107023 (765276), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

По-глюківськи починається наступний хор № 24 «Oh, oh voto tremendo!». Приглушене звучання труб і покритих литавр підсилює пригнічене почуття. Хор виступає як монолітне ціле, як голос совісті. Мимоволі виникає аналогія з хором в античній трагедії – з його функцією, що резюмує. Але на відміну від об’єктивної, позаособистої функції античного хору, хор в «Ідоменеї», на думку О. Чигаревої, пронизаний особистісним, глибоко індивідуальним почуттям, він написаний «на одному подиху». Воістину захоплююче враження створює унісонний фрагмент хору «gia regna la morte» («вже править смерть») з його глухою скаргою, з якої марне намагається вирватися прагнуча нагору хроматична тріольна фігура духових: у сольному епізоді верховного жерця ця фігурація найвищою мірою поетично підхоплюється оркестром. Дуже глибоко відчутий, нарешті, трикратний вигук хору «О!», що після більш світлої середньої частини знову приводить до початкового похмурого настрою. Зворушливе, світле оркестрове узагальнення утворює перехід до прекрасного маршу (№ 25), з якого починається жертвопринесення. Він також написаний під помітним впливом маршу з «Альцести» Глюка, однак основний урочистий характер зм’якшується в ньому тією елегійністю, що пізніше із ще більшою силою зазвучить у марші жерців з «Чарівної флейти». Далі крокує врочиста молитва Ідоменея з хором № 26 «Stupenda vittoria!»– прекрасне одкровення генія Моцарта. Мелодія соліста складена в італійському дусі, але їй властива найбільша просвітленість, вона дуже зворушлива і при цьому все ж таки повна стриманої жалоби. Жерці з майже літургічною строгістю співають свою коротку молитву на одному звуці («с» малої октави) і наприкінці у плагальній церковній каденції мелодія опускається до «f» малої октави. Інструментування тут теж своєрідне: на фоні струнних акордів pizzicato, що імітують арфу, звучать духові, то в безупинно мигтючих імітаціях, то в коротких мальовничих репліках, і тільки в плагальній каденції рух зупиняється на тихому витриманому акорді. Подібної картини настрою ми не знайдемо ні у Глюка, ні у італійців: при всій ясності вона має незбагненне різноманіття. Добре розрахованим різким контрастом до цього епізоду служить безпосередньо наступна за ним невелика хорова фраза за сценою, що зі своїм акомпанементом труб і литавр є не чим іншим, як проспіваною і зіграною переможною фанфарою.

Отже, незважаючи на розроблені італійською оперою seria традиції, В.А. Моцарт вносить у цей жанр стильові особливості французької ліричної трагедії. Таким чином, з одного боку, в трактуванні хору простежуються естетичні витоки французьких оперних традицій, коли хори поділяються на декоративні (№№ 3, 9, 15, 31), що в більшій мірі пов’язані з балетом, і – драматичні (№№ 5, 17, 18, 24). З іншого боку, ми пропонуємо більш конкретну класифікацію, яка основана на драматургічному аспекті. Виходячи з вищевикладеної позиції, хори в «Ідоменеї» виконують наступні функції: репрезентативну (№№ 3, 9, 24, 31), колористично-репрезентативну (№ 15) та емоційно-дійову (№№ 5, 17, 18).

Тому, враховуючи як особливості жанру опери-seria, так і французької опери, в «Ідоменеї» переважають хори, що виконують репрезентативну і емоційно-діючу функцію. Хор відображає як образну сферу, так і бере активну участь у дії, що проявляється у включенні хорового масиву в кульмінаційні моменти для створення динамічності драматургічного розвитку. Для створення репрезентативних образів, композитор користується такими засобами музичної виразності, як гармонічна фактура, плавне голосоведіння, ясність гармонії, введення дуетів усередині хорової сцени (№ 15). Для створення динамічної сцени, наприклад бурі, Моцарт поділяє хор на далекий і ближній (новаторський метод). Застосування імітаційного руху голосів, яскравих динамічних наростань, використання сміливих гармонічних дисонуючих сполучень, дозволяє композиторові відбити реалістичні сцени за участю народу, де передаються тонкі градації внутрішнього стану – від тривоги й сум’яття, до радості.

У процесі аналізу опери «Ідоменей» В.А. Моцарта, ми виявили естетичні принципи трактування одного з вагомих компонентів оперної вистави – хорового елементу. Незважаючи на те, що з приводу названого твору серед музикознавців існують різні суперечливі думки, хорові номери вирізняються функціональною різноманітністю. Так, наприклад, Г. Аберт вказує, що композитор не зміг подолати такі вади жанрової моделі опери-seria, як статичність, архаїчність, недостатню сценічність, – «Навіть грандіозні хорові сцени, які і зараз не втратили своєї величі, кардинально не змінюють такий застарілий жанр, як опера-seria» [2, 372]. По-іншому вважає А. Енштейн, – «…для тих часів це була драма, драма у формі опери – нечуваної за свободою та смілістю». [6, 377]. Саме хор, за спостереженням вченого, наділений функцією актора й несе на собі головне драматургічне навантаження. Отже, спираючись на авторитетні міркування музикознавців можна зробити висновок, що всі вони погоджуються в одній думці стосовно хорового елементу і визнають його вагому роль в опері «Ідоменей».

хоровий опера ідоменей моцарт

Література

1. Аберт Г. В.А. Моцарт. – Ч. 1. – Кн. 1, 2. – М.: Музика, 1980. – 638 с.

2. Аберт Г. В.А. Моцарт. – Ч. 2. – Кн. 2. – М.: Музика, 1990. – 560 с.

3. Іванова І.Л., Куколь Г.В., Черкашина М.Р. Історія опери: Західна Європа. XVII-XIX століття: Навчальний посібник. – К.: Заповіт, 1998. – 384 с.

4. Моцарт В.А. «Ідоменей»: Клавір // ред. М.Городецької. – М.: «Музыка», 1989. – 422 с.

5. Чигарева О. Оперы Моцарта в контексте культуры его времени: Художественная индивидуальность. Семантика. – М.: Едиторіал УРССС, 2001. – 334 с.

6. Енштейнт А. Моцарт. Личность. Творчество. – М., 1977. – 76 с.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов статьи