132831 (721675)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

ЗМІСТ

ВСТУП

1. МИМОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

2. ДОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Серйозним завданням системи професійної підготовки практичних психологів має бути сприяння їх особистісному розвиткові, культивування потреби у постійному самовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання. Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення, самоактуалізації. Водночас професійна свідомість психолога практика виступає як відкрита система, що знаходиться у постійній взаємодії з іншими, система інтерсуб'єктна за своєю природою. Це вимагає від фахівця спеціальних умінь збереження власного психічного гомеостазу, витримки і терпіння, тому майбутні практичні психологи повинні володіти хоча б найпростішими методами і прийомами саморегуляції, відбір і використання яких повинно базуватись теж на знаннях про власні особистісні характеристики.

1. Мимовільна саморегуляція

Самопізнання - невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному «функціонуванню»: форма свідомості, що передбачає активність і самостійність особистості як суб'єкта своєї життєдіяльності. Процес самопізнання – це кропітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями, властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідною умовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в „стані самопізнання", розвиток рефлексивних здібностей.

Проблема регуляції психічної діяльності належить до фундаментальних проблем психології. Це пов'язано з тим, що при взаємодії з навколишнім світом чоловік безперервно стикається з ситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей і умов дійсності, що оточує його, особливостей людей, що взаємодіють з ним. У ситуації вибору зменшення невизначеності можливе лише засобами регуляції, а у разі психологічної регуляції - засобами саморегуляції в тому сенсі, що людина сама досліджує ситуацію, програмує свою активність і контролює і коректує результати.

Місце і роль психічної саморегуляції в житті людини достатньо очевидні, якщо взяти до уваги, що практично все його життя є нескінченна безліч форм діяльності, вчинків, актів спілкування і інших видів цілеспрямованої активності. Від ступеня досконалості процесів саморегуляції залежить успішність, надійність, продуктивність, кінцевий результат будь-якого акту довільної активності. Саморегуляція цілеспрямованої активності виступає як найбільш загальна і сутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції реалізується єдність психіки у всьому багатстві що умовно виділяються її окремих рівнів, сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і тому подібне.

Разом з очевидними досягненнями у вивченні регуляції станів опинилися в недостатньому ступені досліджені особливості саморегуляції в повсякденних життєвих ситуаціях: феноменологічна картина саморегуляції негативних станів різного рівня інтенсивності, тривалості, якості і ін. Останні представляють, на відміну від екстремальних і важких ситуацій, буденне актуальне життя суб'єкта, де негативні стани постійно мають місце. Також не розкрита специфіка саморегуляції станів при перехідних процесах - переході від негативних станів до позитивних, тобто в тих випадках, коли суб'єкт намагається нормалізувати свій психічний стан, не вивчений вплив психічних процесів і індивідуально-психологічних властивостей на саморегуляцію, роль рефлексії, образів і мотивації, а також особових сенсів в регуляції.

При взаємодії з навколишнім світом людина безперервно стикається з ситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей і умов дійсності, що оточує його, особливостей людей, що взаємодіють з ним. У ситуації вибору зменшення невизначеності можливе лише засобами регуляції, а у разі психологічної регуляції - засобами саморегуляції в тому сенсі, що людина сама досліджує ситуацію, програмує свою активність і контролює і коректує результати.

"Регулювати", згідно визначенню, означає: 1) підпорядковувати певному порядку; правилам, упорядковувати; 2) впливати на роботу механізму і його частин, добиватися потрібного протікання якого-небудь процесу. Ці визначення відображають різні сторони психічної саморегуляції.

Пошук оптимального рішення відбувається шляхом самоврядування і саморегуляції. Ці два поняття не ідентичні. Самоврядування пов'язане з постановкою цілей самим суб'єктом діяльності і спілкування, з передбаченням віддалених результатів, тоді як саморегуляція направлена на актуальну діяльність і є такою, що становить самоврядування. Саморегуляція має дві форми - довільну і мимовільну. Довільна саморегуляція (усвідомлена) сполучена з цільовою діяльністю, тоді як мимовільна (неусвідомлена) - пов'язана з життєзабезпеченням, не має цілей і здійснюється в організмі на основі еволюційних норм, що склалися. Разом з тим, самоврядування і саморегуляція мають схожість: всі вони направлені на досягнення оптимального рівня життєдіяльності суб'єкта. Досягнення оптимального рівня функціонування суб'єкта є метою, а самоврядування і довільна саморегуляція - механізмами реалізації цієї мети, завдяки якій і відбуваються закономірні зміни елементів всієї системи психічних явищ.

Збільшення займенникового прикметника «само» до того або іншого іменника має цілком певне словотворче значення, сенс якого полягає в позначенні спрямованості дії на того, хто його проводить. Об'єктом регуляції для людини в даному випадку є його вчинки і дії, властиві йому психічні явища (процеси, стани, властивості). Саме у останньому випадку, коли людина регулює власну психічну сферу, ми маємо справу з психічною регуляцією. Розглядаючи склад і функцію саморегуляції, ми тим самим піднімаємо питання про його механізм. Розкрити механізм чого-небудь - це, значить, проникнути в його внутрішній устрій (будова), з'ясувати взаємозв'язок і взаємозалежність частин і елементів цілого і пояснити суть предмету (процесу), його необхідний закономірний хід і його неминуче виникнення в тих або інших умовах. Цілком зрозуміло, що саморегуляція не може здійснюватися без наявності того, що власне регулюється, перевіряється. З іншого боку, в саморегуляції її складові повинні відповідати еталону. Контрольована і еталонна складові, процес звірення і оцінки ступеня їх збігу формують інформаційний зміст механізму саморегуляції. Канали прямого і зворотного зв'язку, мозкове представництво операції звірення є структурними компонентами механізму саморегуляції.

Механізми саморегуляції мають місце вже на клітинному рівні організації діяльності життєдіяльності людини. У основі єдності і цілісності організму людини як біологічної системи лежать два взаємозв'язані види саморегуляції: гуморальна або хімічна, і нервова.

Саморегуляція пронизує всі психічні явища, властиві людині, - саморегуляцію окремих психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення та ін.

Відповідно до принципу довільності слід розрізняти довільний і мимовільний види саморегуляції. Дії називаються довільними, якщо вони доступні самоконтролю. Витікає нерозривний зв'язок довільного зі свідомим, що було відмічене І.М. Сеченовим, який говорив, що довільний рух завжди свідомий. Позицію, близьку до сказаного, займає, коли піднімає питання про те, які дії можна віднести до довільних, а які до мимовільних. На думку автора, довільні дії характеризуються сумарною діяльністю кори і наявністю уявлення (образу) як регулятора дій. Неодмінною межею довільних дій є їх свідомий характер (наявність усвідомленої мети), тоді як усвідомленість довільних дій по ходу їх прояву може бути зовсім не обов'язковою. Вона з'являється зазвичай на головних етапах здійснення довільної дії.

Способи регуляції на зорі людської цивілізації формувалися, в основному, "стихійно", тобто їх поява диктувалася певною необхідністю, зв'язаною, перш за все з безпекою, живленням і ін. вітальними потребами. Проте із зростанням суспільної і індивідуальної свідомості, з виникненням «духовних» потреб у людини з'явилася необхідність і в «штучній» регуляції, історія якої йде своїм корінням в глибоку старовину. Причому, що дивно (а може бути і, навпаки, не дивно) шаманізм - один з перших «штучних» способів регуляції, зв'язаний з використанням змінених станів свідомості, - налічує, згідно археологічним дослідженням наскальних малюнків і місць стародавніх поховань, близько 40 000 років.

Природно, встає питання про сферу і можливості регуляції поведінки, психіки, всій життєдіяльності людини в цілому. Із цього приводу М.Я. Басів писав: "Яка діяльність людини потребує регуляції і підлягає їй? На це питання не може бути двох відповідей: звичайно, всяка. Якої б форми процес поведінки ми не узяли, він повинен бути розглянутий з погляду механізмів його регуляції. Чи буде то зовнішня, чисто рухова реакція або процес сприйняття яких або зовнішніх вражень, або відтворення явищ з глибини минулого досвіду або, нарешті, це буде складний розумовий процес - все одно, кожен з процесів цього роду в своїй течії повинен бути якось регульованим". Очевидно, що свідома дія на людину без знання причин, механізмів і чинників, що визначають його психічну діяльність, буде, щонайменше, украй неефективним.

2. Довільна саморегуляція

Система психічної саморегуляції стану має ієрархічну будову і включає окрім мимовільного і довільний рівень. Довільна саморегуляція стану – це свідома саморегуляція, яка завжди є індивідуально і особове забарвленою. Завдяки довільній саморегуляції стану можливості пристосування до скрутних умов можуть зростати і розширятися. Рівень системи довільної саморегуляції стану визначає сутність і зміст взаємовпливу стану і професійної діяльності. Як показано в роботі Л.Г. Дікої, саморегуляція у міру збільшення її мимовільності спочатку входить в психофізіологічну структуру діяльності на рівні активаційно-енергетичного забезпечення; потім взаємодіє з професійною діяльністю по типу сумісної діяльності; потім у міру усвідомлення оператором необхідності її виділення в самостійну діяльність може здійснюватися поперемінно з професійною, змінюючи одна одну залежно від співвідношення векторів «мотив – ціль» і інших компонентів їх психологічних систем. Тому можна сказати, що саморегуляція функціональних станів людини пов’язана з різними формами активації: мимовільна і неусвідомлювана – з короткочасними, емоційно-вольова – з більш тривалими, зміни рівня активності – з найтривалішими.

Одним з найвідоміших видів довільної саморегуляції є вольова регуляція, основними засобами здійснення якої служать вольові зусилля. Важлива роль в довільній саморегуляції стану належить розумовим процесам, які є необхідною умовою реалізації будь-якого способу саморегуляції. Мислення може виступати як самостійний спосіб саморегуляції у формі самопереконання. Іншими психологічними способами управляючої самодії на стан є самонавіяння, різні форми уявлення, сенсорна і емоційна репродукція, уява, ідеомоторний дія, самопрограмування. Загальною задачею всіх цих способів є направлена перебудова взаємодії психічних ланок в цілісній структурі функціонального стану. Так, самонавіяння звичайно здійснюється за допомогою індивідуально підібраних формул, направлених на активізацію певних умовно-рефлекторних соматичних і вегетативних процесів.

Все більш широке поширення набуває спосіб саморегуляції і управління деякими вегетативними функціями, нейрофізіологічними процесами і цілісним психофізіологічним станом за допомогою штучно створюваних функціональних систем, так званий «біологічний зворотний зв’язок». Постановка питання про довільний самоконтроль і саморегуляцію мимовільних функцій є сучасним науковим підходом до проблеми довільності і мимовільності в життєдіяльності людини, заснованим на системних уявленнях про діяльність людського організму.

Основою реалізації цього способу довільної саморегуляції є біотехнічна функціональна система, яка виникає завдяки штучному інформаційно-технічному каналу зворотного зв’язку. По цьому каналу на сенсорні входи людини поступає спеціальним чином оброблена інформація про зміну стану відповідної функції або процесу. Це призводить до того, що неусвідомлювані і мимовільні процеси стають усвідомлюваними і довільними.

Вивчення саморегуляції функціональних станів ґрунтується на знаннях про саморегуляцію психофізіологічних і психічних станів, як зовнішніх і внутрішніх детермінантах стану. Функціональний стан є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх детермінант, при цьому внутрішні зміни у формі довільної і цілеспрямованої саморегуляції функціонального стану, готують людину до діяльності, передбачають її вимоги, проводять корекцію неоптимальних для діяльності станів і стимулюють резервні можливості. Тому визначальними в регуляції функціонального стану в процесі діяльності є внутрішні зміни, а саме саморегуляція, яка є умовою формування загальної системи регуляції і її стабільності.

Функція саморегуляції полягає в здатності розвивати певні внутрішні стани і таким чином компенсувати збурюючу дію умов і змісту діяльності, тим самим зберігаючи функціональний стан на рівні, необхідному для надійної роботи.

Чинником процесів регуляції, що ініціює, розглядається невідповідність між об'єктивною дійсністю і суб'єктивним, "внутрішнім світом" людини, що виникає унаслідок суб'єктивно значущих змін в них. Людина прагне оцінити і зрозуміти зміни, що відбуваються, тобто подолати вказану невідповідність, що і направляє, організовує його подальшу активність. Ступінь невідповідності визначає як тип психічної активності (поточну, ситуативну, довгострокову), так і клас проблемностей (або різні форми невідповідності - невизначеності, неоднозначності, утруднення): проблемні моменти (коли наголошується незначний ступінь невідповідності), проблемні ситуації (з достатньо істотним ступенем невідповідності) і проблеми (з найбільш серйозним ступенем невідповідності).

Виходячи з головної мети школи, різносторонній розвиток і творча активність особи школяра повинні формуватися на високоморальній основі. Моральність - це невід'ємна сторона особи, що забезпечує добровільне дотримання нею існуючих норм, правив і принципів поведінки. Вона знаходить вираз у відношенні до Батьківщини, суспільства, колективу і окремих людей, до самого собі, праці і результатам праці.

Етична саморегуляція поведінки може бути як навмисною, так і мимовільною.

При довільній, навмисній саморегуляції чоловік свідомо ухвалює рішення діяти відповідно до моральних вимог і, контролюючи свою поведінку, виконує цей намір навіть в тих випадках, коли воно протирічить його безпосереднім бажанням.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата