163962 (767779), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Основним фактором, що стримує інноваційну діяльність, є відсутність коштів для фінансування інноваційних змін. Це багато в чому зумовлено низьким ступенем зацікавленості різних економічних суб'єктів в інвестуванні капіталу в інноваційні процеси. Що ж стосується ресурсу, який має підтримувати інноваційну діяльність, то для того, щоб відбулися помітні структурні зміни в економіці, на думку економістів, потрібно не менше 5-10 % валового внутрішнього продукту щороку. Тобто треба вкладати фінансові ресурси обсягами 10-20 млрд. грн. Таких ресурсів, які могли б бути використані державними і недержавними інвесторами, зараз в країні просто немає. Інший бік цієї проблеми - держава не може постійно лише субсидувати. Необхідне масове залучення приватного і банківського капіталу до кредитування та інвестування новітніх досліджень та їхнього впровадження. Ситуація погіршується ще й через відсутність організаційно-економічних механізмів інвестування масштабних технологічних змін. Існуючий порядок фінансування державних науково-технічних програм, як правило, не забезпечує досягнення заданих кінцевих результатів. Органи виконавчої влади на різних рівнях неефективно використовують кошти для інноваційної трансформації. У той же час недержавні комерційні структури поки ще не зацікавлені в здійсненні довгострокових проектів, що забезпечували б базові технологічні зміни.
Однією з головних проблем є й інформаційне забезпечення інноваційних процесів. Вільний доступ до інформації про об'єкти інтелектуальної власності, можливості їх комерціалізації може стати тим інструментом, що призведе до активізації інноваційних процесів в Україні. Поки що ми не маємо подібного інструменту розвитку інноватики в країні.
На жаль, українське підприємництво досі не стало інноваційним. У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого - пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та вміння залучати ресурси з найрізноманітніших джерел. Процес виробництва передбачає створення нових благ, впровадження нових методів виробництва, освоєння нових ринків збуту; здійснення реорганізації в галузі і створення промислової організації нового типу. У нас же мале підприємництво здебільшого орієнтується на торговельно-посередницьку діяльність. Кількість інноваційно-активних підприємств не перевищує 10 % від їхньої загальної кількості.
Головним спонукальним мотивом для розробки інновацій є бажання і прагнення керівництва підприємства здійснювати стратегічну діяльність взагалі і, зокрема, вести інноваційну політику. Іншими словами, на підприємстві мусить бути лідер-новатор, який готовий виділити ресурси на розробку нової продукції, а в запровадженні інновацій повинен бути зацікавлений весь персонал. Ще однією умовою для впровадження інновацій є ефективна система маркетингу і збуту. Більшість невдач з виведенням інновацій на ринок фахівці пояснюють тим, що вони виникають на базі нових знань, а не потреб, тоді як покупцям потрібен не новий товар, а нові вигоди. Найпростішим і пріоритетним напрямом в цьому аспекті може стати активізація процесів впровадження міжнародних і європейських стандартів у процес виробництва продукції. Саме впровадження стандартів спонукає менеджмент підприємства до оновлення технологій виробництва, отримання знаків якості на відповідну продукцію.
Водночас, викликають занепокоєння можливі негативні наслідки зростання кількості фінансових інновацій: теоретичні розробки західних вчених-економістів свідчать про те, що в певних умовах безконтрольний «інноваційний бум» у фінансовій сфері містить загрозу для макроекономічної рівноваги, що підтверджено практикою розвинутих країн.
Висновки та перспективи подальших наукових розробок в даному напрямі. З огляду на сформульовані вище проблеми варто зазначити, що активізація інвестиційної та інноваційної діяльності потребує якісно нової організації взаємозв'язків і взаємодії між усіма учасниками інноваційного процесу, закріплення нових функцій за відповідними органами управління на державному і регіональному рівнях. Найпершими стратегічними завданнями розвитку інноваційної економіки має стати формування сприятливого середовища для діяльності суб'єктів господарювання, яке спонукало б до створення та примноження реальної, а не віртуальної доданої вартості, підвищення конкурентоспроможності продукції.
Сфера фінансових інновацій потребує численних подальших наукових досліджень за наступними напрямками: розбудова національної інноваційної системи, яка б передбачала розвиток інфраструктури та фінансово-кредитних механізмів взаємодії всіх учасників інноваційного процесу; ефективність інноваційної діяльності, яка насамперед залежить від того, як взаємодіють між собою учасники єдиної колективної системи одержання і використання нових знань і технологій: науково-дослідні інститути, вузи, конструкторські бюро, підприємства та інші інноваційні структури, діяльність яких спрямована на розробку і виробництво конкурентоспроможної продукції; доцільність впровадження інновацій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
-
Карпенко Г.В. Фінансові інновації: питання теорії та можливості впровадження в економіку країни / Г.В. Карпенко, А.П. Данькевич // Фінанси України. - 2008. - №9. — СІ 11— 118.
-
Кахович Ю.О. Інновація та інноваційна діяльність: сутність і визначення / Ю.О. Кахович // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - №4. - С.29-31.
-
Мишкін Ф. Фінансові інновації: передумови виникнення та еволюція форм / Ф. Мишкін // Фінансовий ринок України. - 2008. - №5. - С.21-24.
-
Медвідь Т. Глобалізація як каталізатор розвитку фінансових інновацій банків / Т. Медвідь // Ринок цінних паперів України. - 2007. - №9-10. - С. 21-27.
-
Мозговий О.М. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / О.М. Мозговий, Т.Є. Оболенська, Т.В. Мусієць. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.
-
Фінансовий словник [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://f-d.org.ua/i/766- innovaciyi-finansovi.html