130482 (720747), страница 2
Текст из файла (страница 2)
4. Участь у розробці і практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей і молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.
5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, родиною, в областях політичної, юридичної, військової, педагогічної і медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.
6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, впровадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і
7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації фахівців відповідно державним і міжнародним стандартам.
Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні свідчить, що найбільш актуальними його напрямками є психологія керування й організацій, практична психологія утворення, психологія родини і соціального захисту, політична психологія, профорієнтація і профвідбір. Інтенсивного розвитку вимагають військова, медична і юридична психологія.
Порівняння структури практичної психології за кордоном і в нашій країні дає можливість назвати основні її напрямки:
1. Психологія політичної діяльності, керування і масових комунікацій.
2. Юридична психологія.
3. Військова і спортивна психологія.
4. Медична (клінічна) психологія.
5. Практична психологія системи утворення.
6. Психологія керування і виробництва.
7. Психологія родини і соціального захисту населення.
Організаційні принципи психологічної служби полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки психологічна служба діє в різних міністерствах і відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.
Структура психологічної служби має три рівні: центральні органи, обласні, районні (міські). На кожнім з рівнів створюються практичні центри, що безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації і суспільства соціальних працівників і практикуючих психологів.
Вищим органом керування психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, що вивчає напрямки і зміст роботи психологічної служби, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії[4,с.45].
Поточну роботу по виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центра психологічної служби.
На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації і т.п. створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в психологічній службі.
Науково-методичний центр:
організовує і контролює виконання рішень Ради головних психологів;
організовує і координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять у структуру психологічної служби;
виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт в області практичної психології і соціальної роботи;
здійснює розробку, експертизу і поширення методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності психологічної служби;
бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів;
здійснює атестацію фахівців вищої категорії в області практичної психології і соціальної роботи;
здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників і ін.
Центр має право видавати або анулювати ліцензії на індивідуальну трудову діяльність в області практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються практичною психологією, і ставити питання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров'ю населення, його духовному розвиткові.
При Центрі діє Рад із практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур. Суспільства психологів, що практикують фахівці.
Головний психолог області є головною посадовою особою психологічної служби в області. Він підкоряється керівникові Науково-методичного центра психологічної служби і обласній Раді з практичної психології, до якого входять: керівництво обласного Центра психологічної служби, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, що практикують психолога, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб і ін.
Обласний Центр психологічної служби можуть складати: курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідницькі лабораторії і центри, консультативні кабінети, методичні групи, що практикують психологи і соціологи установ обласного підпорядкування. Основні функції Центра: атестація фахівців, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення практичної роботи, надання консультативно-методичної допомоги[2,с.52].
Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою психологічної служби у районі (місті). Він підкоряється головному психологові області і є, як правило, керівником районного (міського) Центра психологічної служби.
До районного Центра психологічної служби можуть входити: психологи, соціальні працівники і соціологи, що працюють у державних установах і установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, "Телефон довіри", сімейна консультативна служба, група аналізу інформації й ін. Головна задача Центрові — надання практичної допомоги населенню.
Діяльність психологічної служби забезпечується фахівцями-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що мають відповідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у психологічної служби відбувається на конкурсній основі. Працівники психологічної служби підлеглі керівництву відповідного Центра і погоджують свою діяльність з адміністрацією установ, у яких вони працюють.
4. На яких основних принципах має відбуватися професійна діяльність практичного психолога
Ефективність роботи практикуючого психолога значною мірою залежить від дотримання ним правил і норм професійної етики. Особливо це стосується шкільної практики, адже ні для кого не таємниця, що багато особистісних процесів, які протікають в учнів у цей період, мають незворотний характер. Шкільний психолог має справу з найтоншим об'єктом — внутрішнім світом дитини, підлітка. Його покликання — захищати інтереси школяра, сприяти розвиткові його особистості. І тут, звичайно, ніяк не обійтися без чітко окреслених меж, в яких контакти психолога з усіма учасниками навчально-виховного процесу залишаються бажаними та цілющими[5,с.38].
На жаль, далеко не всі проблеми, з якими стикається практикуючий психолог у школі, мають однозначне тлумачення і можуть бути точно регламентовані. Досить часто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильне рішення в тій чи іншій ситуації або застерігають Його від поспішних і помилкових учинків. Отож суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність, особисті моральні властивості.
Шкільні психологи завжди повинні дотримуватися професійних етичних принципів і не дозволяти іншим впливати на себе з метою порушити ці принципи. Щоб уникнути таких неоднозначних ситуацій і сприяти більш ефективній діяльності психолога в системі освіти, у 1990 р. був прийнятий "Етичний кодекс психолога".
Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвертість стосовно клієнта, обережність щодо використання методів і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього. Тобто мова йде про те, що всі люди мають право на особисту недоторканність та на її непорушність. Тому психологи повинні проявляти особливу обережність в тих аспектах своєї роботи (чи своєї натури), які можуть бути загрозою особистій недоторканності клієнта.
Психологи працюють на підставі наукових знань та набутого досвіду з метою поглибити уявлення людей про себе, сприяти самовизначенню особистості, покращити умови життя і навчання підростаючого покоління, зменшити кількість конфлікти і стресових ситуацій у школі. Щоб досягти цього, вони мають бути обізнаними з новими науковими й професійними дослідженнями у своїй галузі, постійно підвищувати власну компетентність. Але цього не досить. Справа в тому, що психолог, котрий практикує в системі освіти, повинен усвідомлювати свої сильні й слабі сторони, щоб реально оцінити, які завдання він може взяти на себе, а які ні. Слід також пам'ятати про те, що жодний кодекс не в змозі охопити всі можливі ситуації і дати рецепти поведінки професіонала, тому в своїй діяльності він повинен керуватися передусім глибоким психологічним розумінням суті різноманітних явищ, їх взаємозв'язків і взаємозумовленості, особливостей поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу, а головне — позитивною рефлексією власних дій і вчинків, котрі мають бути підкорені головній меті психологічної служби в школі — сприяти всебічному й гармонійному розвиткові особистості школяра, підвищувати психологічну готовність дітей до життя та праці[6,с.76].
Усе це дає змогу визначити головний етичний принцип, який має пронизувати всю професійну діяльність практикуючих психологів. Він був установлений ще Гіппократом стосовно лікарської етики — "Не зашкодь!" Цій заповіді мають підпорядковуватися всі інші морально-етичні норми, до неї повсякчас повинні "приміряти" свої дії та вчинки практикуючі психологи, в якій би сфері вони не працювали.
5. Які основні завдання практичної психології в системі освіти та в соціальних службах для молоді
Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом[3,с.100].
Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.
Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, окрім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.
Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.
Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта[7,с.79].
Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведення діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.
Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.
Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
