139295 (766748)
Текст из файла
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК : 94 (477) "1920/1927":281.96
Дмитро Кузовенков, аспірант кафедри історії України
історичного факультету
Кам‘янець – Подільського
національного університету
ім. І. Огієнка
Українське Православне Церковне Братство "Діяльно – Христова Церква" : еволюційні та інсталяційні аспекти становлення особового складу (1920 – 1927 рр.)
Анотація. В статті вперше зроблено спробу аналізу еволюційних та інсталяційних аспектів становлення особового церковного складу Українського Православного Церковного Братства "Діяльно – Христова Церква" протягом 1920 – 1927 рр. Розкриваються автобіографії братчиків, внутрішньоцерковні взаємини, уточнюється територія розташування "філій" "Діяльно – Христової Церкви", висвітлюється церковна праця деяких членів Братства після інкорпорації із Всеукраїнською Православною Церковною Радою Української Автокефальної Православної Церкви у 1927 р.
Ключові слова: Товариство (Братство) "Церква Жива", Братство "Діяльно – Христова Церква", Всеукраїнська Православна Церковна Рада, Українська Автокефальна Православна Церква.
церква братство православний
Актуальність проблеми. В історії православ‘я в Україні найболючішим упродовж кількох століть питанням залишалося співіснування з іншими релігійними конфесіями. Українська православна церква була постійною заручницею політичної ситуації в державі, що призводило до її дискредитації та панування в ній чужоземної церковної ієрархії. З метою протидії цим негативним явищам, у пізньому середньовіччі стали виникати братські товариства які ставили за мету боронити православну віру, за що пізніше, отримали ставропігіальний статус. У ХХ столітті, братства знову прийшли на допомогу Церкві, освоюючи свою нішу в пістреволюційній Україні та ставлячи перед собою низку завдань, пов‘язаних зі звільненням Церкви від Московського Патріархату та втручання більшовицького режиму.
Таким чином, на початку 20 – х рр. ХХ ст. було утворено чимало таких братських організацій, серед яких виокремлюється Братство (Товариство) "Церква Жива" (більшість членів якого в 1921 р. поповнило склад Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ)) та Братство "Діяльно – Христова Церква" ("ДХЦ"). Діяльність останнього викликало великий резонанс в історії автокефального руху ХХ ст., позаяк через низку внутрішніх та зовнішніх причин Братство називали опозиційним до Української Автокефальної Православної Церкви.
Огляд літератури. В сучасній українській історіографії проблема функціонування Братства "ДХЦ" відображена здебільшого в загальних наукових працях з історії автокефального руху початку ХХ ст. Серед спеціальних праць відзначимо публікації Л. Пилявця, В. Клоса, О. Ігнатуші, А. Киридон, 1 у яких досліджується широкий спектр питань : інституалізаційні аспекти виникнення, взаємини з радянською владою, міжцерковні стосунки, парафіяльна мережа Братства, видавнича діяльність та інші. Дещо менша увага приділена суб’єктивним факторам. Тому спробуємо розглянути проблему міжособистісних відносин в житті Братства, роль деяких "автокефальних" церковних діячів, які поповнили лави Братства "Діяльно – Христової Церкви". Враховуючи ті обставини, що ця тема є не достатньо опрацьованою, автор ставить за мету з’ясувати еволюцію й налагодження стосунків майбутніх членів Братства в лоні УАПЦ, а також їхню співпрацю вже в складі "ДХЦ", локалізувати територію поширення філій, у хронологічних межах 1920 – 1927 рр.
Отже, відновивши діяльність Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР) у 1919 р., її голова, мирянин М. Мороз 1 (майбутній засновник Братства "Діяльно – Христова Церква") утворив у м. Києві Товариство (в інших джерелах - Братство) "Церква Жива", статут якого було зареєстровано відділенням управління губернського революційного комітету 3 лютого 1920 р. (№182). 2 За нашими приблизними підрахунками, до складу Товариства на той час увійшло близько 26 осіб, серед яких окрім М. Мороза, перебували протоієрей В. Липківський (майбутній митрополит УАПЦ) та священик В. Бржосньовський 2 (майбутній член-засновник Братства "Діяльно – Христова Церква").
Всі церковні діячі були активними прихильниками ідеї національної Церкви які спільно будували шлях для створення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Практично з цього моменту М. Мороз та В. Бржосньовський пліч-о-пліч йшли до поставлених "автокефальних" завдань, що через чотири роки відобразилось в їх спільній праці в Українському Православному Церковному Братстві "ДХЦ".
Як священик УАПЦ, В. Бржосньовський розпочав свою церковну діяльність на Білоцерківщині. Так, у 1920 р. він отримав посвідчення (№ 200, від 18. 03. 1920 р.) від ВПЦР на церковну працю в село Шпендівка Васильківського повіту. 3 Йому було надано мандат (№ 284, від 15. 04. 1920 р.) який засвідчував, що В. Бржосньовський є "штатним священиком Києво – Софіївського Кафедрального Собору, відряджений ВПЦР в село Шпендівка, Білоцерківського повіту і взагалі на Білоцерківшину для організації українських православних парафій".4
Кінець жовтня 1921 р. став знаменною датою в церковній історії "автокефального руху" України, адже саме тоді відбувся відомий Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, на якому було висвячено ієрархію УАПЦ, визначено курс, ідеологію та організаційні питання Церкви. 23 жовтня 1921 р., "пресвітерським" чином Собор висвятив протоієрея В. Липківського на першого ієрарха, Митрополита Київського і всієї Русі. 5 На єпископів ВПЦР УАПЦ відповідно висвятили і близьке оточення митрополита (Н. Шараївського, І. Теодоровича, О. Ярещенка та інших.).
Таким чином, архієрейський склад УАПЦ було практично сформовано. Більшість членів Товариства "Церква Жива" увійшла до лав УАПЦ разом із М. Морозом, який до речі, очолив Всеукраїнську Православну Церковну Раду. Через рік, до М. Мороза приєднався в якості секретаря та заступника голови ВПЦР інший майбутній персонаж "ДХЦ", протоієрей К. Янушівський 3 (колишній секретар Товариства "Церква Жива" та з 1921 р. ВПЦР, І. Тарасенко був розстріляний в справі Волинського повстанського комітету).
1922 рік, на відміну від попереднього, став переломним у внутрішньоцерковних відносинах в УАПЦ. З‘явилось чимало незадоволених діяльністю вищого керівництва Церкви. З приводу цього на Покровських Зборах (22 жовтня 1922 р.) проявив себе так званий "Гурток прихильників радикальних церковних реформ", до складу якого ввійшли висвячений тоді в єпископи В. Бржосньовський, протоієрей К. Янушівський, протоієрей С. Задорожній та ще дві невідомі нам особи. Даний "Гурток" об‘єднав навколо себе осіб, які були не задоволені ситуацією в УАПЦ та вимагали "розроблення реформи церкви в самому широкому масштабі". 6
В цьому ж році висвятили й майбутнього єпископа "ДХЦ" М. Ширяя, який доглядав Ніжинську єпархію УАПЦ, а згодом, й парафії "ДХЦ" на тій самій Ніжинщині. Дещо пізніше пристав до братського руху й колишній протоієрей УАПЦ Т. Хомжа. 4 Що стосується особи останнього, то він мав доволі значний авторитет в УАПЦ. Так, 10 липня 1925 р. керівництво ВПЦР якось надіслало листа Т. Хомжі щодо його праці в Радомишлі та за заслуги перед УАПЦ : "Відомо, що Ви свою вмілою, дослідницькою працею, вміли занедбані парафії піднести на височінь життя. . ." 7
До "кола" майбутніх діячів "ДХЦ" пристав голова ВПЦР протоієрей М. Мороз, оскільки вже на згаданих Покровських Зборах йому відмовили у хіротонії на єпископа Київщини. Але це був лише один із кроків, спровокованих митрополитом УАПЦ В. Липківським та деякими членами Ради стосовно протоієрея М. Мороза. Так, між вказаними особами неодноразово виникали непорозуміння та конфлікти внаслідок того, що митрополит В. Липківський вбачав в особі М. Мороза досить серйозного конкурента і тому намагався (здебільшого спільно з теоретиком автокефального руху В. Чехівським) різними шляхами не допустити його до вищих церковних посад. 5
Принагідно зауважимо, що протоієрей М. Мороз свого часу висунув на єпископи кандидатуру вже двічі одруженого священика М. Пивоварова, 6 при цьому активно сприяв здійсненню його хіротонії. Так, за допомогою свого "протеже", у січні 1922 р. М. Пивоваров був висвячений в єпископи на Таращанську вікарну кафедру. 8 Але в результаті гострих непорозумінь із В. Липківським єпископ М. Пивоварів у 1925 р. приєднався до Братства та пізніше очолив Брацлавську округу УПАЦ, отримавши титул Архієпископа Подільського і Брацлавського Братства "ДХЦ". Митрополит В. Липківський неодноразово згадував Пивоварова, як "людину без совісті і честі, який зруйнував Таращанщину, Катеринославщину, побував і в Одесі, і в Слов‘янську, і в Ніжині, і в Кам‘янці, і в Вінниці, та й там не затримався і, кажуть, - зрікся сану". 9
В сан протоієрея, згідно з проханням Парафіяльної Ради церкви Святого Олексія при Коростенському вокзалі, у 1922 р було вшановано священика В. Пшеничного (поповнив ряди Братства "ДХЦ" у 1925 р.). Це рішення було ухвалено на черговому засіданні сесії Малої Ради ВПЦР (протокол ч. 29) від 23 грудня 1922 р. 10 Через рік В. Пшеничного обрали кандидатом на єпископа Коростенського Волинської губернії. З цього приводу В. Пшеничним було надіслано відповідного листа на розгляд Малої Ради ВПЦР, яке мало відбутися 26 квітня 1923 р. 11 Невідомо, яким чином він вирішив увійти до Братства. Митрополит Липківський характеризував В. Пшеничного як "людину аморальну і якусь зарозумілу". 12 Відійшовши від УАПЦ, В. Пшеничний приєднався до Братства "ДХЦ".
Досить близьким до протоієрея М. Мороза був єпископ Софіївської парафії (головний осередок УАПЦ) П. Тарнавський, 7 якого ще називали "морозівцем", за те, що він був палким прихильником церковної діяльності М. Мороза. До речі, ще з 28 жовтня 1922 р. П. Тарнавський разом із К. Янушівським були обрані у Передсоборну Церковну Законодавчу Комісію.
Але праця єпископа П. Тарнавського в Софіївській парафії тривала не довго, позаяк він зустрів значний опір в громаді, через що він вирішив залишити парафію, отримавши в 1924 р. від державних партійний структур Михайлівський Золотоверхий монастир у м. Києві, який й став головним осередком УПЦ Братства "ДХЦ".
Отже, протоієрей М. Мороз як голова ВПЦР, протоієрей К. Янушівський, як заступник голови та секретар Ради, єпископи В. Бржосньовський та П. Тарнавський як прибічники діяльності М. Мороза разом поповнили і зміцнили ряди в Братстві "Христової Церкви Працюючих", яке під час реєстрації (8 лютого 1924 р.) отримало вже іншу, відому нам назву Братство "Діяльно – Христова Церква". Майже через рік до них приєднались єпископ М. Ширяй, протоієреї Т. Хомжа та В. Пшеничний. Митрополит УАПЦ В. Липківський якось зауважив, що "найближчою причиною єднання їх в Братство "ДХЦ" послугувало, мабуть, незадоволення тим, що їх не обрано до складу ВПЦР". 13
Інституційно та організаційно зміцнившись та маючи у своєму складі трьох єпископів, Братство розпочало вшанування своїх активних діячів. Згідно з церковними Канонами, ознаками помісного (автокефального) статусу Церкви є наявність у ній щонайменше трьох єпископів, які становлять її Архієрейський Собор (обрання трьох єпископів обґрунтовується тим, що в разі смерті одного з них двоє можуть хіротонізувати новообраного єпископа). 14 Таким чином, в колишньому Михайлівському монастирі м. Києва, на підставі постанови Ново – Миргородщини (Зінов‘євщина) - зборів від 11 грудня про обрання протоієрея Т. Хомжі на єпископа Зінов‘євщини, - ствердженою постановою Президії Ради ВУРС "ДХЦ". "21 грудня, а потім поширеним Пленумом тієї ж Ради, 24 грудня відбулась хіротонія Всечесного Т. Хомжі на Єпископа Ново – Миргорода й Зінов‘євська Всечесними Єпископами М. Ширяєм Ніжинським, П. Тарнавським Київським, В. Бржосньовським Білоцерківським в присутності членів Ради Спілки Братських Об‘єднань" при головуванні єпископа П. Тарнавського. 15 До речі, в цьому ж монастирі відбулась хіротонія й протоієрея "ДХЦ" В. Пшеничного на єпископа Миколаївського та Херсонського.
Отже, хіротонія Т. Хомжі на єпископа "ДХЦ" Ново – Миргородського та Зінов‘євського була здійснена згідно з Канонами Української православної церкви трьома єпископами "ДХЦ".
Як же складались взаємини вказаних діячів між собою? На відміну від членів ВПЦР, які після року існування УАПЦ ніяк не могли поділити між собою церковну владу, братчики досить мирно між собою уживались. Винятком, була лише позиція колишнього голови ВПЦР протоієрея М. Мороза, який був фундатором та головою Ради "ДХЦ". Так, пропрацювавши в Братстві майже сім місяців, М. Мороз був зневірений у діях "побратимів". "Підписуючи та реєструючи статут Братства "ДХЦ", - зазначив в своїй заяві М. Мороз, - я мав на меті виключно реалізацію потреби УАПЦ в виданні часопису. Дійсно, в сучасний момент, дозвіл на видання українського церковного часопису під назвою "Церковне Життя" одержано на ім‘я відповідального редактора протоієрея К. Янушівського. Але те негативне відношення, яке виявив редактор і більшість членів Ради Братства на своєму засіданні від 1 серпня 1924 р. до запропонованого мною проекту плану ідейного і господарчого керування виданням "Церковне Життя" цілковито підірвало в мене віру в можливість нормального задоволення таким ладом потреби УАПЦ в церковному часописі. Тому, я цим сповіщаю Раду Братства "ДХЦ", що я не маю моральної змоги брати участь в виданні часопису "Ц. Ж" і через це виходжу зі складу Братства "ДХЦ." 16 Таким чином, протоієрей М. Мороз залишив справи не тільки в Братстві, а й в УАПЦ загалом, переїхавши на Одещину.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
