58688 (762792), страница 2
Текст из файла (страница 2)
І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.
А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об’єкти – не суб’єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь – комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!
Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку – представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.
Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен пам’ятати кожний, хто прагне влади.
...Зійшлися на своєму поприщі історики литовські - українські у прекрасному музеї, старовинної забудови. Тут дихала, жила, говорила память історії із вченими мужами. Дискусію-семінар істориків представив Богдан Скиба, Казімерас Уока, Ромас Батура за участю археологів, аналітиків-політиків. Велося мовлення, із почуттям відповідальності перед минулим і майбутнім, і всю ласку мудрості мови – кальби, перекладав пан Василь Капкан (здається – відмінно!).
Проте, було зрозуміло, що у цьому і початковому, обмеженому часі не з”ясуються всі віхи історії, не визначаться віхи-передбачення майбутнього. Та залишилось розуміння історії: після унії Великого князівства Литовського із Польщею у 1385 р. Вітовт, опираючись на Київських князів, вистоював незалежність князівства від Польщі і досяг від польського короля Ягайла визнання за собою (правом намісника) Великого князівства Литовського. Відповідно до договору в Острові Вітовт становився намісником Ягайла у Литві. Але невдала акція на Ворсклі 1399 році ослабили позицію Вітовта. На вимогу Польщі у 1401 році був заключний Віленсько - Радомські угоди, яким був зміцнений Кревській акт сюзеренітет Польщі щодо Литви, де він визнавався великим князем Литовським, але по життєво.
Вітовт і Ягайло організували поразку німецьких рицарів під командуванням магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена у Грюндвальській битві 1410 року. Роль Вітовта у бою, назначеного Ягайлом, головнокомандуючим – велика. Битва під Грюнвальдом поклала кінець гегемонії Ордену і визначила геополітичне становище Великого Князівства Литовського. Орден уступив Вітовту Жемайтію (північно-західну територію сучасної Литви, захоплені Тевтонами 1398 р. Із-за Жемойтії Литва ще двічі вступала у воєнні конфлікти із Тевтонським орденом (1414, 1422) аж доки німці остаточно не відмовились від Жемойті (і нині там є руїни литовського храму другої світової війни) у Мельнінській мирній угоді.
Вітовт активно підтримував і вів незалежність од московських (Мок селі-улусу) князів руські князівства Києва. Заключив угоди із Тверським (1427) Рязанським (1430), Смоленським (1404?).Підтримував Новгород і Псков. Московських (Мок сельських) князів примушував до миру.
Володіння князівства Литовського при Вітовті на сході сягали верхів”я Оки і Можайська, Південне Поділля і розширив володіння аж до Чорного моря. За час його управляіння у Причорномор’ї з”явились міста і фортеці: Дашів (Очаків), Соколецьк (Вознесенськ) Балакала (на Бузі). Каравул (Рашків), Хаджібей (Одеса).
Донька Вітовта Софія була одружена на великім князі Московськім Василю І. Василь І, у своєму заповіті 1423 р. віддавав свою дружину і синів під захист свого тестя – могутнього князя Литовського Вітовта.
Тема історії продовжується і на сучасному рівні, бо є вкрай агресивні виклики сучасних “вождів і вожденят”, яким конче хочеться “зібрати землі”, аби управляти... демократією у країнах-сателітах, васалах якогось союзу, блоку чи нейтральними – ідеться про “четвірки, шістки, двадцятки”.
Було бачення майбутнього, коли у Мерії Луцька зустрілись делегації: депутат Сейму Литовської Республіки Казимир Уока і депутат Верховної Ради України Володимир Карпук, і два мери Луцька і Тракая підписали Угоду про співпрацю. І відбувся обмін пам”ятними національними Знаками, Символами, подарунками, зокрема картиною власне “Зустріч Монархів Європи Коронування Великого князя Вітавта” – доповнили силу так важливої Народної Дипломатії.
Зацікавлення економічними питаннями депутата Сейму пана Казимира Уоки, наприклад: можливістю придбання малогабаритних автобусів “Волинь”, що економічно дешево і економічно вигідні замість великогабаритних автобусів у невеликих містах Литви.
Були гостини поважні, ночівля у мирному військовому ліцеї ім. Богуна. Литовські “спартанці” були у комфорті (не знаю чи так добре себе почувала рать Вітав та) а на день – були бадьорі і свіжі до дальшої праці: відвідин пам”ток історії міста, зокрема величного замку-палацу Луцька Любарта, де троє скаутів “Союзу скаутів Литви” – 15 річний Дімітріс Матусков, 17-ти річна Мілда Йогелайте та 55-ти річний Бенадас Мартінкенос – склали присягу у якій поклялись бути вірними Богу і своїй країні, допомагати іншим та дотримуватись Скаутського Закону. Привітали литовців і українські пластуни. Після урочистого церемоніалу пластуни та скаути обмінялись пам”ятними сувенірами і литовці запросили українських колег у Вільнюс, де наступного літа буде відзначатись 600-та річниця Грюндвальдської битви. Голова скаутів Річардос Сімонайтес заявив що дуже-а-дуже ретельно готувались до поїздки у Луцьк: “Наші скаути цікавляться історією – вже чотири роки подорожуємо шляхами короля Вітовта... Ми хотіли скласти саме тут, у Луцькому замку, Клятву”.
Дорога у Білорусь. Стелилась у пізній вечір. І ледве чи хтось із нас думав, на загал, про якусь урочисту зустріч чи не у північну годину у Пружанах? Але було – сталося, як було і є, давні і сучасні, близькі і незалежні країни, нації. Дорогі сябри нас чекали. І влаштували Високу Радісну нам Зустріч: піднесли хліб-сіль на рушнику. Привітали щирими білоруськими піснями, будучи одягненні у гарних національних строях. І буде продовжено, на другий день Свято двох народів, двох культур, доброти одної між сусідами.
Ночівля “спартанці” духу, культури, історії - у величезному спортзалі, але не до сну – стільки вражень: були оповіді про Луцьк-Україну – обмін думками про важну, надзвичайну місію народної дипломатії. Навіть невеличкі скрути-процедури перетину кордону (так має бути між добрими сусідами аби бандит з Великої Дороги не проникав і не “собірал землі” собі, як данину!) хоч Луцька влада подбала про можливість спрощеної процедури переїзду кордону - ніхто не відмітив цього. Ідея і Справа мали свою святочність сучасного - надію на перспективу майбутнього України, Білорусі, Литви у Спільній Європі – Єдиного Світу Богів усіх націй, народів, культур, цивілізацій, що Є Вартістю Планети – Земля! Не забуваймо, люди!
Раділи і чекали зустрічі з нами дорогі сябри-білоруси: красотою і екскурсіями, концертами і мудрими бесідами у Пружанах, Нясвіжі, Мірі, Новогрудках, Ліді, Гардіні. І села акуратні, мов прибралися до свята гостей: ниви золотом дозрілі, де покошені, а де ще ні; рясні овочеві поля; сіно в копицях та орані і засіяні поля на новий врожай.
Міста наших зупинок – радо ділились із Народними дипломатами своїми успіхами в праці, пам”ятками культури старовини і сучасної, як, наприклад Кам”яна гранітна глиба на честь Президента Білорусі Олександра Лукашенка; спорудженням (рахунком підприємця) чарівного моста із символічною красивою скульптурою зустрічі двох хвиль: “Він і Вона” – двох річок; як і музеями, що гарно оберігаються і поповнюються історичними і сучасними скарбами - експонатами; соборами і замками, що реставруються замок Сапеги і вже реставрованого замку Радзівіла та всіма музеями, що мали і мають історичну науку і мистецьку вартість. Велика подяка головам міст, супроводжуючим нас представникам влади панам Абрамчику Руслану, Книзі Руслану, Лобановському Андрію, тележурналісту каналу “Мир” пані Балат Ользі, а теж щирому співбесіднику пану Ворану Міколі.
Були “Круглі столи” і концерти. Зокрема на одному диспуті, я пошкодував, що не можу вивчити білоруську мову через білоруське радіо, а тому вивчаю через радіостанцію “Свободу”. Поважного ветерана війни це зачепило: “Не надо етіх... слушать! Луччше встречатся...” На що була відповідь: “Ми – ЗА!, щоб білоруська молодь навчалась у литовських університетах і українських та навпаки литовці у Білорусі і Україні.”
Після “круглого столу” ми гарно побалакали із Ветераном про те, що мова рідна – не є мачухою своїм дітям, а мамою пригорне, нагодує, навчить і виведе на дорогу миру, мудрості, щасливого життя не тільки у своїй Білорусі, але й в інших країнах, де є білоруська діаспора і прагне, як і українська, литовська слухати-чути радіо та дивитись телепередачі державні рідною мовою, бо щемить кожному рідна мова, а доля інколи розпоряджається тим, що людину занесе далеко-далеко від Неньки. То ж “Свобода” не винна, якщо слухають її, бо лине гарна, мила, добра, мудра білоруська мова; і хочеться її чути. І збагнулося важне, і подякували один одному за розуміння: рідна мова є незамінним Космосом Душі – Небом для лету Людини.
Запам”ятався дивовижний парк у Насвяжі чистотою, красою, спокоєм. І, звичайно, щирі сябри-білоруси не скупились на смачні чи то сніданки, обіди, або вечері.
Поклонилися Народні дипломати-місіонери містам Білорусі щирими, сердечними подяками, пам”ятними Знаками, подарунками-сувенірами, історичними дискусіями; історично – театралізованою виставою, фольклорний Литовський колективу “Вільнеле” і “Лауксна”, історики і громадські діячі, мистці світлин і телефільмів: К. Уока, Й. Алекневічус, В. Мікалаускас, К. Н. Белчуніне, Р. Сімонайтіс, Л. Пурліне, Г. Аукштікальніс, Р. Батура, Я. Рагускас,. Чесневічус, В. Дарашкевічус, а професійно перекладав - допомагав у спілкуванні українсько-литовською мовою - кальбою Василь Ковпан. Учні-білоруської школи із Вільнюса віншували-святили гаївками, хороводили білоруськими піснями.
Дорогу впродовж 1500 кілометрів і 168 годин завершено. І вже Столиця Литовської Республіки Вільнюс - 22 чи 23 година. Учасники “історичного походу” зібрались у залі (уже Символічно!) “Саюдіса”. Відтак прийшли до памя”тника Гедиміна посвятитися його Духом, поділитись своїм баченням, розумінням і діями для щасливого Майбутнього народів Литви, Білорусі, України і України, Білорусі, Литви! Карб світлин сучасників – творців історії нині, залишиться для Дії нащадкам, майбутньому. І ще були розмови, тепла присутність один одному – добрий Дух витав у залі і були кавуни українські чи білоруські аби поласувати, і хотілось танцювати, і танцювали під народну музику невтомного Баяніста всієї Дороги - не хотілось розходитися, роз”їдитись по домівках добрим давнім і сучасним людям.
P.S.
Державні мужі: Президенти, Прем’єри, Голови, Канцлери, Аятоли та Інші Правителі у Світі, як і їхні міністри зобов’язані достеменно знати Історію своєї Нації - Творця країни, держави, культури, науки, що, як правило, написаних кров’ю народу - перемогами і поразками, успіхами і невдачами. І тому Історія Є приоритетно-фундаментально національна традиціями, звичаями, культурою! Треба знати не тільки свою історію, а теж найближчих сусідів: історично спільних доль, народів людської культури, толерантного ставлення, демократичних засад державотворення.
Особливо важно знати психологію і практику тоталітарних вождів: їхні режими, націлені брехнею, шантажем, агресією, провокаціями до близького чи далекого зарубіжжя, теперішнього чи минулого часу - “розумом не збагнути”! Вороже начало - щодень Божий позирає з під чола на твій край “ненаситним оком” писав геніальний Шевченко у поемі “Кавказ”.
Із 525 років існування - початку ХІУ - ХХ століть, Московщина - Російська імперія - СРСР вели 329 років війни! Море крові, море трупів, безмір горя, лиха, біди, калік творила Моксель!
Хворобливі марення царів, імператорів, професійних революціонерів (терористів) комуністів, генеральних секретарів – збирачів земель (загарбання) “старшим братом”, “допомога братським народам”, комуністичним (терористичним) організаціям червоного і брунатного кольору – грошима, золотом, зброєю аж до “добровільного приєднання”, і “примушення до миру” - трупами націй встелена земля країн для “слави руського зброї”.
Спадкоємці “відновлюють конституційний лад” і стирають з лиця землі не депортацією чеченців, а саму Ічкерію. У Грузії “примусом до миру” удочерили “дипломатичним визнанням ” Осетію та Абхазію - збудували собі військові бази. А, щоб було “законно” для “захисту громадян Росії, русскоязичних” у інших країнах, прийнято закон - тепер “законно” застосують ядерну бомбу, якщо “націоналіст, фашист, інородець ущеміть право рускоязичного”! Є наука і практика майстрів шантажу і провокацій із “підпалом” Рейхстагу, радіостанцією на кордоні із Польщею, що закликала поляків “покарати” німецький народ; спільних навчань і співпраці “сталінських соколів і люфтваффе” - шліфували майстерність бомбити міста і села... А тепер – звинуватять, що “нацист підпалив Русское посольство”, або “притискає русскоязичних” (було звинувачено Чехословаччину за “притискання німецького етносу” в Сілезії... І Гітлер покарав - ввів війська). А “провокація націоналістів”? Вони впроваджують у державах свої мови! І найжахливіше: замість “могучего...”! Адже ті всі мови заборонені ще царями, імператорами: литовцям, українцям, білорусам, полякам та всім “щасливим в імперії зла” щоб на “понятном язике прорубивалі окно в Європу”. А “новое посланіє - польот на Планети” Хто, ким “прорубувати”? А робітних в полі, заводах, шахтах, інститутах, лабораторіях - інтелекту, талантів цих націй у Московії уже нема! На “Москвичу”, “збирати” Планети, не полетиш! А тому є, для свого права, узаконений спосіб: “защіта могучего” і заборона всяких “малих” своїм “законом” про “фальсифікацію історії...” і, навіть ядерною бомбою!
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
