141765 (726334), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У міру зростання вимог до практичного вирішення соціальних проблем сучасного суспільства виникла настійна необхідність у вивченні і поясненні соціальних явищ, що відбуваються в окремих областях життєдіяльності людей, в окремих соціальних спільнотах і соціальних інститутах. Різко збільшений рівень емпіричних досліджень вимагав універсального теоретичного апарату для пояснення результатів теоретичних досліджень. Проте фундаментальні дослідження в соціології не могли пристосувати свій теоретичний апарат для вивчення таких різних соціальних феноменів, як сім'я, держава, поведінка, що відхиляється, і так далі, через значні відмінності в природі цих об'єктів дослідження. У свою чергу в свою чергу фундаментальна наука відчувала значний дефіцит в емпіричній інформації, оскільки тому що емпіричні дослідження, як правило, проводилися у вузькопрактичних, утилітарних цілях і важко було зв'язати їх в єдину систему. В результаті стався розрив між фундаментальною соціологією і емпіричними дослідженнями. У практичній діяльності це відбилося, з одного боку, на створенні спекулятивних, не заснованих на достатньо широкій емпіричній базі теоретичних побудов, а з іншої - в появі таких напрямів отримання знання, як позитивізм і емпіризм, заперечливих необхідність загальносоціологічних, фундаментальних теорій[26,55].
Протистояння фундаментальних і емпіричних досліджень в значній мірі значною мірою гальмувало розвиток соціології, заважало кооперації учених і об'єднанню їх зусиль. Вихід з цього положення був знайдений в результаті формування ще одного рівня соціологічного знання - теорій середнього рівня. Такі теорії покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих областей соціологічного знання, таких, як вивчення сім'ї, поведінки, що відхиляється, конфлікту і так далі. Використовуючи в цілому ідеї і термінологію, запозичену з фундаментальних соціологічних теорій, теорії середнього рівня проте тим не менше формують систему специфічних понять і визначень, використовуваних тільки в даній області соціологічних досліджень.
Всі теорії середнього рівня можна умовно можна розділити на три групи: теорії соціальних інститутів (вивчаючі складні соціальні залежності і стосунки), теорії соціальних спільнот і теорії спеціалізованих соціальних процесів (вивчаючі соціальні зміни і процеси).
Проте, в даний час використання даних теорій середнього рівня для розвитку загальносоціологічних теорій пов'язане з певними труднощами, оскільки тому що соціологи, що займаються дослідженням різних сторін життя суспільства, використовують різні наукові підходи до вивчення проблем, що стоять перед ними (одні використовують концепції, що відносяться до області теорії конфліктів, інші - до області соціального обміну, і так далі). Це говорить про те, що фундаментальна соціологія ще не вирішила своїх проблем і не виробила єдиного, синтезованого підходу до вивчення суспільства.
Соціологія як наука сформувалася і в перші десятиліття свого існування розвивалася в Європі як макросоціологія, що претендує на розкриття глобальних законів. Але незабаром з'явилася так звана мікросоціологія, що відмовилася від філософствування про суспільство взагалі, зайнялася вивченням поведінки індивідів в різних соціальних умовах, мотивації їх вчинків, механізмів міжособових взаємодій і іншої конкретної проблематики. З тих пір розвиток соціології йшов по двох паралельних напрямках, які слабо корелювались один з одним.
Макросоціологія вивчає соціальні структури, спільності, великі соціальні групи, шари, системи і процеси, що в них відбуваються. Соціальна спільність, виступаюча об'єктом макросоціологічного аналізу, - це цивілізація і найбільш крупні її утворення. Макросоціологічний підхід не вимагає детального розгляду конкретних проблем і ситуацій, а націлений на їх комплексний обхват. Макросоціологічний підхід до явищ пов'язаний з суспільними світовими системами і їх взаємодією, з різними типами культур, з соціальними інститутами і суспільними структурами, з глобальними процесами[21,61].
Макросоціологія основна увага приділяє моделям поведінки, що допомагають зрозуміти суть будь-якого суспільства. У ній оперують поняттями: суспільство, культура, соціальний інститут, соціальна система і структура, глобальні соціальні процеси і ін.
Макросоціологи вважають, що суспільство первинне, а індивід - вторинний (він такий, яке суспільство, в якому він народився і сформувався). Предметом макросоціології є з'являються надіндивідуальні структури. Макросоціологія тяжіє до соціально-філософської традиції, є з'являється в основному теоретичною, наочно-орієнтованою. Але має і прикладну функцію: вдосконалення суспільства через його реформації, сприяння стабілізації, впорядкованості суспільного життя.
Макросоціологи оперували поняттями «суспільство », «соціальна система», «соціальна структура», «соціальний інститут», «цивілізація», «культура», «масові соціальні процеси» і тому подібне, тобто абстрактними категоріями. Мікросоціологи вважали за краще міркувати про стимули стимул-реакції поведінки людей і їх реакції, чинники, що зумовлюють їх конкретні вчинки, динаміку показників соціальної життєдіяльності індивідів, норму і патологію їх поведінки і тому подібне. Мікросоціологія вивчає повсюдну поведінку людей в їх міжособовій взаємодії.
Мікросоціологія приділяє велику увагу аналізу кількісної сторони психологічних стосунків людей, які визначаються соціометристами в термінах байдужості, симпатії (тяжіння) і антипатії (відштовхування).
Створення соціометрії з'явилося одним з найбільш значущих досягнень соціології як науки за весь період її існування. Впровадження кількісних методів в соціологію істотно перетворило її і дозволило здійснювати дослідження з небаченою раніше точністю, зіставною з дослідженнями в області природничонаукового знання. Одним з найбільш істотних наслідків створення мікросоціології стало зростання інтересу і можливостей соціальних досліджень у вивченні різноманітних проблем людського існування з використанням кількісних методів і сучасної комп'ютерної техніки.
Прийнято думати, що розвиток макросоціології привів до формування сучасної теоретичної соціології, а мікросоціології – емпіричній (прикладний) соціології. Така оцінка не позбавлена підстави, але не може бути визнана повною мірою достеменною. І у макросоціології, і в мікросоціології є як теоретичний, так і емпіричний рівень. Макросоціологи активно займалися емпіричними соціологічними дослідженнями, а мікросоціологи стали засновниками найважливіших соціологічних теорій[17,32].
Принципова відмінність макро- і мікросоціології поміщено ув'язнений в іншому – в різному розумінні призначення соціології, її наочної області і дослідницьких методів. Зближення, що тому відбувається нині, мікро- і макросоціології вельми значущо для сучасного розуміння її об'єкту, предмету і всіх інших атрибутів.
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ДИСКУСІЙ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ СОЦІОЛОГІЇ
2.1 Предмет соціології: вихідні позиції
Соціологія як спеціалізована область наукового знання виникла в середині XIX ст. ст., точніше - в 20-70-х роках цього століття. Цей перший етап її становлення втілюють О. Конт, Р. Спенсер, К. Маркс. Цей етап був названий ранньою теоретичною класикою в соціології.
Огюст Конт (1798-1857), став першим засновником соціології. По праву він дав ім'я цій науці, придумавши нове слово: соціологія (sociologie, від лат. societas + греч. logos). На першому етапі своєї творчості, на початку 20-х років XIX ст, О.Конт зрозумів, що колишнє суспільство, основу якого складали релігія і війни, знаходиться в кризі, вмирає. Замість нього народжується нове суспільство: наукове і індустріальне. Священиків замінюють учені, а військових - індустріали (підприємці, керівники, банкіри). Необхідна інтелектуальна реформа: синтез наук і формування позитивної політики.
Головним результатом цієї реформи і є соціологія. Разом з тим соціологія є найскладнішим відгалуженням в ієрархії позитивних наук і тому повинна спиратися на всі позитивні науки. Соціолог С. Фролов [18,40] визначає підхід О. Конта до вивчення суспільства як емпіризм в соціології. О. Конт вважав, що соціологія повинна розглядувати суспільство як організм, що володіє власною структурою, кожен елемент якої повинен досліджуватися з погляду корисності для суспільного блага. Він передбачав необхідність вивчення окремих соціальних фактів, їх зіставлення, узагальнення і перевірку, внаслідок чого будувалася мозаїчна картина окремих взаємозв'язаних фактів, що не вимагають теоретичного узагальнення.
За допомогою соціології Конт намагається здолати соціальні катаклізми свого часу і об'єднати обидва полюси – порядок і прогрес. Прогрес без порядку – це анархія, порядок без прогресу перетворюється на реакцію. У позитивній політиці порядок і прогрес – це дві нерозривні сторони одного і того ж принципу. Конт сприймає порядок і прогрес перш за все як два види суспільних закономірностей, які фіксують дві частки соціології – соціальна статика і соціальна динаміка.
Соціальна динаміка грунтується на певній послідовності етапів розвитку. Згідно згідно з законам розвитку суспільства, за Контом, мають місце три стадії політико-соціальних форм організації[14,4]: теологічна стадія – військове панування; метафізична стадія – феодальне панування; позитивна стадія – промислова цивілізація.
Ці стадії закономірно слідують одна за одною; тому нерівність між соціальними групами пов'язана з певним рівнем розвитку. Рівень розвитку суспільства визначається не матеріальними змінами, а духовно-етичними стосунками між людьми. Основний закон соціальної динаміки (“закон прогресу”) полягає в тому, що кожен підйом духу через загальний консенсус викликає відповідний відгук у всіх без виключення суспільних областях – мистецтві, політиці, промисловості. Дух скрізь грає керівну роль, утворюючи силовий центр соціальної еволюції.
Предмет соціології за О.Контом - суспільство в його цілісності, основу якої утворює загальна згода. Це згода, у свою чергу, спирається на єдність історії людства і самої природи людини. Ключем соціологічної концепції Конта служить формула: «раціональна координація основної лави різних подій, відповідна єдиному задуму».
Англійський філософ і вчений Герберт Спенсер (1820-1903) став ще одним засновником соціології. Спенсер бачив перед собою буржуазне суспільство, що склалося. Все глибше диференціюючись у міру зростання, воно зберігає цілісність завдяки новим соціальним інститутам, які стримують загострення суперечностей і удосконалюються, здійснюючи цю функцію. Він порівнював суспільство з жвавим організмом, де кожен орган пов'язаний з іншими і обумовлює його функціонування. Спенсер вважав, що, подібно до біологічних організмів, суспільства розвиваються від простих форм до складніших. В ході цього процесу вони пристосовуються до змінних умов зовнішньої середи. Таким чином “природний відбір” відбувається і в людському суспільстві. Процес адаптації сприяє подальшому ускладненню суспільного пристрою. Розвиваючись від простого, коли всі частки суспільства взаємозамінні, - до складного, коли частки не можуть замінити одна одну. В результаті частки (соціальні інститути) стають взаємозалежними. Всі вони функціонують на благо цілого, щоб існувало само суспільство. У суспільстві армія, економіка, медицина, релігія так само тісно зв'язані, і ніж більше відмінності між їх функціями (ролями), тим важче за одну частку замінити іншою. Таким чином, суспільство в цій теории — это система часток, об'єднаних в єдине ціле. Щоб це ціле не розпадалося, необхідна сильна влада, контроль, суд, правоохрана[25,31].
Всі члени суспільства мають бути згодні слідувати єдиній системі цінностей. А якщо з'являються відхилення, то вони долаються самі або упроваджуються в суспільство. Основним законом соціального розвитку Спенсер рахував закон виживання найбільш пристосованих суспільств, а таким на його думку є суспільство, розділене на класи. Для соціального організму, як і для біологічного, характерне збільшення зв'язаності маси, зближення її часток. Суспільство спочатку знаходиться у ворожому йому оточенні, тому потрібна інтеграція часток і висока пристосовність. Він прийшов до висновку, що соціальні явища утворюють матеріал для науки і соціолог повинен неупереджено личити до аналізу соціальних явищ. Основне питання суспільного життя, на його думку, полягає в тому, наскільки кожен має бути підпорядкований всім, наскільки учений вільний від соціальних «пут» [25,37] в своєму шуканні істини. Вважається, що Г. Спенсер абсолютизував специфічність, дискретність суспільного організму, що приводило до методологічного індивідуалізму в соціологічному дослідженні.
Отже, за Г.Спенсером, предмет соціології - суспільство як соціальний організм, в якому диференціація поєднується з інтеграцією завдяки природній еволюції його соціальних інститутів.
Карл Маркс (1818-1883) на виникле буржуазне суспільство дивився з позицій капіталізму і доводив, що воно вже знаходиться в якнайглибшій кризі і народжує з себе нове, соціалістичне суспільство. Він різко критично відносився до соціологічних учень Конта і Спенсера як буржуазних. Вже до середини 40-х років він створив своє соціологічне учення, яке назвав матеріалістичним розумінням історії. Згідно цьому ученню, глибинною причиною розвитку суспільства служать не ідеї, а матеріальні продуктивні сили. На базі різних способів виробництва виникають різні суспільні формації, або типи суспільства. Безпосередньою рушійною силою історії є боротьба антагоністичних класів, яка повинна завершитися виникненням безкласового, комуністичного суспільства як вищої соціальної цілісності[15,40].
Теорія конфліктів сформувалася на основі ідей К. Маркса про класові конфлікти, які виникають у зв'язку з нерівністю в економічному стані. Він обгрунтував механізм виникнення і розвитку соціального конфлікту, нерівності, що відбувається в результаті, яка посилюється при домінуванні одних класів над іншими. Соціальні конфлікти він розглядував як явище, необхідне для суспільного розвитку і прогресу.
Отже, предмет марксистської соціології складає суспільство як органічна система, яка розвивається у напрямі цілісності через класову боротьбу і революції.
В українській і російській соціології період ранньої теоретичної класики зачався з середини 60-х років XIX століття, тобто з початком нової епохи в історії нашого суспільства (відміна кріпацтва, розвиток капіталізму, рання лібералізація), і тривав до 90-х років цього століття. На невеликому відрізку часу сформувалися і протиборствували декілька різних концепцій: гуманістично орієнтована «суб'єктивна школа» П.Л.Лаврова, Н.К.Михайловського; географічний детермінізм Л.І.Мечнікова; сцієнтистське («чисто науково») орієнтоване розуміння соціології як вчення про суспільство і його закони Н.І.Кареєва; соціал-демократична інтерпретація марксистської соціології Г.В.Плехановим[24,52].
Незалежно від цих концепцій, під тиском практичних завдань суспільного життя України, відбувалося накопичення значних масивів емпіричних даних, характеризуючий стан і динаміку соціально-економічної сфери суспільства. Основною ланкою створення достатньо показної сукупності даних стала земська статистика, яка велася з 1865 р. за програмою, розробленою ученими і практиками. Значний вклад у вирішення завдань репрезентативної вибірки вніс А.А.Чупров. Велику роль зіграв перший загальний перепис населення (1897 р.). З'явилися теоретично орієнтовані емпіричні дослідження.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
