kursovik (744316), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

3.4. Міжнародні монополії.

• Існує ще особливий вид монополій, який не відноситься до жодної з цих класифікацій - міжнародні монополії. Економічною основою виникнення і розвитку міжнародних монополій є інтернаціоналізація господарського життя. Існує два різновиди міжнародних монополій. Перший – транснаціональні монополії. Вони національні за своїм капіталом та контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності. Наприклад більша частина виробленої потужностей та збуту організацій швейцарського харчового концерну “Нестлє” знаходиться в інших країнах. І тільки 2-3% всього обігу припадає на Швейцарію. Другий різновид – власне міжнародні монополії. Особливість міжнародних трестів та концернів – міжнародний розподіл акціонерного капіталу. Наприклад: англо-голандський хімічно-харчовий концерн “Юнілевер”, німецько-бельгійський трест “Агфа-Геверт”. Їх кількість невелика, оскільки об’єднання капіталу з різних країн супроводжується великими труднощами: різниця в законодавстві країн, подвійний податок тощо. Основні форми об’єднання: започаткування монополіями різних країн спільної компанії у формі самостійно існуючого тресту чи концерну; придбання однією монополією частки контрольного пакету акцій іноземної монополії; безпосереднє злиття активів фірм різних країн; об’єднання фірм різних національностей шляхом “квазізлиттів”. Останнє відбувається шляхом обміну акціями між фірмами, які зберігають юридичну незалежність. Об’єднання такого типу є найбільш популярною формою створення міжнародних трестів та концернів.

4. Антимонопольне законодавство.

4.1. Причини антимонопольного регулювання.

Як ми можемо бачити – протягом всього розвитку монополій вони мали різні форми, вони і досі продовжують еволюціонувати. Але що було незмінним весь цей час так це те, що одразу після того як з’явились перші монополії, держави почали проводити антимонопольну політику, це було пов’язано з тим, що монополізація ринків у 6ільшості випадків не відповідає інтересам суспільства з економічних і соціальних міркувань.

Ми вже зазначали, що при наявності монопольної влади фірми завищують ціну порівняно з ефективною ціною на рівні граничної вартості, скорочують обсяги виробництвапорівняно з ефективним обсягом, тому що у монополістів відсутній конкурентній стимул для виробничої ефективності.

Для монополістичної фірми мінімізація вартості виробництва не є необхідною умовою максимізації прибутку, що не стимулює ефективного витрачання pecypciв i не вимагає необхідності економії на масштабі.

Різниця між фактичною та мінімально можливою вартістю виробництва означае так звану Х-неефективність (або технологічну неефективність). При аналізі вартості виробництва в традиційній теорії вважається, що фірма оперує з кривими мінмально можливої вартості. Внаслідок монопольної влади фірма має криві вартості, що, як правило, розташовані вище, ніж це мінімально можливо; тому виникае неефективне використання pecypciв, їхня продуктивність зменшується.

На монополізованих ринках втрачаються чисті вигоди для суспільства порівняно з конкурентними ринками, зменшується суспільний добробут, зростає нерівність доходів за рахунок монополістичного прибутку. [1. стр 122]

Ще однією причиною монопольного регулювання є те, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши натиск конкуренції, монополія створює штучні передумови для стримування запровадження у виробництво технічних новинок, сповільнення нововведень. Монопольне становище i вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробництва, до зростання ефективності. Ti ефекти, які звичайно досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти «дешевше» — використовуючи свою «привілейовану» позицію. Це зовсім не означає зупинку науково-технічного прогресу. В сучасному світі i монополістам не забезпечується спокійне життя, їм постійно доводиться вступати у конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це змушує шукати шляхи зниження витрат виробництва, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції, щоденної гонитви за лідерством у науково-технічному пргресі використовуеться у зручних ситуациях i приводить до уповільнення економічного розвитку. Найбільш шкідливою у цьому плані є адміністративна монополія. Тут у ролі монополистів здебільшого виступають відсталі технично та економічно підприємства.

Монополізація спричиняє деформацію господарських зв'язків i процесів. Замість народно-господарського оптимуму створюється структура, яка відповідає завданню оптимізації монопольних прибутків. Має місце неправилний розподіл доходів: виникають «незаслужені» прибутки монополистів. Через це відбуваеться неправильне розміщення pecypcів, здійснюються хибні інвестиції. Крім того, монопольні угоди на зразок картельних можуть сприяти збереженню економічно слабких підприємств, виділяючи їм відповідні кошти i встановлюючи ціни на високому рівні. Вони фактично консервують нежиттєздатні підприємства. Отже, монополістична деформація економіки знижуе її ефективність i продуктивності. Американсьий дослідник Ф. Шерер оцінює втрати від монополістичного нераціонального розподілу pecypсів у 0,5 — 2,0 5 валового націо-ального продукту США. [7. стр 191]

Доведено, що монополія зумовлює застой та загнивання господарсьного механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. П. Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: «це економічне зло». [10. стр 110]

Нарешті, монополії створюють певну політичну небезпеку для суспільства, коли здійснюють неправомірний тиск на уряд у пошуках пільг. Цьому є багато прикладів і в історії розвинутих країн, і сьогодні, в країнах з перехідною економікою. До речі, цей політичний тиск у вигляді витрат на лобіювання, забезпечення юридичної підтримки фірми є однією із причин збільшення вартості виробництва у монополістів.

Щоправда, не вci аргументи у критиці монополій є такими однозначними – існує багато аргументів “за” існування монополій. Так привласнюючи більші доходи монополісти можуть більше інвестувати, передусім в науково-технічні розробки, а це забезпечує вищу якість продукції. Зокрема, деякі великі корпорації досягли панівного становища на ринку

завдяки виробництву продукції високої якості, яка користується значним попитом споживачів. Крім того інколи при визначенні монопольного становища інколи недооцінюється справжня конкуренція, адже враховується лише внутрішньогалузева конкуренція. Але існуе ще й міжгалузева та іноземна конкуренції, що послаблюють реальну ринкову владу монополістів.

Деякі галузі мають спадну вартість виробництва (природні монополії), i в них неможлива конкуренція з об'ективных причин. І в такій ситуації існування декількох фірм в одній галузі було б невигідним.

Окремі аргументи на корысть монополій не знімають у цілому проблемы обмеження конкуренції з боку монопольних утворень. Тому, для того щоб перешкодити деструктивним силам монополізації проводиться антимонопольна політика – втручання влади в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, тобто з метою підвищення ефективності економіки. Таке втручання необхідно для:

• забезпечення балансу інтересів споживачів і підприємств

• стимулювання підприємств к зменшенню витрат, підвищення якості

обслуговування, підвищення ефективності інвестицій

• створення умов для забезпечення конкуренції

4.2 Історія виникнення антимонопольного законодавства.

Найголовнішою сферою антимонопольної політики є антимонопольне законодавство, яке являє собою пакет законів, що забезпечують підтримку Державою балансу між конкуренцією та монополією, встановлення офіційних правил гри на ринку .Батьківщина його є США, де в 1890 році було прийнято Закон Шермана. Цей закон являється ядром антитрестовської /антимонопольної політики в економічному житті США. Федеральний уряд США завдяки цьому закону мае право подавати позов до суду на фірми та ділові підприємства.

У 1919 році було прийнято ще один законодавчий акт – Закон Клейстона, основні положення якого декларували

• заборона практично усіх форм дискримінайіі у ціновій політиці

• ввод обмеженнь на реалізацию та продаж товарів з вимушеним асортиментом

• -заборона злиття фірм за рахунок придбання акцій конкурентів, якщо такі діі

приводять до зменшення конкурентної боротьби [11. стр 57]

-заборона сумісництва посад у радах директорів різних фірм та ділових підприємств.,

Водночас з цим законом Клейтона Конгрес США ратифікував закон про Федеральну

Торгову комісію, який доповнював закон Клейтона.Цей факт давав Федеральній торговій

Комісіі США повноваження вирішувати у кожному конкретному випадку факти присутності порушеннь антимонопольного законодавства. Значення цього органу лежить

у створенні незалежного від монопольних структур інститута, що має прово позову до суду.

В Європі перші законодавчі акти проти монополій з'явились лише у 30-х роках ХХ ст. (Бельгія i Голландія — у 1935 р., Данія —, у 1937, ФРН — у 1957 р.). У Велікобрітаніі діє закон про справедливу торгівлю та закон про обмеження у торгівлі. У Франціі – закон про конкуренцію, закон про контроль над економічною концентрацією та положення про ціни, у Німеччині – закон проти обмеження конкуренціі та інш. Цi закони порівняно з американськими є більш ліберальними. Вони мають на меті встановлення законодавчого контролю за картельними угодами. У 80-ті роки антимонопольні закони були прийняті також у ряді країн Африки (Кенія та Танзанія). Що стосується України, то перший анти монопольний закон в нащій країні з’явився у 1992 році – Закон “ Про обмеження монополізму та недо-пущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

4.3. Сучасне антимонопольне законодавство.

Конкуренція i антимонопольна практика регулюються сьогодні i на міжнародному ринку. Так у Римському договоpi, що заклав підвалини Європейського Економічного Співтовариства, статті 85 і 86 теж забороняють монополістичні угоди та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами комісії ООН з питань промисловості i торгівлі (ЮНКТАД) та ін. [7. стр 200]

В урядових структурах створені спеціальні органи, які повинні впроваджувати в життя антимонопольну політику, наглядати за дотриманням прийнятих законодавчих актів.

Що стосується України, то перший антимонопольний закон у нас в державі був прийнят у 1992 році – закон “ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Згідно з цим законом зловживаннями монопольним становищем вважаються:

1) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, можуть призвести до створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

2) відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що створення дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін

3) інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

4) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

5) встановлення монопольно низьких цін на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

За порушення закону передбачаються такі норми покарання як стягнення штрафу, вилучення незаконно отриманого прибутку, відшкодування збитків.

Якщо виявляється що підприємство є монополією, то антимонопольний комітет може назначити примусовий поділ підприємства (крім тих випадків, коли не можлива територіальна відокремленість підприємства). [12]

Взагалі в світі існує два основних напрямка реалізаціі антимонопольного закона,спрямованого проти змови компаній:

А) судово-законодавче, пов”язане з судовим переслідуванням та покаранням у вигляді

санкцій, штрафів,мирового узгодження, тюремного ув”язнення від 4-х годин до 2-х

років:

Б) адміністративне, коми спеціальні органи вимагають від компаніі відміни антизаконних

Характеристики

Список файлов реферата