165028 (739150), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

До тих пір, поки іноземна валюта не буде використовуватися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів, політика "ігри на пониження" приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі до цього дії уряду не є можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього, зазнавши поразки на виборах, "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емісії і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

III. 3. Першочергові антиінфляційні засоби

Збивати темпи інфляції - скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід надати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:

а) встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

б) встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

2. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. З цією метою слід передусім відтворити амортизаційні суми шляхом індексування на банківських рахунках підприємств і власні оборотні грошові кошти, загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

3. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему

великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

4. Замість податку на додану вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

5. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

6. Для стабілізації споживчого ринку доцільно:

а) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох індустріальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

7. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комісійних податках.

IV. Висновок

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-речовинних й цінових пропорцій у відносно

рівноважне становище та здійсненні на цій основі лібералізації цін. Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.

Проте, в основу вищезгаданої ідеї була покладена помилкова передумова, оскільки рівновага при командно-адміністративній і ринковій економіці досягається в різноманітних точках економічного простору. Саме в цьому вбачаються причини невдалих мір по фінансовому оздоровленню і тому погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації, яка мала місце в 1989-1991рр., і виразилось в найбільшому зростанні інфляції.

Джерела інфляційних явищ коріняться в складних і постійно відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеній в адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розподіл глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні є дуже умовним, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки. Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє істотний вплив на фінансові пропорції й відносини.

Необхідно відзначити, що засоби регулювання інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-системний характер, тобто породжена структурою економіки і системою управління господарством, і тільки по-друге, традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання цього процесу повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і включати в себе широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових регуляторів.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників розглядають кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використовуватися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.

2. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1993.

3. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.

4. Пинзеник В. "Макроекономічна стабілізація в Україні: Підсумки та проблеми першого року" //Питання економіки №2, 1996.

5. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.

2

Характеристики

Список файлов реферата