159259 (759216), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Безперечно, щастя — це стан душі. Л. М. Толстой чудово зазначив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлює щастя, це здатність до його відчуття. Бути щасливим — означає бути самим собою, усвідомлювати себе у стані задоволеності життям, окремими його актами, досягненням поставленої мети тощо, що, у свою чергу, є ознакою глибини і талановитості особистості, тобто здатності бути щасливим. Далі, переживання щастя безперечно пов'язане із станом піднесення життєвих сил, здібностей, творчого досягнення, вті­лення життєвого задуму, тобто щастя — почуттєво-емоційна форма можливостей самореалізації особистості, що, у свою чергу, базується на генеральних цілях, сенсах та ідеалах життя. Щастя — це відчуття, усвідомлення та інтегральне позитивне ставлення суб'єкта до своєї моральної діяльності-на основі власного розуміння сенсу життя, що переживається у вигляді оптимістичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей.

Сенс життя, щастя, обов'язок — це результати ціннісного засвоєння складних зв'язків, суперечностей, сутностей соціокультурних реалій, в яких відбивається моральне ставлення до людини. Відображуючи специфіку буття, творчості і стосунків суспільної людини, вони несуть у собі інформаційне і спонукаюче навантаження, яке орієнтує людську свідомість на вироблення моральних форм життя.

Гедонізм — філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя.

Основоположником гедонізму вважається Арістіпп (435—355 рр.), сучасник Сократа. Арістіпп розрізняє два стани душі людини: задоволення як м'яке, ніжне і біль як грубий, поривчастий рух душі. При цьому не робиться відмінності між видами задоволення, кожне з яких в своїй суті якісно схоже на інше. Шлях до щастя на думку Арістіппа лежить в досягненні максимального задоволення і уникненні болю. Сенс життя за Арістіпом полягає саме у фізичному задоволенні.

Утилітарист Джеремі Бентам називає такий підхід обачністю гедонії. Генрі Сидгвік (Henry Sidgwick) в своєму описі утилітаризму XIX сторіччя розрізняє між етичним і психологічним гедонізмом. Психологічний гедонізм є антропологічною гіпотезою про прагнення людини збільшити власні радощі. Таким чином перспектива задоволення або уникнення розчарування є єдиним мотивом вчинків людини. Етичний гедонізм є у свою чергу нормативною теорією або групою теорій про те, що людина повинна прагнути до задоволення — або власному (егоїзм гедонії) або загальному (універсальний гедонізм або утилітаризм). На відміну від Сидгвіка, прихильника універсального гедонізму, Бентам писав:Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радощі. Вони указують, що нам робити сьогодні і вони визначають, що ми робитимемо завтра. Як мірило правди і брехні так і ланцюжки причин і наслідків лежать у їх прістола.

Евдемонізм— спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Утилітари́зм — моральна теорія (найбільш близько пов'язана з Бентамом і Міллем), згідно з якою правильний напрям дій — це той напрям, що максимізує перевагу задоволення над стражданням. Утилітаризм є найпоширенішою формою консеквентної моралі, яка акцентує на наслідках дій, а не на їхньому характері.

У психології перфекціонізм — це віра у те, що ідеал може і мусить бути досягнутим. У патологічній формі являє собою неприйняття всього неідеального та загалом вважається нездоровим. Проявляється як бажання робити усе лише найкращим чином.

Прояви патологічного перфекціонізму:

зволікання — особистість відкладає завершення задачі через страх зробити це недостатньо добре;

уникнення ризику — страх та уникнення нової діяльності, через невпевненість у тому, що її можна буде здійснити на належному рівні;

зосередження на другорядній роботі — трата часу на те, що на думку індивіда він робить ідеально.

Засоби боротьби:встановити прийнятні норми роботи працювати не недбало, однак і без перенавантаження встановити чіткий пріоритет виконання задач

спочатку робити першочергові справи, потім другорядні встановити обмеження по часу щоб уникнути непомірних витрат часу, слід обмежувати час виконання навіть найменших задач.

Характеристики

Список файлов доклада