130482 (720747)
Текст из файла
Зміст
1. Чим відрізняються між собою теоретична, прикладна та практична психологія
2. Який взаємозв’язок існує між психологічною та життєвою проблемами особистості (групи)
3. У чому полягає просвітницька та профілактична робота практичного психолога
4. На яких основних принципах має відбуватися професійна діяльність практичного психолога
5. Які основні завдання практичної психології в системі освіти та в соціальних службах для молоді
Список використаних джерел
1. Чим відрізняються між собою теоретична, прикладна та практична психологія
Поглиблення і розвиток самої психологічної теорії в останні роки висунули питання про необхідність дослідження на теоретично-методологічному рівні категоріального апарату практичної психології, визначення її специфіки з-поміж різних форм і видів професійної діяльності.
Таким чином, і діяльність практичних соціально-психологічних служб, і новітні теоретичні здобутки ставлять на порядок денний одну проблему — проблему дослідження основних системотворчих засад практичної психології, визначення її специфіки та зв'язку з академічною (науковою) психологією.
Якщо здійснювати розрізнення психології на наукову і практичну, виходячи при цьому з протиставлення науки і практики, то виникає необхідність характеристики предмету і методології практичної психології у порівнянні з предметом і методологією психології наукової, а також так званої побутової психології. Це питання потребує свого вирішення у першу чергу.
Стосовно змісту самих понять "наукова" і "практична" психологія важливо наголосити на тому, що сучасна філософська і теоретично-психологічна література визначає психологію як науку, що вивчає певні закономірності та закони виникнення, розвитку та функціонування психіки. Поділ психології на наукову і практичну кладе край розумінню психології лише як науки, обґрунтовує появу таких галузей людської активності, як психореабілітація, психокорекція, психотерапія, психогігієна та ін., які у старому розумінні не були видами (напрямами) науки[3,с.98].
Практична психологія є специфічним видом людської духовної практики, основним змістом якої виступає застосування психологічних механізмів впливу для корекції активності та розвитку людей у контексті їхніх життєвих обставин та життєвого шляху, котрі інтерпретуються як неповторні обставини та неповторна суб'єктність, індивідуальність.
Психологія наукова (або наука психологія) вже за своїм визначенням аналітична. Й предметна галузь — це психічні явища, закони функціонування й розвитку психіки, риси особистості, психічні якості суб'єкта та ін., тобто окремі елементи певної цілісної системи, у даному випадку психіки. Цей вид психології, як і будь-яка інша наука, розкладає свій об'єкт на складові, вивчає зв'язки між ними, а затим намагається відтворити цілісну структуру об'єкта, при тому структуру, що функціонує.
Для прикладу можна взяти класичну схему психологічного дослідження. У загальних рисах вона така: теоретичний аналіз, вирізнення і постановка проблеми дослідження, операціоналізація понять; визначення дослідницької методики (або методів здобуття необхідної інформації); проведення констатуючих експериментів, обробка і аналіз даних; встановлення закономірності (науковий факт); проведення формуючого експерименту, тобто моделювання у реальному просторі й часі виявлених закономірностей; аналіз результатів та опис досліджуваного явища.
Як бачимо, головна мета дослідження — це відтворення (або моделювання) певного явища, закономірності, елементу системи. Навіть у тому випадку, коли дослідник ставить за мету формування, то, по-перше, мова йде не про формування людини в цілому, а про формування конкретної риси або якості; по-друге, мається на увазі не формування якоїсь риси у конкретної людини, а методика формування такої риси у певної категорії людей. Тут бачимо найхарактернішу ознаку наукової психологи — аналітично-статистичний підхід до свого об'єкта — людини[1,с.109].
Ще одне важливе питання — методичний апарат наукової психології. Загалом його складають унікальні дослідницькі процедури, мало придатні до масового використання. Якщо розглянути історію створення переважної більшості психологічних методик, то стає зрозумілим, що їх розробка велася з метою дослідження конкретної проблеми у рамках і на ґрунті певної методології. За своїм змістом — це психодіагностичні методики, результатом застосування яких є статистична інформація про якесь психічне явище. Деякі з методик піднімаються на рівень типологізації. Тобто вони відпрацьовані настільки ("стандартизація методики"), що дають змогу побудувати або вже мають розроблену типологію результатів, а отже й типологію людей за конкретним досліджуваним параметром. Для наукової психології цього цілком достатньо, адже її головна мета — встановити факт, віднайти закономірність. Недарма в усіх підручниках, коли мова йде про методи, останні зводяться до спостереження та експерименту, чого досить для встановлення і перевірки факту.
Важливо зазначити, що у багатьох дослідженнях розробка психодіагностичних методик (або їх комплексу), по-перше, складає окрему задачу роботи, а по-друге, не ставить за мету їх широке використання у практичній роботі. До речі, можна помітити, що найбільшого поширення серед практикуючих психологів набули саме ті психодіагностичні засоби, які свого часу були максимально орієнтовані на повсюдне застосування, а отже й відповідають певним умовам: широка, часто кроскультурна стандартизація; практичність у використанні; наявність критеріїв для інтерпретації даних та їх типологізація; можливість швидкого збору, обробки і аналізу даних та ін.[6,с.74].
Якщо порівнювати предметну царину практичної та побутової психології з науковою, то відразу ж можна помітити розбіжність. По-перше, виявляється синтетичний характер психології побутової, а по-друге, структурно-синтетичний характер практичної психології. Для першої людина (не декларативно, а фактично) є унікальна цілісність, неповторна й неподільна по своїй суті. Побутова психологія розглядає свій об'єкт в його індивідуальній цілісності, причому не статистичне, а як конкретного індивіда, реальну живу людину. Такий підхід до об'єкта можна назвати синтетичним.
Структурно-синтетичний характер психології практичної виявляється у тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру і природу свого об'єкта, які напрацьовані у науковій психології. У даному випадку вже правомірно визначати предмет практичної психології. Він може визначатись як зміст і напрями розвитку і сфери активності суб'єкта, його системні якості та властивості. На цьому рівні вже може ставитись завдання вивчення або корекції окремих рис, властивостей, у тому числі психічних, тощо.
В українській науковій психології (О. Ткаченко) розроблена й обґрунтована система принципів, яка в цілому може бути використана за умови її доопрацювання з урахуванням специфіки практичної психології. Названу систему складають принципи детермінізму, відображення, розвитку. У подальшому можливе уточнення номенклатури і змісту окремих принципів, оскільки вони не можуть застосовуватись у практичній психології без ґрунтовної ревізії[4,с.44].
Таким чином, проблема визначення теоретичних засад розвитку практичної психології та її співвідношення з науковою та побутовою набуває в наш час особливої ваги. Українська психологія має іншу, відмінну від західної, історію розвитку. Тут через різні причини не склалися великі школи, в яких певна проблематика і досліджується, і впроваджується у практику: психоаналіз, когнітивна психологія і т. ін. Разом із тим вітчизняна наукова психологія має значні теоретичні надбання (Л. Виготський, В.Затонський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Г. Челпанов та ін.), які можуть бути використані у пошуку теоретично-методологічних засад, організаційних форм і напрямів розвитку психології практичної.
2. Який взаємозв’язок існує між психологічною та життєвою проблемами особистості (групи)
Соціальний статус є інтегральним показником положення соціальної групи та її представників у суспільстві, в системі соціальної ієрархії та суспільних відносин, яке характеризує систему прав, привілеїв і обов’язків, котрі має його носій (Б.Г.Ананьєв, Є.А.Ануфрієв, Р.Лінтон, С.Н.Тимашов, Т.Хоуменс, Т.Шибутані ін.). Основними його складовими є авторитет та престиж особистості. Будучи початково зовнішнім явищем по відношенню до особистості, соціальний статус заломлюється через систему її внутрішніх умов, інтеріоризується в її структурі (Б.Г.Ананьєв, Б.І.Додонов, В.С.Мерлін, Л.Е.Орбан-Лембрик ін.).
Особистість не є пасивним носієм статусу, у процесі його відображення у неї виникає соціальна позиція, що характеризує суб’єктний, діючий бік положення особистості в системі суспільних відносин (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, Б.Ф.Ломов, В.М.Мясищев, Б.Д.Паригін, Д.І.Фельдштейн ін.). Свій динамічний прояв "соціальний статус" має у феномені "соціальної ролі", яка розглядається як спосіб поведінки особистості, зумовлений її статусним положенням (І.С.Кон, Д.О.Леонтьєв, Р.Лінтон, Р.К.Мертон, Дж.Мід, Т.Парсонс, А.Р.Радкліф-Браун ін.)[5,с.36].
Психологічний аналіз певного соціального статусу передбачає розкриття таких його характеристик як:
- особливості способу життя його носіїв (Б.Г.Ананьєв, О.Г.Асмолов, Б.Ф.Ломов, С.Л.Рубінштейн): коло діяльностей, коло спілкування та матеріальні умови їх реалізації;
- обсяг і зміст прав, привілеїв та обов’язків носіїв статусу;
- ступінь авторитетності та престижності статусного положення, які й визначаються способом життя його носіїв, сукупністю наданих їм прав та обов’язків і оцінкою їх з боку суспільства.
Відповідно до психологічного ракурсу розгляду проблеми процес становлення соціального статус передбачає два взаємопов’язаних процеси: по-перше, "задавання" соціального статусу особистості з боку суспільства; по-друге, суб’єктивне відображення даного статусу особистістю, його інтеріоризація та реалізація статусу у поведінці, тобто, екстеріоризація.
Соціальне середовище, яке "задає" особистості певний соціальний статус, включає в себе матеріальні умови для реалізації особистістю діяльностей, прав та обов’язків, зумовлених статусним положенням, та референтні угрупування, через які суспільні вимоги та очікування транслюються особистості. Відповідно до конкретних матеріальних умов та складу безпосереднього соціального оточення, особистості задаються опис рольової поведінки, що відповідає соціальному статусу, та вимоги до неї; здійснюється регулювання поведінки шляхом її оцінки та застосування санкцій.
На нашу думку, процес становлення соціального статусу особистості залежить від таких зовнішніх (об’єктивних) умов як:
- забезпеченість особистості матеріальними засобами для реалізації своїх прав і обов’язків;
- склад референтних угруповань особистості та її референтної сфери (В.М.Судаков, А.В.Прохватілов);
- повнота, адекватність та несуперечливість "заданого" опису рольової поведінки, вимог до неї, її оцінки та застосованих санкцій.
Свідомість конкретного реального індивіда – це єдність переживання і знання (С.Л.Рубінштейн). Відображення соціального статусу особистості як соціального явища у свідомості його носія (реального чи потенційного) включає єдність та взаємопроникнення таких процесів як пізнання та переживання статусу. Знання соціального статусу включає систему знань особистості про зміст діяльностей та коло спілкування, сукупність прав, привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, величину його престижності та авторитетності. Переживання соціального статусу розглядається як сформованість певної соціальної позиції: ставлення особистості до свого положення у системі суспільних та норм, правил, шаблонів поведінки, що з нього витікають, тобто до свого статусу та соціальних ролей, які виконуються[7,с.78].
До основних внутрішніх (суб’єктивних) умов становлення соціального статусу особистості, через які заломлюється вплив зовнішніх, на наш погляд, слід віднести такі:
- особливості самосвідомості особистості як основи її суб’єктності, зокрема, такі її компоненти, як самооцінка, рівень домагань, соціально-психологічні очікування та вже сформований образ-Я (М.Й.Боришевський);
- зміст складових підсистеми свідомості у структурі особистості: світогляду, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій, спрямованості, соціальних потреб, мотивів та інтересів, прагнень тощо (М.Й.Боришевський, К.К.Платонов);
- рівень психологічної готовності особистості до виконання соціальних функцій та діяльностей зумовлених статусним положенням, яка розглядається як інтегральна характеристика розвитку особистості як суб’єкта діяльності і спілкування (наприклад, психологічна готовність до навчання у школі, до праці, до материнства тощо).
Зв’язок зовнішніх та внутрішніх умов, відповідно до методологічного принципу єдності свідомості і діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Ткаченко, М.Г.Ярошевський), виявляється у тому, що у свідомості особистості формуються знання та переживання власного соціального статусу, які, з одного боку, проявляються у діяльності і спілкуванні, спрямованих на реалізацію відповідних прав та обов’язків у формі рольової поведінки, а з іншого, виникають у результаті діяльності і спілкування особистості по реалізації свого статусу у взаємодії з референтами.
Нами виділено об’єктивні та суб’єктивні показники, за якими можна охарактеризувати становлення соціального статусу особистості[2,с.49]. В якості основного об’єктивного показника становлення соціального статусу особистості виступає якість виконання особистістю відповідної соціальної ролі (чи набору ролей), яка у свою чергу включає такі компоненти, як:
- якість реалізації особистістю (у конкретних матеріальних умовах) діяльності, зумовленої статусним положенням;
- ставлення інших учасників спільної діяльності та спілкування до особистості як носія соціального статусу.
До суб’єктивних показників становлення соціального статус відносимо:
- ступінь сформованості системи знань та уявлень особистості про зміст діяльностей та коло спілкування, сукупність прав, привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, величину його престижності та авторитетності;
- особливості соціальної позиції особистості, що виявляється в її ставленні до змісту діяльностей та кола спілкування, сукупності прав, привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, його престижності та авторитетності, до себе як носія статусу.
Таким чином, становлення соціального статусу особистості представляє собою взаємопов’язані процеси: "задавання" статусу особистості з боку суспільства та суб’єктивне відображення статусу особистістю (знання, переживання та реалізація статусу). Перебіг процесу становлення соціального статусу визначається низкою об’єктивних та суб’єктивних умов. Показники цього процесу можна поділити на об’єктивні, поведінкові (сформованість навичок рольової поведінки відповідно до соціального статусу) і суб’єктивні: когнітивні (знання суспільного змісту соціального статусу) та емоційно-оцінні (ставлення до власного статусного положення, до себе як носія статусу, тобто сформованість відповідної соціальної позиції).
3. У чому полягає просвітницька та профілактична робота практичного психолога
Основні задачі працівника психологічної служби:
1. Надання допомоги органам керування в розробці і реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси в суспільстві.
2. Виконання консультативних, дорадчих і експертних функцій у сфері керування державою, в економіці, в областях науки і культури, в органах законодавчої, виконавчої і судової влади.
3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їх здібностей, особливостей життя і роботи; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних і природних катастроф[1,с.110].
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
