RFP (739179), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.

Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 року до 5 років і довгострокові - понад 5 років.

Міжнародний кредит виконує такі функції:

• перерозподіл позичкових капіталів між країнами з метою забезпечення безупинного процесу відтворення для досягнення максимального прибутку;

• економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків внаслідок розвитку безготівкових платежів;

• прискорення концентрації і централізації капіталу.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження, сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному аспекті.

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових коштів за рахунок благодійних внесків (меценацтво), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д. Спонсор – це юридична або фізична особа, яка финансує якийсь захід. Спонсорство – це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор – деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним захода.

Розглянемо докладніше такий спосіб залучення ресурсів як лізінг.

Згідно Закону України "Про лізінг" від 16 грудня 1997 року

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг став невід'ємною часткою економічної структури зарубіжних країн. Так, у 1994 році світовий обсяг лізингових інвестицій в машини та обладнання склав 356,4 мільярдів американських доларів. З них на США припадало більше третини світових операцій по лізингу у співставних цінах, на країни Західної Європи - біля 25 відсотків, на Японію - 17,1 відсотка. У 1996 році обсяг лізингу в країнах з високими, середніми та низькими доходами склав відповідно 313, 39 та 5 мільярдів доларів США.

На Україні ця підприємницька діяльність розвивається досить повільно. Це пов'язано зі спадом виробництва, кризою неплатежів, інфляційними процесами. Крім цього, лізинг не одержав широкого розповсюдження через слабку інформованість про його можливості та переваги, недосконалість нормативно-правової бази, відсутність стимулювання та підтримки з боку держави. Тому на сьогоднішній день обсяг лізингових операцій у нашій країні складає менше 300 мільйонів гривень. Лізинг в Україні повинен розглядатися як спосіб активізації інноваційної діяльності, джерело фінансування, метод структурної перебудови економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків з врахуванням всіх особливостей входження держави до ринку. Стимулювання розвитку науково-технічного прогресу, оновлення основних виробничих фондів, покращення організації виробництва та праці, процесів постачання та збуту можливе завдяки лізингу.

Ця операція поєднує елементи оренди, кредиту, інноваційної, інвестиційної та зовнішньоторгової діяльності і є прийнятною для будь-якого підприємства незалежно від форми власності, обсягу виробництва, наявної фінансової та матеріальної застави.

Місце лізингу в інноваційному процесі показано на рис.1. з якого видно, що життєвий цикл інновацій складається з низки етапів, починаючи науково-дослідними та проектно-конструкторськими роботами і закінчуючи спадом та зняттям продукції з виробництва. Лізингова діяльність передбачає використання готової продукції. Для належного забезпечення своїх клієнтів необхідним їм майном лізингова компанія може здавати в лізинг різні види техніки: нову (варіант А, Б) і ту, що була у користуванні (варіант В, Г) та досягати при цьому різних обсягів реалізації. Можливий випадок, коли техніка використовується і після завершення її життєвого циклу (в.Б, Г).

Ф
ункціонуванню лізингу у нашій країні сприяє, з одного боку, досвід роботи на оренді, запровадження єдиних норм амортизаційних відрахувань та методу прискореної амортизації, з іншого боку - значна зношеність основних фондів і відсутність коштів для їх заміни, нерозвинутість оптової торгівлі засобами виробництва, слабкий розвиток кредитно-фінансової системи, поява попиту на лізингові послуги з боку малого підприємництва. Джерелами постачання машино-технічної продукції на лізинговий ринок нашої країни повинна стати не лише нова продукція підприємств-виробників, але і зайва техніка підприємств-споживачів, яка надійшла до них по різних організаційних причинах; обладнання оборонних підприємств, яке звільняється в результаті конверсії; запаси техніки у самих її виробників, а також на складах та в незавершеному будівництві.

Узагальнення теоретичних положень та практичного досвіду лізингової діяльності дає можливість стверджувати, що економічна доцільність використання лізингу - в потенційних можливостях та перевагах, закладених у цій формі господарювання для всіх учасників угоди, а саме:

1. Стимулювання лізингом інноваційних процесів, пов'язаних з науково-технічним прогресом, що скорочує період морального старіння техніки.

2. Розширення сфер збуту продукції виробника.

3. Користувач має можливість використовувати майно без придбання його у власність на протязі періоду угоди.

4. Віднесення лізингових платежів до валових витрат користувача.

5. Покриття всіх витрат лізингодавця та одержання ним прибутку від здійснення операцій.

6. Можливість заміни лізингового обладнання на більш прогресивне на протязі терміну договору.

7. Гнучка система сплати лізингових платежів.

8. Встановлення тісного зв'язку між користувачем та виробником техніки, що забезпечує постійну інформованість останнього про недоліки в роботі виготовленого ним обладнання.

9. Збільшення кількості суб'єктів, які залучаються до лізингової діяльності.

10. Ріст конкуренції між виробниками техніки за покращення її технічних характеристик та якості.

11. Користувач має можливість скористатися низкою послуг лізингодавця (організація та фінансування транспортування, монтаж, страхування, консультування).

12. Зменшення ризику втрат лізингової компанії в зв'язку з платіжною неспроможністю користувача, що забезпечується збереженням права власності за лізингодавцем до закінчення терміну угоди.

13. Можливість сплати лізингових платежів грішми або продукцією, що виготовляється на орендованому обладнанні.

14. Використання лізингу в інноваційній та інвестиційній політиці держави шляхом встановлення податкових та амортизаційних пільг.

Класифікацію видів лізінгу можна подати у вигляді таблиці

Класифікація видів лізингу

Як бачимо, лізінг на перший погляд дуже подібний до оренди, але він має декілька принципових відмінностей:

По-перше, договір лізингу – це, як правило, тристороння угода, яка укладається між виробником об'єкта лізингу, лізингодавцем та лізингоодержувачем, на відміну від договору найму, в якому беруть участь лише наймодавець і наймач (орендодавець і орендар).

По-друге, договір лізингу завжди є строковим, оскільки він укладається на строк, за який здійснюється амортизація певної частини вартості об'єкта, а договір найму можна укласти і на невизначений строк.

По-третє, предметом договору оренди можуть бути і такі об'єкти, які не можна отримати за договором лізингу, наприклад – земельна ділянка (ч. 3 ст. 2 Закону «Про лізинг»).

По-четверте, якщо після закінчення договору оренди орендар продовжує користуватися орендованим майном і орендодавець проти цього не заперечує, то договір оренди вважатиметься продовженим на невизначений строк. Натомість при лізингових операціях це неможливо, бо строк дії договору завжди пов'язаний з величиною амортизації.

По-п'яте, лізингоодержувач не має права передавати отримане майно третім особам, а орендар може передавати об'єкт оренди в суборенду.

По-шосте, у випадку виявлення ганджу якості об'єкта лізингу лізингоодержувач має право пред'являти претензію прямо до виробника (продавця). Орендар такого права не має.

Характеристики

Список файлов реферата