_ (746456), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Як слушно зауважує Н. Вишенська, ліричні вірші І. Муратова, “як правило, двопланові: за кожною конкретною картиною дійсності ховається життя людської душі” [Вишенська, 210-211].
У поетичному мовленні письменника багатогранно виявляється закон контрастів – один із провідних законів у мистецтві. Цілком природно, що творча енергія митця передається мовним засобам, які він використовує.
Як відомо, І. Муратов автор кількох повістей і романів. Якось у приватній розмові з Радієм Полонським Муратов сказав: “Я пишу і п’єси, і романи, але розумію і відчуваю себе найперше поетом. Поезія – моє життя. А вже потім – проза, а ще потім – драматургія і, може, критика” [Полонський]. На думку дослідників, ця "поліфонічність" відбиває багатогранність творчої натури І. Муратова.
Справді, І. Муратов є великим майстром поетичного слова. Йому властива широта і несподіваність вираження почуттів і думок, і разом із тим він залишається на реальному ґрунті української мови.
Загальна характеристика мови поезій І.Муратова. Перш ніж перейти до розгляду питання про синоніми й антоніми в поетичному мовленні І.Муратова необхідно хоч би в загальних рисах схарактеризувати мову його поетичних творів узагалі.
Слово, як відомо, займає центральне місце в мові художньої літератури, є основним матеріалом, що направляє рух уявлень, почуттів, думок.
Лексика поетичних творів І. Муратова настільки різноманітна, що аналізувати її слід, розчленовуючи весь корпус лексем на окремі розряди. Такий поділ слід проводити з урахуванням функцій, що вони виконують у тексті.
Головна особливість мовного матеріалу І.Муратова – високий інтелектуалізм. Його поетичне мовлення продовжує традиції попередників і разом із тим вносить свій струмінь у розвиток українського поетичного мовлення.
Характерною ознакою поетичної мови І.Муратова є те, що в ній взаємодіють найдавніші шари української лексики і найновіші лексеми сучасної епохи. Поет творчо трансформує фольклорні мовні засоби. На думку Леоніда Первомайського, "звернення до народнопоетичних джерел пояснюється свідомим прагненням поета до простоти і ясності" [Первомайський, 1972, 18].
У мові письменника спостерігаємо різні способи поетичного освоєння фольклорних джерел: а) включення в поезію пісенних текстів, як, наприклад: "Дівка в сінях стояла, на козака моргала..." (249); б) використовування сюжету народної пісні, як-от: "Бери, бери, осене, ще й цю мою прикрасу, Летючую окрасу: все до пори, до часу" (248); в) трансформація пісенного твору, наприклад: "Коли від сну зимового Розбудить гай весна – Зрости б мені черемхою Коло твого вікна..." (25).
Для перенесення фольклорних мотивів на ґрунт сучасної літературно-мовної традиції Муратов часто використовує такий засіб, як народний символізм. Відомо, що в свідомості кожного народу живуть певні поняття-символи, що відбивають своєрідне розуміння речей і подій. Ця система понять-символів органічно ввійшла в поетичне бачення Муратова і позначилася на словесно-образній структурі його творів.
Яскравим прикладом цього є такі рядки: "Вітер січня – Уподобав гарненьку берізку, Підкотився до неї, навприсядки хвацько пустився. А тоді – як війне, Як гілки трусоне, Плаче голенька, сумує, А дубочки-брати: "Ну, чого ти, ну, сестро, чого ти?" (236). Символом людської сили виступає дуб, символом ніжності – берізка, символом мінливості – вітер.
Майстерність поета виражається в тому, що він традиційні слова-символи вдало ставить у новий семантичний контекст. Так з’являються нові, суто авторські образи. Як, наприклад: "І верби – як скорботні неньки, й тополь засніжених салют" (235), де символом суму, скорботи є верба, а тополя – символом самітності.
Список лексем-символів, використаних Муратовим, можна продовжити, але слід зауважити, що часто вони виступають і не в складі тропів; у такому разі слова-символи зберігають пряме, номінативне значення: "Цвіт вечоровий – калина, сяйво просвічених лип..." (248) (калина – народний символ дівочої краси); "А живії [ґави] на морозі, ... лементують у тривозі, накликаючи пургу" (235) (ґава, ворона, сова – символ нещастя, смерті). Безперечно, лексеми-символи калина, ґава вжиті в прямому значенні, але з підкреслено символічною паралеллю між людиною і відповідною реалією навколишньої дійсності.
Можна відзначити й невипадкову появу слів-символів у формі орудного відмінка в ролі непрямих порівнянь: "Ось [вітер] голубочком ніжним висне" (103) (голуб – символ ласки, подружньої вірності). Або такі, цілком витримані у народному дусі, але з оригінальним авторським перевтіленням: "Схочу... ручаєчком потечу" (205); "І думка про можливу смерть куняє у нетрях мозку нестрашною тінню" (165). Живомовного колориту наведеним фрагментам надає використання слів-символів фольклорного походження – голубочком, ручаєчком, тінню.
Як в українській вишивці символічно поєналися червоний і чорний кольори, так у поезії Муратова переплелися слова, що виражають любов і ненависть, ніжність і гнів, замилування і прокляття. Для всіх цих людських пристрастей є свої символи, які вросли в товщу ще дохристиянських вірувань і які єднають поета з його народом, мову його поезій із мовою народною.
Доказом прекрасного володіння скарбами народної мови є вживана письменником фразеологія. І.Муратов з його баченням дійсності орієнтувався на той смисловий рівень поняття, явища або предмета, який відповідав його внутрішньому стану. Тому цілком логічним є те, що він вплітає в тканину поетичного твору такі ФО, які характеризують його могутній темперамент і напруженість його життя: "Я пройшов і труби мідні, і Крим, і Рим..." (77); "Ми пройшли вогонь і воду і не зчулись, як зима ледве чутно підійшла..." (30).
Часто вживаються в поета фразеологічні сполуки, що включають розмовні слова й навіть згрубілі: "І з першим коханням розбито глека" (305); "Й під три чорти ці каганцеві німби" (299); "Набалкав дурних компліментів – сто пудів гречаної вовни" (236); "В зухвалій відвазі – чи пан, чи пропав" (129); "Навчи мене, сувора нене, як... за роги брати нездійсненне" (315); "Космічна Ера – плетиво століть... В баранячий – силом – не скрутиш ріг" (291); "Тримаю на вузді домашнього себе" (291); "Давно вже не течуть молочні ріки для мене в киселевих берегах..." (174). Використання таких номінацій яскраво характеризує внутрішній світ, настрій автора. Традиційні фразеологізми поєднуються з новітньою інтелектуальною лексикою: "космічна ера" – "скрутити в баранячий ріг", "за роги брати" – "нездійсненне" тощо.
Аналогічними прикладами поезія Муратова дуже багата. Одначе і ті, котрі були наведені, дозволяють зробити висновок, що, вводячи у віршовану канву ФО, автор оновлює форму ФО, а це справляє зворотний вплив на їх семантику.
Один із прийомів введення фразеологізмів у поетичний твір – трасформація ФО. Наприклад: "І в сьомім небі птахи реактивні оберігають спокій переджнив’я" (74); "Бачиш сьоме небо чиїхсь надій і невимовних дум..." (363). Як бачимо, на основі традиційного сполучення "бути на сьомому небі", що трактується: бути дуже задоволеним, І.Муратов створює нові номінації: в сьомім небі, сьоме небо. Зазвичай фразеологізм "бути на сьомому небі" в реченні виконує роль присудка, але в наведеному фрагменті сполучення в сьомім небі виконує роль обставини, а сполучення сьоме небо – додатка. Зміна синтаксичної ролі, зміна граматичної форми відповідно змінює і семантику ФО. Через словесний образ "неба" автор реалізує художній простір у вертикальній площині "небо" – "земля" у першому прикладі, "світ" – "людина" у другому, бо, як писав М.М. Бахтін: "Усі елементи, тобто стихії, підпорядковані певному порядку верху й низу" [Бахтин, 1965, 394]. Зображення сьомого неба у Муратова має позитивну емоційно-оцінну характеристику, бо оцінювання релії відбувається через призму психологічного авторського сприймання: таке далеке, недосяжне сьоме небо і водночас близьке. Ускладнена мовна експресія, інтелектуальна гра, що ведеться як на рівні змісту, так і на рівні форми відповідає індивідуальній картині світу Муратова.
Заслуговують на увагу також твори, в яких наявні ідіоми, мотивовані на основі функцій деяких органів людського організму: "З мадам Іронією в парі не покладаю білих рук" (273); "На відсіч вам голову дам" (83). Особливість використаних ФО у тому, що вони одухотворені присутністю автора. Традиційно смислова одиниця такого фразеологізму конструюється дієприслівниковою формою – не покладаючи рук, а у Муратова – першою особою дієслова у формі однини теперішнього часу – не покладаю рук. Як бачимо, на основі традиційних ФО поет створює нові оригінальні образи.
Зустрічаємо також у поетичних творах І.Муратова і використання релігійної лексики, біблійної символіки. На їх основі поет створює оригінальні тропи, зокрема, метафори, епітети, порівняння: "О світлий раю, гречний світе білих" (71); "Щедрий вечір... це все – забобони" (335); "А мати сподівалась... бог з тобою!" (356); "До білої святині причащай моїх братів, органна алілуйя!" (71). Часто герої його творів послуговуються усталеними біблійними зворотами: "Всемилостевий Христе, дай снаги, благослови пісенного месію!" (71); "Воістину воскрес, немов росою вмився" (125).
Ефектним поетичним прийомом є зведення назв релігійного символу до образу знака, притчі, як, наприклад, образ ріки Іордань: "І не сміє всихати надій Іордань" (378); "Й ген-ген за околичну річку – розгрішень моїх Іордань" (313). У наведених уривках поет розгортає образ-знак ріки Іордань (за біблією, Іордань – священна річка, з якою пов’язаний обряд водохреща), що є прикладом релігійної ремінісценції.
Зауважимо, що біблійні аналогії, біблійна лексика для поета – це засіб опоетизування образів.
Слід відзначити у творчості І. Муратова як поета інтелектуального ремінісценції з інших письменників. Вони вливаються в авторський текст, розширюють і поглиблюють його шляхом включення нових асоціацій.
Шевченкова інтонація вчувається, наприклад, у таких рядках: "А той Славута, що реве і стогне..." (118); "Гасло, гасло сонце й закотилось, встала Мотря – в ноги повалилась" (24); "І знову мучаюсь собою, переглядаю все життя" (312). Або Довженкова: "Хлюпа бережно у берег Зачарована Десна" (340), чи Коцюбинського: "Юності fata morgana, рідне село Бабаї!" (249); "І присмерк цей – як музика органна. І мерехтить в очах fata morgana" (337). У інших рядках – перегук із "Наталкою Полтавкою" І. Котляревського: "Стояла на Полтавському шляху... Й назустріч незрадливому Петру співала "Віють вітри" на вітру?" (38); "Видно, видно шлях Полтавський..." (221). У "Революційній кантаті" читаємо гнівні рядки: "Повтали гнані та голодні..." (214), що є ремінісценцією з "Інтернаціонала" французького поета Е. Потьє, а заключним акордом цього вірша є цитата з поезії П. Грабовського: "Уперед, хто не хоче конати..." (215).
Із цього приводу можна виділити триптих "На крилах Літани". Тут ремінісценції із "Слова о полку Ігоревім" і творів П. Тичини: "Я везу в літаку ясен світ, сіверянку-коханку..." (330); "Й хтось на чатах стоїть... за дрімливим Дінцем..." (330). Цікаво, що поет уміє "добути" із запозичених образів, тем, сюжетів ідеї, співзвучні часові, художньому спрямуванню своїх творів. Упадає у вічі орнаментальність фрази із вірша О.С. Пушкіна "К А.П. Керн", що процитована Муратовим російською мовою: "Я помню чудное мнгновенье, передо мной явилась ты" (75). Поет схиляється перед величчю класика російської літератури, твори якого стали взірцем поезії.
Досі йшлося про використання Муратовим тих багатств, які закладені в надрах самої мови. Загляньмо ж тепер у ту частину його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.
Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор. Особливим виявом експерсивної ознаки в поезії Муратова позначені повтори-тавтології.
Тавтологія, як відомо, – це повторення того самого кореня в іншій словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною, художньо-композиційною організацією.
Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу (семантичну, синтаксичну) структуру, додаючи лише відповідний штрих, нюанс до загальної (смислової, стилістичної) домінанти. У Муратова тавтологія найчастіше виступає як сполучення однокореневих слів: "Що там у грудях кипнем скипає?" (382); "І кусень блакитний зубами кусну..." (172). Зустрічаємо також складні лексичні утворення, побудовані за принципом тавтології: "Рано-вранці, ... викликаю птаство на розмову..." (372); "Віями-віялами озеро бездонних очей затіняло" (39). Наявні в поезії і тавтології, утворені від омонімічних та паронімічних форм: "Все – земне. Все людське і вселюдське" (104); "Та зліва й справа – ... погані справи" (56); "Де догму і канон обстоюють запекло ..., що пекло – то є пекло" (128).
Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно-експресивний план.
Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ" (323); "Змурувать в єдиний мур" (71); "Ви чуєте? Трембіти трембітають" (172). Аналізована модель набуває символічного звучання у контексті твору.
Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті. Сам автор активний учасник динамічних подій. З кожною тавтологічною фразою темпоритм оповіді зростає. Саме така висока експресія властива пристрасній натурі І. Муратова.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
