138971 (724673), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Таким чином, свобода совісті розумілася французькими просвітителями ХVІІІ ст. як гарантоване за допомогою відокремлення церкви від держави і школи від церкви право кожного громадянина вірити в любу релігію або не вірити в ніяку, бути атеїстом. Це розуміння свободи совісті стало програмним принципом великої французької революції ХVІІІ ст. і багатьох наступних за нею революцій і демократичних суспільно-політичних рухів.
ФОРМИ ВТІЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В СУЧАСНИХ КРАЇНАХ
Вперше свобода совісті стала конституційною нормою у Франції. Після перемоги Великої Французької революції Національні збори у 1789 р. прийняла Декларацію прав людини і громадянина.
Стаття 10 декларації наголошувала, що ніхто не повинен терпіти утискувань із-за своїх переконань, хоча б у справах віри, якщо їх виявлення не порушує суспільний порядок, встановлений законом. Однак, далі проголошення свободи віросповідання Національні збори не пішли.
У США в 1791р. була прийнята додаткова стаття до Конституції, в якій говорилося, що конгрес не повинен приймати закони, які об’являли будь-яку релігію державною або необхідність додержання якоїсь релігії.
В цих перших, а потім і у послідуючих законодавчих актах інших країн свобода совісті не розповсюджувалася на свободу атеїзму. Так, стаття 19 Конституції Італії говорить про право всіх «сповідувати свої релігійні вірування у любій формі, особисто або колективно, пропагувати їх і відправляти свій культ, приватним чином або публічно, за виключенням обрядів, що противні добрим нравам». Але у Конституції нічого не говориться про свободу атеїзму і антирелігійної пропаганди.
У конституціях деяких країн статті, що присвячені свободі совісті, суперечливі. Так у ст. 2 Конституції Греції говориться, що свобода совісті непорушна, а у ст. 1 - що «пануючою в Греції релігією є релігія східно-православної церкви Христової».
У конституціях ряду країн містяться вимоги почитати бога і додержуватися моралі, що освячена релігією. Так у ст. 44 Конституції Ірландії говориться, що свобода совісті гарантується кожному громадянину при умові додержання їм вимог релігійної моралі.
У деяких країнах, таких як Іспанія, Португалія, Греція і інших принципів свободи совісті фактично не існує. Тут існує державна церква, виступати проти якої заборонено. Виховання підростаючого покоління у цих країнах знаходиться, фактично, у руках духовенства. В ісламських країнах, таких як Ірані, Іраку, Кувейті і інших, порушення Корану або Шаріату тягне за собою тяжке покарання, аж до смертної страти.
Дуже різноманітні форми правового регулювання взаємовідношень школи і церкви. У ряді країн, таких як Франція, США і інших школа формально відокремлена від церкви. Тим не менш у школах США є часи релігійних занять.
Найбільш радикальну програму здійснення свободи совісті пропонують, мабуть, комуністи. Паризька Комуна 2 квітня 1871 р. видала декрет про відокремлення церкви від держави. Вона відмінила судову присягу на Біблії, відібрала у духовенства право записів актів громадянського стану, спробувала здійснити перебудову школи на демократичних началах, висуваючи на перше місце ідею наукової і всебічної освіти.
Одним з перших законодавчих актів Радянської Росії був декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» від 23 січня 1918 р. Декретом були скасовані привілеї церкви і духовенства, передбачені правові гарантії як для свободи совісті, так і для свободи атеїзму.
Таким чином, форми законодавчого регулювання свободи совісті не виводяться з абстрактних принципів. Вони витікають із реальних соціальних умов, розстановки соціальних сил, діючих традицій і взагалі конкретних умов у кожній державі.
Література
-
Чекер Р. О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.
-
Титаренко О.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.
-
Бабичев Р.К. Релігієзнавство. К. – 2006.
-
Хомич К.С. Основи релігійних знань. К. 2008.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
