145014 (728003), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Дуже цікавим зразком поєднання неокласики з тенденціями пізнього раціонального модерну є споруда аристократичної вілли по вулиці Українській, 22 (сьогодні редакція обласної газети "Буковина"). Класичні форми фасаду трактуються у спрощений модернізований спосіб.
Вартий уваги дворовий фасад будинку. Тут були активно використані новаторські залізобетонні конструкції, які відчуваються в архітектурних формах будинку. Дворові фасади багатьох житлових будиків міста - це одна з цікавих і недосліджених тем, де більше запитань, ніж відповідей. Наприклад, прибудова у внутрішньому дворику будинку по вулиці Українській, 55. Залізобетонні конструкції тут виступають активним джерелом архітектурного формотворення. Ця прибудова була реалізована напередодні Першої світової війни чи є прикладом конструктивізму 1920-х років? Відповіді на це запитання ще нема.
Еволюція "пізнього юґендстилю" в бік все більшої лаконічності прослідковується в багатьох творах як віденських архітекторів, так і представників інших архітектурних шкіл (московські будівлі Ф. Шехтеля 1910-х років, "Новий Пасаж" архітектора Н.Васильєва в Петербурзі, 1911-1913 рр. і т.п.). Цю тенденцію "очищення" (пурифікації) архітектури, яка надає перевагу естетичним установкам "функціонального стилю" - "конструктивізму" 1920-х років - професор А. Пунін у своїх дослідженнях визначив як свого роду "прото-функціоналізм" -"передконструктивізм".
Акош Мораванські визначив цю тенденцію іншим терміном - "ргдтосіегпег Кагіопаїізтш", виходячи з прийнятого сучасною культурологією поняття "модернізм", яке використовується як визначення новаторського руху всієї культури XX століття. Послідовним втіленням цього "техніцизму" був архітектурний стиль тих років, названий західними дослідниками "функціоналізмом"; в СРСР був прийнятий інший термін - "конструктивізм", але при цьому самі ідеологи конструктивізму визначали його як "функціональний метод".
Найбільш яскравими проявами "прото-функціоналізму" у віденській архітектурі кінця 1900~их - початку 1910-их років були твори архітектора Адольфа Лооса (1870-1933), переконливого прихильника і пропагандиста архітектурного "пуризму", який вважав, що орнаменти - це "злочин". Він реалізував свою творчу програму в ряді проектів і будівель. В їх числі вілли Штайнера (1910 р.) і Шоя (1912 р.) у Відні, фасади яких повністю позбавлені декору і сприймаються як витвори 1920-их років XX ст..
У стильовій еволюції віденського "сецесіону" в бік "зрдіїег Іи§епсІ8Ш" і "ргдтосіегаег Каїіопаїізтиз" (за визначенням Мораванські) дуже яскравими творами (але явно недооціненими нашими вітчизняними істориками архітектури) є споруда санаторію "Лютлен" ("Ілппіеп 8апаІогіит") у Відні, побудована у 1907 році. Його автор - архітектор Роберт Оерлей (КоЬегІ Оегіеу), один з найбільш цікавих представників "сецесіону", який в питаннях архітектурного формотворення, без сумніву, володів даром "провидця". Фасад санаторію сприймається як твір архітектури "наступаючих 20-х років".
Аналогічні проконструктивістські тенденції зауважуємо і в архітектурі буковинської столиці. Типовим прикладом може бути житловий будинок № 8 по вулиці І. Богуна. На фасаді - дата: 1911 рік. Як і віденська будівля Роберта Оерлея, цей будинок підтверджує думку про те, що раціоналістичні тенденції пізнього модерну у визначених аспектах перевершували "наступаючий" функціоналізм (конструктивізм) архітектури 20-их рр.
Перехід від пізнього модерну до стилю "ар-деко" 20-их років XX ст. також можна прослідкувати, спостерігаючи за змінами на деяких спорудах. Одними з найцікавіших є житлові будинки на розі вул. Української, 57 і Шевченка, 45. Наразі не вдалося встановити точної дати їх спорудження. Але вважаємо, що він побудований на початку 20-их років. Його фасад, прорізаний широкими вікнами, привертає до себе увагу якоюсь особливою архітектурною елегантністю. Шорстка фактура тиньку відтінюється дуже вдало промальованими тягами, тонкими рамками ' 'мінімізованих" віконних наличників. Деякі з вікон виконані' 'з гранями'' - вони нагадують твори провідних віденських майстрів - Макса Фабіані і Адольфа Лооса (зокрема, його відому споруду банку на Міхаельсплятц).
Але особливої вишуканості, веселого колориту фасадові цього будинку надають яскраві червоні керамічні плитки, що викладені у простінках між вікнами верхніх поверхів і мовби' 'приховані" в кутах вікон другого поверху. Гнучкі флоральні мотиви, надзвичайно розповсюджені в ранньому модерні, тут змінилися на чіткі геометризовані форми. І ця урочистість геометризму висловлює стильову концепцію, яка зародилася в етиці раціоналізму початку XX ст. і пізніше перейде в "ар-деко".
Розглянуті нами стильові тенденції в архітектурі Чернівців достатньою мірою передають аналогічні тенденції в архітектурі інших європейських країн.
В архітектурному образі міста втілились також тенденції, які висловлюють регіональну специфіку Буковинського краю. Про те, що ця проблема виникала і розв'язувалась, наочно свідчить вітраж на парадних сходах будинку колишнього Окружного адміністративного управління (Ьапо!е8ге§іегип§), побудованого в 1869 1873 рр. за проектом архітекторів Й. Главки та Ґлаубіца. Вітраж "Полювання на ведмедя" був створений в дарчому виконанні віденським художником А. Оффнером і встановлений в 1908 році під час ремонтних робіт і надбудови четвертого поверху.
Ознаки певної "регіональної ідентичності" спостерігаються і в декорі фасадів деяких чернівецьких будинків раннього модерну. Серед типових для модерну флоральних мотивів з'являються картини соняшників (вул. Саксаганського, 15 і вул. Вавілова, 5).
Деякі риси "українського модерну" можна знайти в будинку на розі вул. Лесі Українки, 5 і вул. Сіді Таль, 4. Такими "регіональними рисами" можна вважати високі дахи з керамічної дахівки і характерні "фольклорні" вікна, які звужуються у верхній частині.
Але пошуки прикладів "національно ідентифікованих" варіантів модерну в архітектурі Чернівців дозволили знайти й інші цікаві зразки розв'язання цієї проблеми.
Одинізних-будинок-особняк по вулиці Орловській, 10. Забудова цієї вулиці почалась на межі XIX і XX ст. За свідченнями мешканців будинку № 10, він був побудований в кінці 1890-х років чернівчанином Ришкевичем. Тесля був не лише досвідченим будівничим, але й надзвичайним майстром дерев'яної різьби і прикрасив свій дім цікавими різьбленими деталями. Сьогоднішні власники будинку визначають його як приклад "народного буковинського стилю" - і таке визначення абсолютно правильне. Дах спочатку був керамічним, що ще більше підкреслювало мальовничість забудови. Верхній поверх у центрі висунений дещо наперед у вигляді заскленого балкону, що опирається на дерев'яні підкоси. Він завершений високим двосхилим дахом, який викликає чіткі асоціації із "закопанським стилем", що був поширений в ті роки в сусідніх з Буковиною районах: в Карпатах і Прикарпатті. Тимпан фронтону прикрашений дерев'яними різьбленими деталями: від зображення сходу сонця з дерев'яними "променями"
- до зображення стилізованих квітів.
Дуже цікавими є дерев'яні обрамлення вікон першого поверху, які добре читаються на фоні поверхні тиньку. Зображення квітів і розеток, виконані в техніці заглибленої різьби, органічно відповідають традиціям народного мистецтва Буковини.
Дерев'яні підкоси, що підтримують засклений балкон, - виступ верхнього поверху,
- прикрашені фігурками ведмедів та сов. їх пропорції дещо витягнуті у відповідності з розмірами підкосів, і це надає зображенням умовного або символічного характеру.
"Сови - символ мудрості. Ведмеді - символ сили", - пояснив художник-різьбар, який живе в будинку, і з ним важко не погодитись.
Під балконом, в неглибоких "кесонах", розташовані виконані з дерева у високому рельєфі зображення соняшників з гілками, що розходяться в сторони.
Образ цього архітектурного пам'ятника, який з'явився в столиці Буковинського краю на початку епохи модерну і закарбував надзвичайно цікавий "регіональний" варіант "нового стилю", залишається наразі унікальним.
Міська архітектура Чернівців виявилася в період кінця XIX - початку XX ст. в цілому "міжнародною", без явно виражених намагань до регіональної і національної специфіки, що й визначило загальний "європейський" тип міста.
Архітектурна спадщина Чернівців кінця XIX - поч. XX ст. являє собою надзвичайно велику мистецьку цінність і потребує подальших поглиблених досліджень. Центральна частина міста по праву може претендувати на отримання статусу "архітектурного музею столиці Буковини".
Примітки:
1 Kaindl R.-F. Geschichte von Czernowitz von den дltesten Zeiten bis zur Gegenwart. -Crernowitz: Pardini, 1908, S. 189
2 Бєлєнкова С. Чернівці - духовна скарбниця європейської художньої культури // Актуальные проблемы формирования духовности украинского народа: Сб. науч. трудов [Приложение №6(11) к науч. журналу "Персонал", №3(57), 2000]. - К., 2000, с. 48-50.
3 Moravszky Akos. Die Architektur der Donaumonarchie. - Budapest, 1988,228s.
ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНЕ В АРХІТЕКТУРІ "НОВОГО СТИЛЮ" - МОДЕРНУ
"Модерн виник як міжнародний рух, який заперечував усе "національне ", але власне там, де рушійною силою змін був патріотизм, з'являлись видатні досягнення цього стилю..."
Ґабріелє Фар-Беккер
Архітектура Чернівців у XIX ст. розвивалась в загальному контексті стильової європейської архітектури. Тому повноцінне дослідження і розуміння стильових особливостей архітектури столиці Буковини неможливе без належного осмислення процесів, які відбувалися в європейському зодчестві того часу.
Рубіж XIX і XX ст. і перше десятиріччя XX ст. - один з найцікавіших періодів архітектури Нового часу. Наслідком розпочатого у 1890 р. "бунту проти еклектики" (А. А. Раффат) став перегляд попередніх досягнень будівельної техніки, нових матеріалів і конструкцій, з іншого боку -поширення естетики символізму з їїкультом нереального і суб'єктивного - все це у своїй сукупності стимулювало наполегливі пошуки нових засобів художньої виразності і, в кінцевому результаті, привело до формування нового стилю. У різних країнах і регіонах він отримав різні термінологічні назви.
У Франції цей "новий рух" в мистецтві і архітектурі одержав назву "art nouveau" - "ар нуво". Термін зародився у 1895 році, коли в Парижі в салоні Самюеля Бінґа була відкрита виставка творів "нового стилю", яка власне так і називалась - "L'Art Nouveau". Інтер'єр виставки оформив один з лідерів "нового руху" - бельгійський архітектор Анрі ван де Вельде.
Перші твори "нового стилю" почали з'являтись декілька років тому - вже в кінці 80-90-их років XIX ст. В їх числі - художні новації англійських художників-"прарафаелітів", графіка Обрі Бердслея, панно Анрі де Тулуз-Лотрека та ін.
Перше творче об'єднання художників - прихильників "нового руху" виникло у 1892 р. у Мюнхені. Це місто на той час було одним із центрів художнього життя Європи. Нове об'єднання назвали "Сецесіон" (Sezession), що за змістом можна перекласти як спілка "тих, що відокремились, відійшли від традиційних прийомів мистецтва".
У1897 році у Відні було створено творче об'єднання прихильників "нового руху": "Vereinigung bildender Kbnstler Osterreichs" - "Об'єднання художників Австрії". Воно, за аналогією до мюнхенського "сецесіону", почало називати себе також "сецесіон" (але в латинському написанні цього слова). Назви нових об'єднань скоро перетворились у терміни, які визначали створений ними стиль: "сецесйон - стиль", "сецесіонізм", а у слов'янських країнах його почали називати "сецесія".
Мюнхенський "сецесіон" видавав свій журнал "Юґенд" (Jugend): він активно пропагував твори "нового мистецтва" і також дав назву "новому рухові": "стиль "юґенд", "юґенд-стиль" або просто "юґенд". Цей термін прийнятий в багатьох німецькомовних країнах. В Іспанії він отримав назву "модернізмо". В Росії його називали "стиль модерн". У появі цього терміну в російській мові визначну роль відіграла книжка віденського архітектора Отто Ваґнера "Moderne Architektur", видана у 1895 році, яка невдовзі була перекладена російською мовою.
Поява "нового стилю" - модерн ("ар-нуво", "юґенд", "сецесія", "модернізмо") викликала неоднозначні оцінки сучасників. В кінці XIX - поч. XX ст. на сторінках багатьох художніх і архітектурних журналів (в тому числі і в Росії) розгорнулась гостра дискусія.
У1905 році в Петербузі була видана книга архітектора Володимира Апишкова "Раціональне в новітній архітектурі". Узагальнюючи вже на той час зібраний досвід і зробивши висновки після гострої дискусії про "новий стиль", яка проходила на початку 1900-х років, Апишков писав: "Жодна людина, якій дороге мистецтво, неспроможна опиратися рухові, сила якого не у поглядах окремих осіб, а в глибокому і тісному зв'язку з нашою культурою, з нашою технікою, з кращими демократичними прагненнями нашого століття і народженням справді прекрасного... Доцільність, логіка, стилістика матеріалу, правда і самобутність складають відмітні риси творів кращих представників нового руху".
Вивчення й осмислення архітектури епохи модерну активно йде в останні роки, але ставить чимало проблем і перед сучасним дослідженням. У даній доповіді я торкнуся лише деяких з них, а власне:
1. Проблема стильової еволюції;
2. Проблема співвідношення "індивідуального" і "масового" в архітектурній спадщині кінцяХIХ-поч. XXст.;
3. "Стиль модерн" ("ар-нуво", "юґенд", "сецесіон") як явище міжнародного порядку, притаманне художній культурі європейських країн розглянутого періоду;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
