосподарств і домогосподарств з найнижчими доходами, то доходимо висновку, що адресність її надання зросла незначно.

Частка соціальної допомоги, пільг та субсидій у доходах найбідніших домогосподарств перевищувала відповідну частку для усіх домогосподарств у 2,5 рази у 2000 р. і у 2,8 рази у 2006 році.. Загалом проведений аналіз свідчить, що ефективність соціальних трансферів в Україні підвищується, але прогрес доволі повільний. Однак беззаперечним є висновок про те, що соціальні виплати забезпечували вагому частку доходів домогосподарств.

У світовій практиці вироблено чимало фінансових інструментів державного регулювання доходів населення. Основною проблемою перерозподілу доходів є визначення глибини державного втручання. Незважаючи на запеклі дискусії економістів про межу допустимого втручання держави у перерозподіл доходів, єдиної думки щодо цієї проблеми не вдається досягти.

Література

1. Голіаш Петер, Роберт Кічіна. Податкова реформа в Словаччині: результати першого року. - К.: МЦПД, 2005.-18 с.

2. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. - 542 c.

1. Corsi, Marcella and Kristian Orsini. Measuring Poverty in Europe // Development - September 2002. - Vol. 45. -№3.-P. 93-101.

2. Efficiency and Effectiveness of Social Spending. Achievements and Challenges. Background Note for the Informal ECOFIN of 4-5 April 2008 // Directorate General for Economic and Financial Affairs, European Commission. - 2007. - ECFIN/E3, REP/50604.

3. Esping-Andersen, Gosta. The Three Worlds of Welfare Capitalism. - Princeton: Princeton University Press, 1990.-260 р.

4. Fox, Louise. Safety Nets in Transition Economies: A Primer // World Bank Social Protection Discussion Paper. -2003.-N.0306.-37р.

5. Fundamental Reform of Personal Income Tax // OECD Tax Policy Studies. - 2006. - Nо. 13. - 144 р.

6. Heady, Christopher, Theodore Mitrakos and Panos Tsakloglou. The Distributional Impact of Social Transfers in the European Union: Evidence from the ECHP. - European Research Institute, 1999. - 27 p.

7. Herrmann, Peter, Arno Tausch, Almas Heshmati and Chemen S.J. Bajalan. Efficiency and Effectiveness of Social Spending // IZA Discussion Paper Series. - May 2008. - IZA DP No. 3482. - 55 p.

8. Ke-young, Chu, Hamid Davoodi and Sanjeev Gupta. Income Distribution and Tax, and Government Social Spending Policies in Developing Countries // WIDER Working Paper. - December 2000. - No. 214. - 49 p.

9. OECD Factbook 2006. - Доступно з: .
   .

10. Schwabish, Jonathan, Timothy Smeeding and Lars Osberg. Income Distribution and Social Expenditures: A Crossnational Perspective. - Russell Sage Foundation, 2004. - 57 p.

11. Zaidi Salman. Main Drivers of Income Inequality in Central European and Baltic Countries. Some Insights from
    Recent Household Survey Data // World Bank Policy Research Working Paper. - 2009. - WPS4815. - 29 р.

Характеристики

Список файлов статьи