LP OUN. (746117), страница 2
Текст из файла (страница 2)
е) загальне й повне забезпечення на старість та в випадках каліцтва й нездібности до праці всіх громадян є основою багатства народу й у першу чергу здібности й праця всіх членів національної спільноти. Тільки праця й її видайність є мірилом вартості кожної одиниці та основою її суспільного становища.
4. За плянову організацію українською державною владою народного здоров'я, розросту й тугості української раси шляхом:
а) загальної, обов'язкової, безплатної лікарської опіки й використання всіх здобутків лікарських наук та лікувальних заведень для цілого народу;
б) допомоги багатодітним родинам;
в) опіки й охорони матерів і дітей;
г) піднесення стану народного відживлення, мешкання й рівня цілого життя;
д) плекання фізичного здоров'я народу.
5. За організацію шкільництва на основі загального, безплатної освіти для всієї української молоді й особливого виховання здібної дітвори;
за перевиховання цілого українського народу в дусі власних традицій української історії;
за усунення чужих розкладових впливів;
за новий героїчний зміст української культури.
6. За свободу сумління й релігійних культів не противних моральній силі нації й інетересам Української Держави.
7. ОУН бореться проти комуністичного світогляду, проти інтернаціоналізму й капіталізму та проти всіх поглядів і струй, що несуть ослаблення животних сил народу;
ОУН бореться за знищення неволі, за розвал московської тюрми народів, за знищення цілої комуністичної системи, за знищення всіх привілеїв, поділів і різниць на класи та всіх інших пережитків і пересудів.
8. ОУН бореться за свободу всіх народів, поневолених Москвою та їхнє право на своє власне державне життя.
9. ОУН змагає до з'єднання всіх українців у одному визвольному фронті Української Національної Революції та організовує й творить політпчно-мілітарну й визвольну силу, здібну перевести збройний зрив, здобути Українську Державу та керувати нею.
10. ОУН іде в боротьбі за здійснення заповіту Великого Пророка України — Тараса Шевченка, революційним шляхом Коновальця, шляхом Святослава, Володимира Великого, Хмельницького, Міхновського й Петлюри, шляхом боротьби за славу й велич Золотого Тризуба...
Пропагандивні напрямні
І. Загальні означення
1. Основним завданням нашої пропаганди є поширити серед найширших мас Українського Народу ідеї та політичну програму Українського Націоналізму, змобілізувати їх до боротьби за ідеї Української Революції, дати відпір ворожій пропаганді, явному й замаскованому наступові ворожої політики, та приєднати до протимосковської боротьби також позаукраїнські сили.
2. Розгорнення інтенсивної пропагандивної роботи є одним із найважливіших завдань Організації в сучасному стані її боротьби. Цілість пропагандивної роботи мусить бути зцентралізована й узалежнена від політичної тактики Організації.
3. Наша пропаганда, її зміст, методи, тактика й організація ділиться на відділи:
а) пропаганда протибольшевицька для українців в Україні й цілому СРСР;
б) пропаганда для українців поза московською займанщиною;
в) пропаганда для поневолених і загрожених Москвою народів;
г) закордонна пропаганда для чужинців.
4. Зосереджувати головну увагу пропаганди на справах для визвольної боротьби найважніших, а не розпорошувати її надмірно на різнородних середовищах, що для справ визвольної боротьби мають значення другорядне.
ІІ. Протимосковська пропаганда
А. Для українців.
1. Основним завданням української революційної пропаганди є поширити ідеї українського націоналізму серед найширших мас українського народу на Україні й усюди, де живуть українці, та зібрати довкола політичної програми Української Національної Революції ввесь актив.
2. Негативне наставлення українських мас проти большевицького режиму змінити моментом ворожого наставлення проти Москви та дати їм позитивну програму національного визволення. Розкладова, протирежимна пропаганда має для справи нашої революції повну вартість, оскільки вона йде в парі з нашими позитивними гаслами.
3. Протидіючи всім місцевим партикуляризмам і загумінковості, скріпляти свідомість, що тільки від долі Києва залежить доля всіх українських земель.
4. Виказати найширшим колам населення слабість кремлівського режиму й можливість його повалення та визволити їх від психози страху, розбуджуючи віру у власну силу народу.
5. Опановуючи всі українські середовища, наша пропаганда мусить звернути особливу увагу на молодь в Червоній Армії й робітництво з огляду на їх ролю й вагу в революційній боротьбі.
Б. Для поневолених Москвою народів.
Наша пропаганда для поневолених Москвою народів, крім протирежимного фронту, мусить рівнож дуже сильно звертатись проти панування Москви, взагалі за національну свідомість кожного народу бути суверенним власником своєї землі й керівником своєї долі, виказуючи спільність інтересів поневолених Москвою народів з Україною в одному фронті боротьби.
В. Для всього населення московської тюрми народів.
Тереном діяння української пропаганди є дальше ціла московська імперія в кожночасних її межах. Серед усіх москалів, обмосковлених елементів поневолених народів та комуністичних низів наша пропаганда звертається передусім проти режиму, виказуючи брак політичної й особистої свободи, економічний та соціальний гніт, переслідування релігії, шкідливість імперіалізму, облуду інтернаціоналізму, забріханість цілого режиму та панування кремлівської кліки над партією й її прихвостнів над мільйонами громадян. У загальному звертати особливу увагу на Червону Армію й більші промислові осередки.
ІІІ. Пропаганда поза московською займанщиною.
1. Пропаганда ОУН поза московською займанщиною мусить бути тісно і нерозривно зв'язана з цілістю визвольної боротьби, яку веде ОУН на українських землях під московською займанщиною.
2. Мобілізувати всі здорові елементи української суспільности довкола боротьби наїздником і до всесторонньої допомоги нашій революційній боротьбі в Україні під ворожими займанщинами. Пропагувати, як одиноку визвольну концепцію у противагу нереальним надіям, на самочинний розвал большевизму — творення української політичної й мілітарної сили передусім на Українських Землях.
3. Мобілізувати еміграційні елементи інших поневолених Москвою народів до спільної боротьби зі спільним ворогом — Москвою.
4. Здобути в громадянській опінії народів загрожених московським імперіалізмом та в опінії чужинецьких кіл взагалі прихильність для української революції, вказуючи спільність інтересів з нашою боротьбою.
5. Протидіючи протибольшевицькій пропаганді, демаскувати насильницький експлуататорський, антикультурний, протипоступовий, реакційний характер московського імперіалізму взагалі, а большевизму, як його сучасного воплочення, зокрема, між українцями, еміграцією інших поневолених Москвою народів і чужинцями.
6. Демаскувати невірну й тенденційну пропаганду польську, мадярську й іншу, ворожу українській справі.
7. Поборювати українські нереволюційні, опортуністичні, масонські організації, групи й течії, розкривати їх шкідницьку роботу та демаскувати їх всюди, де вони появляться.
8. Демаскувати всі ті групи й течії, які хоч виступають проти сьогоднішнього большевицького режиму, але є в дійсності замаскованими московськими імперіялістами й як такі є ворогами визволення України та поневолених Москвою народів.
9. Головну увагу мусить звернути наша пропаганда на опанування молоді й робітничих осередків.
10. Завданням пропаганди в Закарпатській Україні є: загально-освідомлююча праця, політична пропаганда проти мадярського й московського окупанта та ширення ідей та гасел (зокрема соборницьких).
IV. Окремі постанови
Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний й обов'язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішніх символів та організаційного привіту.
1. Організацію обов'язує тільки загально-національний Тризуб Володимира Великого в формі, введеній Центральною Радою. Касується-звичай вживати Тризуба з мечем, як відзнаки Організації.
2. ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної й червоної краски. Уклад і обов'язуючі прапорці будуть ухвалені окремою комісією.
3. Обов'язуючі організаційні свята є: Свято Соборності 22 січня, Свято Героїв Революції дня 23-го травня і день боротьби 31 серпня. Всі інші річниці подій, обходжені членами Організації, є пам'ятковими днями, що не мають загально-обов'язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів.
Відозва Повітового проводу ОУН
10 липня 1941 р.
Український народе! Сповнилась Твоя віковічна мрія!
Червоний наїзник в соромний спосіб вивтікав із загарбаної ним країни. Сотками і тисячами трупів вкрилася земля, всякаючії в себе неповинне пролиту кров її синів.
Над українською землею сходить сонце правди і волі.
Правда побідила!
Сьогодні сам український народ заговорив про своє майбутнє, сам став господарем своєї землі, сам построїв вільне нове життя.
Волею українського народу, на прадідній його землі, в княжому городі Льва, проголошена самостійна і незалежна Українська Держава.
На визволених українських землях Організація Українських Націоналістів (ОУН) будує Українську Державу під проводом Степана Бандери.
В нашому місті і повіті вся влада перейшла б руки Повітового Проводу
Організації Українських Націоналістів.
Повітовий провід взиває все населення міста і повіту до підпорядкування його зарядженням, до задержання спокою і порядку.
Органами безпеки являється Повітова Охорона, підпорядкована Повітовому Проводові, якої зарядження є обов'язуючнм.
Всі ступаємо на ясний шлях будівництва нового життя.
Слава народові-страдникові, що не зупиняється в своїй визвольній боротьбі!
Слава народові, що самотужки визволюється спід гніту і рабства московської темряви!
Слава Героям-Мученикам большевицьких катівень!
Слава Героям-Воїнам!
Провідникові Степанові Бандері — слава!
Слава Україні!
Повітовий Провід Організації Українських Націоналістів
Стратегічну і тактичну концепцію боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу і план дій на випадок війни розробив Провід ОУН у травні 1941 р. у політичних вказівках «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Згідно з цим документом ставилося завдання: «на звільнених від московсько-большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо», проголосити відбудову Української Держави та відновити владу, яка повинна «зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним». Відзначалося, що при «будуванні Української Держави мусять бути сконцентровані усі українські сили, мусять в ній взяти участь всі українці, що щиро й чесно з відданням будуть працювати для неї та обороняти й заступати її інтереси».
Хоч ОУН розділилась на дві фракції, все ж таки як політична формація вона залишилася багато в чому цілісною. Це, мабуть, пов'язано з тим, що ОУН мала велику організаційну мережу на всій території Західної України, яка володіла значним досвідом політичної праці ще з довоєнних часів. В меморандумах, надісланих Гітлеру на початку війни, ОУН(б) і ОУН(м) відстоювали ідею відновлення суверенної української держави на всіх етнічних кордонах.
Звичайно, плани гітлерівців ніяк не співпадали з політичними прагненями ОУН, проте фашистські верховоди не виявляли поки що свого ставлення до цих намірів. Вони дозволили Проводу ОУН(б) в рамках вермахту сформувати на території Польщі Дружину Українських націоналістів, яка нараховувала 700 солдатів і офіцерів. У травні 1941 р. цю військову одиницю було розділено на два батальйони — «Нахтігаль» («Соловей») під командуванням сотника Романа Шухевича та «Роланд» під командуванням майора Євгена Побігущого. Німці розраховували, що оунівські батальйони будуть сприяти в успішному наступі вермахту на схід большевицької імперії. Провід ОУН(б) бачив у цих батальйонах серцевину майбутньої української армії. Крім того, угода з вермахтом була для оунівців прикриттям від гестапо, що давало можливість здійснювати певну політичну діяльність. ОУН (б), як і ОУН(м), мала намір якнайшвидше після початку війни проникнути на територію України, політично нею оволодіти після того, як пройде фронт. Через большевицький терор на Великій Україні не вдалось налагодити роботу підпілля, тому ОУН конспіративним шляхом мобілізувала близько п'яти тисяч своїх членів, щоб посилати їх з початком війни на східно-українські землі для здійснення культурно-освітницької і національно-державницької діяльності.
Було сформовано і вишколено три похідні групи. Похідні групи вже 22 червня 1941 р. вирушили у нелегку дорогу. 30 червня у Львів прибув батальйон «Нахтігаль», тоді ж до міста прорвався ряд провідних діячів ОУН. Того ж дня у будинку «Просвіти» відбулися Національні Збори, в яких взяли участь сотні видатних осіб Львова — професорів, науковців, господарників, політиків. Через брак місця в залі багато львів'ян розташувалося перед будинком «Просвіти». Ярослав Стецько зачитав Акт про відновлення незалежної Української Держави, який одностайно схвалили присутні. Тут же було сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. До складу уряду ввійшли представники різних політичних течій.
Скориставшись певною незорієнтованістю німців на щойно захопленій території, похідні групи ОУН(б) досягли Дніпра і взяли під контроль багато місцевих адміністрацій, почали творення своєї нелегальної організаційної сітки.
Відновлення незалежності Української Держави викликало незадоволення фашистських правителів Німеччини. Спочатку гітлерівці намагалися примусити Провід ОУН(б) відкликати Акт ЗО червня. Однак, коли він відмовився це зробити, нацисти вдалися до масових репресій. Вони заарештували і кинули у концтабори Степана Бандеру, Ярослава Стецька, усіх обраних у Державне Правління та понад 300 членів ОУН(б).
Після масових арештів бандерівців, проведених нацистами у серпні - вересні 1941 р., припинили існування Північна і Середня похідні групи, а також спецгрупа, яка на чолі з Василем Куком прямувала до Києва, щоб проголосити там Українську державу.
Організація Українських Націоналістів, яку очолив Микола Лебедь («Микола Рубан») вступила у нову фазу визвольної боротьби, цього разу також проти гітлерівської Німеччини. У вересні 1941 р. відбулася 1 конференція ОУН(б) в Україні, яка намітила основні напрями діяльності у воєнних умовах: пропагандивно-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби з німецькими окупантами, розкриття німецьких планів поневолення і колонізації України, знешкодження большевицької агентури і диверсійних чекістських партизанських загонів, збір та магазинування зброї, вишкіл нових провідних кадрів для визвольної боротьби. Намічалося організувати командирські школи, військові курси.
З вересня 1941 р., після своєї Першої конференції, ОУН(б) веде підпільну підготовку до активної боротьби з гітлерівською окупацією. Зі свого боку, німці проводили нову хвилю арештів після розкриття у листопаді 1941 р. планованого ОУН(б) повстання. Попри жорстокий терор окупантів, діяльність ОУН (б) набирає дедалі ширшого розмаху. З березня 1942 р. в німецьких таємних повідомленнях фігурує рубрика "Український рух опору", де основну увагу приділено саме рухові Бандери, як найбільш сильному і небезпечному для нацистського панування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
