104854 (764992), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Основними причинами низької активності держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу, на нашу думку, є непривабливість діяльності офіційного фінансового сектора, низька активність та недостатня глибина фінансових ринків. Неефективність фіскальної і регуляторної політики, нерозвинутість таких інструментів кредитного ринку як іпотека, факторинг обмежують певним чином такі механізми фінансування як лізинг і форми прямого інвестування, знижує мотивацію будь-яких інвесторів - консервативних, помірно агресивних, агресивних, стратегічних..

Між тим, інноваційні інвестиції - вкладання ресурсів у нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу та впровадження інновацій з метою створення нових чи збереження або розширення існуючих ринків збуту. В промислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістом наближені до реальних інвестицій. Разом з тим, в окремі періоди доводиться здійснювати інвестиції в підтримку технологічно відсталих галузей економіки. Натомість інтелектуальні інвестиції - вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичок громадян у всіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об'єктів інтелектуальної власності, якими можуть бути авторські права, патенти, винаходи, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція. У більшості випадків інтелектуальні інвестиції за своїм змістом і напрямками використання одночасно є інноваційними.

Україна має досить потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектору в сектор короткострокових фінансових операцій. Збереження наукового потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств спричинила розвиток негативних тенденцій, що неможливо усунути виключно монетарними інструментами і заходами. За оцінкою фахівців, економічна неспроможність промислових підприємств щодо використання інновацій у виробництві пояснюється також тим, що понад 40% із них є збитковими, тобто не мають відповідних джерел інвестування в технічне оновлення. Низький рівень фінансування ускладнює отримання від науково-технічної діяльності суттєвої економічної віддачі у вигляді завершених пропозицій, придатних до реалізації у виробництві.

Основними джерелами інвестицій для підприємств є: власні кошти (прибуток, амортизація, отримані страхові виплати), інші види активів (основні фонди, земля, промислова власність), залучені кошти (продаж акцій, благодійні внески тощо); асигнування державного та місцевого бюджетів, що надаються на зворотній основі (державне фінансування); залучені кошти у вигляді кредитів держави, вітчизняних і зарубіжних банків, інших інституційних інвесторів (інвестиційних фондів, страхових товариств); прямі і портфельні іноземні інвестиції.

Перехід до інноваційної моделі економічного зростання є одним із головних завдань держави на найближчу перспективу. Проте економічне зростання є абсолютно неможливим без вирішення проблеми збільшення обсягу інвестицій у виробництво - від створення сприятливого інвестиційного клімату до вибору пріоритетних напрямків інвестування. Слід зазначити, що різні стадії інноваційного процесу, як об'єкти фінансування, мають спадну ризикованість фінансування. Степінь ризикованості зменшується по мірі завершення інноваційного процесу. Це викликає необхідність диференційованого підходу до фінансування різних стадій інноваційного процесу з використанням різних джерел, як державних, так і приватних. Зрозуміло, що функції держави в системі фінансового механізму розвитку інновацій повинні реалізовуватись через пошук і впровадження ефективних стимулюючих інструментів, визначенні пріоритетних напрямків розвитку інновацій.

Дослідження вітчизняного і зарубіжного досвіду оцінки інвестиційного клімату як сукупності політичних, економічних, соціальних, юридичних та багатьох інших факторів, що визначають ступінь ризику капіталовкладень і можливість їх ефективного використання [18], досить часто не враховують ряд важливих методологічних положень, розроблених сучасною економічною наукою. Зокрема, на нашу думку, доцільно використовувати наступні положення: різні складові інвестиційного клімату стимулюють залучення різних видів інвестицій, інвестиційний клімат повинен враховувати інтереси всіх суб'єктів (учасників) інвестиційної діяльності, інвестиційний клімат повинен бути одночасно стабільним і гнучким, враховуючи зміни у співвідношенні факторів суспільного відтворення, важливе завдання інвестиційного клімату полягає в забезпеченні зв'язку інвестицій з інноваційними факторами розвитку, інвестиції повинні бути тісно пов'язані з розвитком людського фактору, підвищенням кваліфікації працівників всіх секторів економіки, інвестиційний клімат не повинен провокувати порушення економічної стабільності і безпеки регіонів та держави в цілому.

За умов відсутності на внутрішньому ринку стійкого інноваційного попиту держава як найбільш ефективний інститут повинна створювати інноваційний попит шляхом налагодження організаційно-економічних відносин між розробниками науково-технічних нововведень, промисловими виробництвами, споживачами інновацій та іншими учасниками єдиного технологічного ланцюжка. Формами організації можуть бути як виробничо-територіальні комплекси, так звані кластери, так і технопарки та інші інтегровані об'єднання горизонтального та вертикального типу. При цьому у інноваційний процес можуть бути залучені ТНК, ПФГ, техно-виробничі кластери, які випускають конкурентоспроможну продукцію. Перспективним може бути залучення до інноваційного підприємства малого і середнього бізнесу, які сприяють прискоренню НДДКР, здатні виконувати конкретні задачі просування інновацій на ринок.

Як показує світовий досвід, поряд із державою, значну роль у поліпшенні інвестиційного клімату країни можуть і повинні відігравати фінансові інститути. Справа в тому, що, з одного боку, фінансові інститути самі гостро реагують на інвестиційний клімат країни, з іншого -беруть активну участь у його формуванні, отже, разом із регулюючими органами, повинні відповідати за його якість. Більше того, недостатній рівень розвитку фінансових інститутів може гальмувати економічний розвиток країни, перехід до інноваційної моделі розвитку.

Фінансові системи розвинутих країн, безумовно, є стрижнем економіки, і як показав негативний досвід економічних криз останніх років, проблеми фінансової системи можуть швидко перетворитись на загальноекономічні, і навпаки, розвинута стабільна фінансова система суттєво сприяє розвитку економіки. Що ж стосується інвесторів інноваційних проектів, то вони враховують рівень розвитку і надійності фінансових інститутів країни при визначенні стратегії і тактики інвестиційної політики.

Ринок прямих інвестицій також досяг в Україні певного рівня розвитку, проте обсяг цих інвестицій досі є обмеженим. Справа в тому, що, з одного боку, інноваційно-активних підприємств, які б могли претендувати на роль потенційних позичальників іноземного капіталу, об'єктивно не так вже й багато, з іншого боку, майже всі вони, виходячи на ринок інвестицій, майже не користуються послугами фінансових інститутів. Тому на першому етапі переходу до інноваційної моделі розвитку держава повинна залишатися основним замовником НДДКР, водночас посилюючи зусилля щодо стимулювання участі приватного сектору.

Система комерційного кредитування в останні роки, безумовно, розвивається досить швидкими темпами (що відображається статистикою зростання банківських активів), проте цей процес залежить не лише від бажання банків, але й від незначного наявного обсягу вільних кредитних ресурсів (банківських пасивів). Проте загальновідомо, що в економічно розвинутих країнах комерційні банки поступово втрачають частку ринку, поступаючись нею банкам інвестиційним. Це наводить на думку, що в Україні, можливо, не варто самостійно проходити той самий шлях, який проходили західні фінансові інститути протягом останніх десятиліть.

Заслуговують схвалення пропозиції щодо відновлення та модернізації державного інноваційного фонду як одного з основних фінансових джерел інновацій. Таким чином, функції держави в системі фінансового механізму розвитку інновацій полягають у визначенні видів діяльності, які виступають об'єктом стимулюючого впливу держави; вибору відповідного інструменту державного стимулювання; участі у становленні системи партнерських відносин між державою і приватним сектором, яка дозволить стимулювати залучення інвестицій в інноваційну сферу. Стимулювання державою виявлення можливостей активізації інвестиційного, кредитного та фінансового забезпечення розвитку інновацій, поєднання різних методів та форм залучення фінансових ресурсів із різних джерел дозволить домогтися вагомих результатів науково-технічної та інноваційної діяльності.

Висновки

Інновація - це комплексний процес, що об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво та управління, включає в себе стадії: виникнення ідеї, її розроблення, впровадження в конкретному продукті чи процесі, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового рішення, яке спричинює якісні зміни у виробництві з метою отримання соціально-економічної вигоди.

Забезпечення економічного зростання інноваційними засобами набуває характеру об'єктивної необхідності, коли вичерпання ресурсних потужностей вимагає впровадження нової техніки; виснаження сировинних запасів та погіршення стану довкілля – впровадження нових ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; нестача фінансових ресурсів та падіння продуктивності праці - розробки та втілення нових економічних методів та організаційних форм господарювання.

Найважливішим завданням сучасної інноваційної політики є активізація інвестиційно- інноваційної діяльності та створення цілісної системи її фінансово-матеріального забезпечення, яка має ґрунтуватися на широкомасштабному залученні та максимально ефективному використанні фінансових ресурсів із різноманітними джерелами походження.

Література

1. Инновационньїй менеджмент: Учебник / Под ред. С.Д. Ильенковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 327 с.

2. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управлення инновациями на предприятии / Сокр. пер. со словац. Е.Р. Роговская. - М.: Зкономика, 1989. - 167 с.

3. Сахал Д. Технический прогресе: концепции, модели, оценки / Пер. С англ. Ю.А. Данилова, О.А. Соколова. - М.: Финансьі и статистика, 1985. -366 с.

4. Лапко О.О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання / О.О.Лапко. - К.: ІЕП НАНУ, 1999.-254 с. - Бібліогр.: с. 230-244.

5. Шостак Л., Макроекономічна модель зростання в рамках природноресурсних обмежень / Л.Шостак, О. Бодрак // Економіка України. - 2000. - №12. - С. 46-52.

1. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблема її забезпечення / А.Гальчинський // Економіка України. - 2004. - №2. - С. 4-17.

2. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. / Ю.М.Бажал - К.: Заповіт, 1996. - 240 с; 119.

8. Батура А. Інституційні умови розвитку венчурного підприємництва в Україні / А.Батура, Н. Нікуліна // Економіка України. - 2001. - №8. - С. 34-47.

9. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України / С.С.Ковальчук // Фінанси України. - 2004. - №7. - С. 96-103.

1. Лютий І.О. Новітні тенденції розвитку фінансової системи держави / І.О.Лютий // Фінанси України. - 2004. - №5. - С. 24-29.

2. Кривенко Л.В. Інноваційна стратегія економічного розвитку як ключовий імператив загально державної політики / Л.В.Кривенко // Вісник інституту економічного прогнозування. - 2004. - С. 3-7

3. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент./ И.А.Бланк. - К.: МП "ИТЕМЛТД". - 1995. -448 с

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 224 с.

14. Иванова Н. Инновационная сфера / Н. Иванова - Мировая зкономика и международньїе отношения. - 1999. - №8. - С. 43-48.

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. №47/91-ВР// Відомості Верховної Ради України. -1991. - № 37.

2. Бланк И.А. Инвестиционньїй менеджмент/ И.АВ.Бланк. - К.: МП "ИТЕМЛТД". - 1995. - 448 с.

3. Кривенко Л.В. Інноваційна стратегія економічного розвитку як ключовий імператив загально державної політики / Л.В.Кривенко // Вісник інституту економічного прогнозування. - 2004. - С. 3-7

18. Кендюхов О. Сутність і зміст організаційно-економічного механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства / О.Кендюхов // Економіка України. - 2004. - №2. - С. 33-41

Характеристики

Список файлов статьи