LP OUN. (746117), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Політика геноциду, яку гітлерівці проводили на Україні, змусила ОУНівські осередки піти у глибоке підпілля, розгорнути активну роботу з мобілізації патріотичних сил на бо­ротьбу з окупантами. У квітні 1942 р. відбулася II конференція ОУН(б), на якій вирішено зосередити увагу на «творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил», прийнято концепцію двофронтової боротьби. Підкреслювалось, що московсько-большевицькому інтернаціоналізму й німецько-фашистській т. зв. «Новій Європі» ОУН протис­тавляє «міжнародню концепцію справедливої політично господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом «Свобода народам і людині!» ОУН(б) ще раз заперечила будь-які орієнтації на чужі сили і пасивне вичікування. На конференції під­тверджено намір боротися за незалежність України в усіх її куточках.

Три окремі національно-патріотичні угрупування почали майже одночасно організовувати повстанські військові формування. Ними керували від ОУН(б) Микола Лебедь («Максим Рубан»), від ОУН(м) — Олег Ольжич, третьою групою — Тарас Боровець («отаман Тарас Бульба»), який мав зв'язок з урядом УНР в екзилі.

ОУН(б), враховуючи сумний досвід національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., бо­ролася проти всякого отаманства. Одночасно вона вела переговори з метою об'єднання всіх повстанських відділів в одну армію під єдиним командуванням. Коли ж не вдалося дійти до порозуміння, військові відділи УПА оточили і роззброїли у липні 1943 р. повстанські заго­ни Олега Ольжича, а в серпні 1943 р. — роззброїли основні відділи Української Народної Революційної Армії Тараса Боровця («Тараса Бульби»). Ці акції вдалися без пролиття крові, і більшість старшин і воїнів влилися в Українську Повстанську Армію.

До Другої світової війни ОУН протидіяла польській та румунській репресивній владі, і її ідеологія мала тоталітаристські риси. Ті гасла ОУН(б), які містили тенденції до українського тоталітаризму і виключності, не сприймалися більшістю "східняків". Тому самі реалії життя у центральних і східних областях вимагали демократизації соціально-політичних засад бандерівського руху. Почавшись у 1942 р. у Дніпропетровську, де діяв Василь Кук, процес соціально-політичної еволюції поступово піднявся до Проводу організації і знайшов своє втілення на Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) у серпні 1943 р.

У постановах збору вперше було приділено багато уваги соціально-економічним питанням; це мало першорядне значення. Було проголошено, що ОУН(б) виступає за політичний плюралізм, загальнодемократичні свободи і повну рівність у правах усіх громадян України, незалежно від їх національності.

Ще у 1943 р. УПА перестала бути лише оунівським військом, а перетворилася у за­гальнонаціональну збройну силу. В ній боролися всі, хто відстоював Самостійну Українську Державу, не зважаючи на політичні погляди, політичні переконання і партійну приналеж­ність. Тому життя висунуло потребу зміни в організаційній структурі та в програмі ОУН(б). 21-25 серпня 1943 р. у Бережанському районі Тернопільської області відбувся III Надзви­чайний Великий Збір ОУН - його головна мета — це створення Самостійної Української Соборної Держави.

На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох чоловік: голова — Роман Шухевич, заступники Дмитро Маївський і Ростислав Волошин. До складу Проводу ввійшли: Василь Кук («Леміш»), Дмитро Грицай («Перебийніс»), Яків Бусел («Дніпровий»), Микола Арсенич («Михайло»), Михайло Степаняк («Лекі»), Роман Кравчук («Петро») та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН(б) провів демократизацію ОУН і її керівництва, зняв лозунг «Україна для українців».

Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів

21 - 25 серпня 1943 р.

Слава Україні! Героям слава!

Свобода народам і людині!

За Українську Самостійну Соборну Державу!

За вільні національні держави поневолених народів!

Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіялістів!

Весною 1941 р., незадовго після закінчення нарад ІІ-го Великого Збору ОУН на­ступили різкі зміни в ході імперіялістичних воєнних дій. Німецькі та російські імперіалісти, відкинувши всі дипломатичні ходи і замасковані маневри, вступили у від­критий воєнний конфлікт. З моментом вибуху німецько-большевицької війни точка тяжіння світових подій пересунулась на терени Східної Європи. Таким чином Україна стала не тільки предметом імперіалістичних зазіхань, але й ареною найбільших і найжорстокіших в історії воєн. В результаті воєнних успіхів німецької армії в 1941-42 роках вся українська територія опинилася на деякий час під німецькою окупацією.

У ці важкі роки ОУН відстояла не тільки моральні позиції української національ­ної революції — ОУН створила в цей час всі практичні передумови для того, щоб перейти у наступ і здобути остаточну перемогу. Поруч пропагандивної роботи, багато уваги, часу й енергії приділено поширенню організаційного апарату. В результаті ор­ганізаторської роботи ціла українська територія покрита сьогодні всеціло організацій­ною мережею. Таким чином політичний провід має в своїх руках міцний виконавчий апарат, який дає можливість переводити політичні дії та реалізувати політичні плани на території цілої України.

Поширюючи організаційну мережу, залучаючи активний елемент в організовані ла­ви, ОУН постійно тримала руку на пульсі світових політичних подій. Час відносної стабілізації на фронтах використано не лише для розбудови організації. Будуючії ор­ганізовану політичну силу на всіх землях України, Провід ОУН приглядався пильно до життя в Україні і реагував на кожну подію так, як цього вимагало добро найширших мас українського народу. Інакше бути не могло, бо ж ОУН стала з гущі народу поповнюватись найкращими й найактивнішими його представниками. Тому й Провід Організації, не зважаючи на жертви своїх кадрів, тримав її постійно в стані боротьби з ворогом за найелементарніші життєві права народу.

Віссю оборони народу перед окупантським терором були дві справи — вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба. Оцінюючи обидві ці справи як свідому і планову акцію ворога, розраховану на фізичне винищування народу, ОУН виступила зразу з гострою протидією. Натуга і форма організованого опору стояла в залежності від сили організаційної мережі в даному терені, від того, наскільки насе­лення розуміло загрозу ворожої акції та було психічно підготовлене підняти боротьбу, вкінці, від вимог тактики нашої боротьби на поодиноких теренах України. Тому й практичні результати акції були в окремих теренах різні. Найбільші успіхи в цьому відношенні мали північно-західні області Волині й Полісся, де було повністю зірвано вивіз робочої сили в самих її печатках, тобто весною 1942 р. Селянство тих теренів також не допустило ограбити себе з харчових продуктів. Крім названих двох справ, актуальних для цілої України, в програму самооборони й боротьби включались також інші справи, більш чи менш пекучі для окремих теренів.

Так в постійному русі і боротьбі активізувався народ, росла й міцніла його ор­ганізована політична сила — ОУН. Жертви ОУН не пішли на марне. На місце поляглих у боротьбі приходили нові численні загони.

Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що наступили сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині вис­тупили перші збройні відділи Української Повстанчої Армії (УПА). З того часу обо­рону українського населення Полісся й Волині взяла на себе українська військова си­ла. УПА, крім завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової ор­ганізації майбутньої Української Народньої Армії.

Крім радикальної зміни в тактиці, життя висунуло потребу зміни в самій організаційній структурі та в програмі ОУН. Тому що потрібні зміни йдуть дальше урядових компетенцій Проводу, скликав Провід в серпні 1943 р. Надзвичайний Великий Збір ОУН. Таким чином був завершений дволітній період політичної боротьби, який своїм змістом і характером творить в історії ОУН окрему епоху.

Рівночасно ІІІ-ій Надзвичайний Збір ОУН займався цілим рядом питань сучасної політичної дійсності. Тут згадаємо справу приходу большевиків, справу збройної сили і справу об'єднання. Вирішення Великого Збору знайшли частинне свій вислів у на­ведених тут постановах, частинно у напрямних праці і конкретних вказівках для Проводу і Організації. Прийняті напрямні й інструкції вже реалізуються й будуть ре­алізуватися в міру розвитку внутрішніх і зовнішніх подій.

Одним з головних питань, до яких мусів Великий Збір зайняти становище, є нова большевицька окупація українських земель. Тут не місце говорити про цілий план дальшої нашої боротьби, тут треба тільки ствердити, що по думці Великого Збору, єдино політично і мілітарно зорганізований народ зможе зберегти себе перед вини­щенням большевиками та продовжувати свою боротьбу за власну державу. Практика большевицького наступу з весною ц. р. й до теперішнього наступу показує, що большевики йдуть на свідоме знищення українського народу. Не важно, чи це діється шляхом нещадних розстрілів, чи насильним гоненням невишколених мужчин і жінок на першу лінію фронту під німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.

В зв'язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув Великий Збір. Українська держава — це добро всіх громадян України, тому за неї мусять всі боро­тися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі найбільш відданих борців не здобудуть Ук­раїни, коли ввесь нарід не прийме участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається від боротьби, — той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде трактувати.

Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бо­реться за владу ані за форму влади. Про владу і її форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.

ОУН вва­жає, що обов'язком кожного українського громадянина є служити українській виз­вольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти. Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені передумови для об'єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі. Тому розбудовуючи поодинокі фор­ми визвольної боротьби та притягаючи до неї якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і всеукраїнське об'єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.

Серпень 1943 р.

І. Програмові постанови

Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поне­волює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореть­ся проти СРСР і проти німецької „Нової Європи".

ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони є інструментом за­войовницької політики імперіялістів. Тому ми проти російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.

ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі, „визволяв", „брав під охорону", „під опіку" інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство, грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх „опікунів" і „визволителів", поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держа­ви (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і куль­турно жити та розвиватися.

ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків, капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси наро­ду. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на тво­рення апарату гноблення. Українська народня влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.

У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти гноби­телів, за УССД — за національне й соціяльне визволення, за новий державний поря­док та новий соціяльний лад:

Характеристики

Список файлов реферата