Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Загальна характеристика права власності в Україні

Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України “Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом України (ст. 86-150) та іншими законодавчими актами України.

Метою регулювання права власності, як визначає ЗУ “Про власність”, є забеспечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів України для підвищення рівня життя її народу.

Поняття власності є економічною категорією поскільки воно характерізує відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність – це суспільне відношення.

Саме поняття власність – це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв”язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають названим суб”єктам рівні права та обов”язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності розглядається в об”єктивному та суб”єктивному аспектах. В об”єктивному аспекті – це сукупність правових норм що, регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В суб”єктивному аспекті право власності – це сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Зміст права власності скадається з трьох правомочностей, або як ії ще називають в юридичній літературі “тріада”: володіння, користування та розпорядження майном.

Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише власнику і нікому більше.

Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна, здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і обмежується лиже законом.

Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб”єктивному та об”єктивному аспектах:

Право володіння -- означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, тобто можливість впливати на річ.

• У суб”єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних нормах права, можливість фактичного володіння річчю;

• У об”єктивному розумінні право володіння – це норми права, в яких закріплено можливість фактичного володіння майном.

Право користування – означає можливість вилучення з речей їхніх корисних властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері господарювання.

• в об”єктивному значенні право користування – це правові норми, які встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб;

• в суб”єктивному значенні право користування – це порядок вилучення корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших осіб, встановлений у правових нормах.

Право розпорядження – ознчає право на фактичне або юридичне вирішення долі речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків вмзначених у законі.

• у об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі;

• у суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння, користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових основах належить тількі власнику, крім випадків визначених законом (конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про передачу майна тощо).

Цивільне законодавство, зокрема ст. 86 ЦКУ та ст.4 ЗУ «Про власність», затверджує такі форми власності, як приватна власність, державна власність, колективна власність. Всі форми власності є рівноправними та вільними від безпосереднього втручання держави в господарську діяльність суб'єктів права власності. Власник на свій розсуд володіє, користується, розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо своєго майна будь які дії, що не суперечать закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава, також суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Колективна власність як економічна категорія та її правові форми

Економічне поняття колективної власності окреслює відносини з приводу приналежності матеріальних та інших благ організованій группі людей (колективу), тобто уявляє собою колективну форму присвоєння цих благ.

Колектив як єдиний суб`єкт присвоєння можуть складати, як робітники виробляючи матеріальні та інші блага, так і співвласники засобів виробницта, не обов`язково беручи участь в цьому процесі (наприклад, акціонери). Однак суб`єктом економічних відносин колективного присвоєння власності, завжди залишається колектив як цілісні, організовані товариства, а не кожний його член окремо. Згідно з ст. 20 ЗУ “Про власність” (1) суб”єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, коперативи, акционерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, профспілки, політичні партії, релігіозні організації та інші юридичні особи.

Основной правовой формой реалізіції економічних відносин колективної власності є право власності юридичних осіб. Однак закон передбачає і таку форму колективного присвоєння, як право власності трудових колективів, державних підприємств та колективів орендарів, які з позиції класичних критеріїв к юридичним особам, віднести важко, хоч вони і вважаються таковими діючим законодавством.

Господарські Об`єднання.

Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” підприємці можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюванних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.

Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об’эднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

Об’эднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.

Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

• менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами об'єднань;

• можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

• на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Особливістю цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх діяльність грунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в цілому.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собою договірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з нього, але за загальним правом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов’язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата