184894 (744720), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Щоб уникнути недостатньо забезпечених кредитних ризиків банки приймають на облік векселя як найменьш з двома підписами і на термін не більше 6 місяців . В деяких випадках банк може відмовитися від акцепту тратти і запропонувати експортеру аванс під вексельне забезпечення. Після того як імпортер оплачує тратту банк проводить розрахунки з імпортером : віднімає комісію , що належить йому за послуги , процент за кредит та суму авансу , а різницю повертає експортеру.

Для продавця аванс проти тратти може бути навіть вигідніше ніж продаж тратти з відповідною скидкою при умові , що він не потребує поповнення оборотного капіталу негайно на вю сумму проданого товару. Експортер та імпортер можуть передбачити , що акцепт буде здійснено не банком імпортера , а більш надійним з точки зору експортера банком. Таким банком може бути банк третьої країни . Треба також зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів. Розвитком акцептного кредитування є акцептно-рамбурсний кредит , засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту.

Новими специфічними формами кредитування зовнішньої тогівлі стали операції лізінга , факторінга та форфейтерування.

Відмінність лізінгових операцій від звичайної аренди полягає в наступному :

• об’єкт угоди вибирається арендатором а не арендодавцем , який купує обладнання за свій рахунок ;

• строк лізінга меньше строку фізичного зносу обладнання і наближений до строку податкової амортизації ;

• по закінченні дії контракту клієнт може продовжити його на піьгових умовах або викупити обладнання на пільгових умовах ;

• в ролі арендодавця виступає фінансова установа - частіше всьго лізінгова компанія.

Лізінгові операції дозволяють фірмам набувати обладнання не роблячи капіталовкладеньь і не змінюючи баланс. Фінансовий лізінг в цілому схожий зі звичайним лізінгом , але має свої відмінності. При цьому різновиді лізінгу арендатор відповідно угоди має опцион на покупку в кінці строку аренди по номінальній заздалегідь встановленій ціні . Звичайно це ціна в 1 доллар або інша символічна ціна . Строк фінансового лізінгу співпадає зі строком амортизації обладнання 10 - 15 років , тому фінансовий лізінг являє собою альтернативне ( отриманню кредитів ) джерело фінансування , бо при ноьму відбувається фактичний продаж майна аредарю у розстрочку . В світовій практиці використовуються такі види фінансового лізінгу :

• Лізінг “ стандарт “ . Прицьому виді виробник продукції передає обладнання лізінговій компанії , а та , в свою чергу , здає його в аренду споживачу. Між споживвачем обладнання та виробником не існує ніяких правових відносин , однак за окремою угодою виробник може здійснювати обслуговування обладнання. Лізінгові компанії в питання про технічне обсуговування не втручаються.

• Лізінг “ ліз - бек “ . Суть цієї операції полягає в тому , що власник обладнання продає його лізінговій компанії і одночасно бере його в аренду . Цей вид лізінгу використовується в тому випадку коло власник зіштовхнувся з нестатком в коштах і тим самим розраховує виправити своє фінансове становище.

• Лізінг “ постачальнику “ . В данному випадку продавець обладнання , як і при лізингу “ ліз - бек “ стає орендарем , однак арендоване обладнання використовується не ним, а іншими орендарями , яких він повинен знайти і здати їм обладнання у субаренду .

Факторингові операції полягають у закупівлі спеціальною компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасації . Авансуючи кошти експортеру до настання строку вимоги , факторінгова компанія кредитує його. Величина авансу коливається від 70 до 90 % від суми фактури. Інші 10 - 30 % після вичету процента за кредит та коміссії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти з цього рахунку відіграють роль покриття комерційного ризику . Після сплати боргу покупцем кошти з блокованого рахунку зараховуються клієнту , а рахунок закривається . Факторинговий кредит дорожче звичайного , бо він супроводжується інкасовими , юридичними , обліково-контрольними , консультаційними та іншими послугами . За допомогою факторингу рефінансуються вимоги строк сплати яких не перевищує 360 діб. Факторинг має найбільшу вигоду для крупних експортерів , що мають значні відстрочки у платежах та недостатню наявність коштів . Вони отримують наступні вигоди :

• вивільнення від ризику неплатежу ;

• дострокова реалізація портфеля боргових вимог ;

• спрощення структури балансу ;

• скорочення строку інкасації вимог на клієнтів ;

• економію на бухгалтерських , адміністративних та інших витратах ;

Наступною специфічною формою кредитування є форфейтування. Форфейтеруванням називається покупка векселів , інших боргових та платіжних документів за готівковий розрахунок . Покупець ціх вимог бере на себе комерційні ризики , пов’язані з неплатежеспроможністю імпортера , без права регреса ціх докуменів на попереднього власника . Форфейтер фактично бере на себе усі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог , наприклад , за відповідність товара умовам угоди . Форфейтування дає експортеру наступні переваги :

• страхування кредитного ризику ;

• страхування ризику зміни процентних ставок та валютних курсів ;

• вивільнення від необхідності контролю за погашенням кредиту та роботи по інкасацій платежів ;

В залежності від кредитоспроможності імпортера строк вимог обмежується як правило 2-5 роками . Векселя повинні бути з авалем банку країни покупця , а інші вимоги - з банківською гарантією. Без данних відміток вимоги не можуть бути проданими форфейтеру.

Слід відмітити , що для західних банків операцій по факторингу та форфейтуванню стали добре оснащеними видами фінансових послуг , що надаються експортерам. Вплив на хід розрахунків полягає в відкритті акредитиву від імені імпортера на зарубіжного постачальника та наданні імпортеру забалансових кредитів на строк до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку .

1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування

зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :

• самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

• Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.

• Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності , користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів України .

Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на теріторії України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками , зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України

Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах , договорах .

Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим ) рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном , що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.

Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

1. Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

2. Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.

3. Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .

4. Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.

5. Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :

• одностороні дії одного з контрагентів ;

• операції страхових компаній та банків ;

• Домовленість між учасниками угоди ;

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :

1. Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;

2. Дата базисної вартості валютного кошика ;

3. Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;

Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.

Характеристики

Список файлов реферата