OKS (716660), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Змішана компанія на акціонерних засадах може бути або публічною компанією (із вільним продажем акцій на фондовій біржі), або приватною компанією (з правом вільного виходу, але при умові поступки акцій партнерам). При організації СП можливі акції різного виду. Для обмеження вільної передачі акцій (що може призвести до небажаної зміни партнера) встановлюються тільки іменні акції або відповідним чином обмежується їх передача, що в принципі, звужує сферу дії цінних паперів в рамках даного СП.

Завдяки тому, що переважна більшсть СП організована у формі акціонерних товариств, існує точка зору, що СП – особлива форма акціонерного капіталу. Існує також думка, що СП існують тільки в акціонерній формі. Це відбувається внаслідок зміщення понять “підприємство” і ”форма підприємства”.

Хоча акціонерна форма закріплена в законодавствах багатьох країн, СП там можуть бути утворені і в формі, наприклад, товариств з обмеженою відповідальністю.

У чому ж різниця акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю (адже, по суті, акціонерне товариство також є одним із різновидів товариств з обмеженою відповідальністю)? Головна відмінність полягає в тому, що в акціонерному товаристві акціонерний капітал, а в товаристві з обмеженою відповідальністю – пайовий. Однак є й інші відмінності. По-перше, СП у формі акціонерних товариств – переважно великі та середні підприємства, в той час як СП у формі товариств з обмеженою відповідальністю – малі і середні. По-друге, пайові свідоцтва на відміну від акцій не є цінними паперами, а відповідно і не обертаються на ринку. По-третє, якщо акціонер повинен тільки оплатити акцію, то у товаристві з обмеженою відповідальністю пайщик може бути зобов”язаний при певних обставинах вносити додаткові засоби в статутний фонд товариства. По-четверте, структура товариств з обмеженою відповідальністю є більш простою, вони звільнені від необхідності публікації балансів, рахунків по прибуткам і збиткам тощо. По-п”яте, товариства з обмеженою відповідальністю часто використовуються для створення об”єднань осіб, що добре знають один одного.

Розподіл відповідальності. Застосовуючи цей критерій, всі форми організації спільних товариств можна розділити на товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з необмеженою відповідальністю та командитні товариства (перехідна форма від товариств з необмеженою відповідальністю до товариств з обмеженою відповідальністю). В цьому випадку акціонерні товариства є одним із різновидів товариств з обмеженою відповідальністю.

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – форма організації підприємства, при якій його учасники несуть обмежену відповідальність в межах своїх вкладів. І ТОВ і акціонерне товариство мають багато спільних рис. Вони відповідають по своїм зобов”язанням всім майном, а вкладники ризикують зазнати втрат тільки в межах внеску.

Товариства з обмеженою відповідальністю мають ряд переваг, що обумовлює широке застосування даної форми в економічній практиці. ТОВ може бути створене з найменшою кількістю учасників і при значно менших витратах, тому часто невеликі і середні СП організовуються саме в такій формі.

Товариства з необмеженою відповідальністю (ТНВ) представляє собою таку форму організації підприємств, яка базується на особистій участі партнера у справах товариства. Часто в міжнародній економічній практиці такі товариства називають “об”єднанням осіб” (на відміну від ТОВ і акціонерних товариств як “об”єднань капіталів”) [40, c.40].

Можна виділити наступні основні риси товариств з необмеженою відповідальністю:

- партнери такого підприємства несуть необмежену відповідальність по зобов”язанням товариства (майнова відповідальність перед кредиторами є солідарною і необмеженою);

- власність ТНВ є спільною власністю партнерів;

- звичайно таку форму організації обирають малі і середні підприємства;

- статус ТНВ визначається в кожній країні по-різному;

- організаційна структура менш стійка, ніж у ТОВ.

Товариство з необмеженою відповідальністю може припинити своє існування з виходом одного з партнерів із підприємства.

ТНВ мають різні назви – товариства (партнерства), повні товариства, персональні товариства, звичайні товариства, повні товариства з необмеженою відповідальністю тощо. Головний недолік цієї організаційної форми СП полягає в тому, що партнери несуть і спільну, і роздільну відповідальність, що обумовлює невелике поширення цієї форми серед великих підприємств.

Практиці відомі випадки суміщення обмеженої і необмеженої відповідальності в рамках одного підприємства. Змішане підприємство може бути створене у формі командитного товариства. Згідно цій формі, в СП фіксуються два види учасників – одні з них несуть необмежену відповідальність (як в повному товаристві), інші – відповідають тільки в межах свого внеску (несуть обмежену відповідальність). Ще одна характерна риса командитного товариства полягає в тому, що відносини в ньому закріплюються угодою сторін. Командитисти не можуть приймати участь у веденні справ товариства, а мають право лише контролювати його діяльність. Крім того, до командитних товариств часто застосовують норми, які відносяться до товариств з необмеженою відповідальністю.

Отже, в рамках організаційного підходу до СП найбільш важливим є : критерій правового оформлення організації спільного підприємства і критерій розподілу відповідальності між партнерами. Перший дозволяє аналізувати економічну діяльність спільного підприємства в зв”язку з юридичним оформленням його організації. Відповідно до цього визначаються ступінь незалежності даного підприємства та юридичні рамки його функціонування. Другий критерій, безпосередньо пов”язаний з першим, дозволяє встановити, в якій мірі кожний з партнерів відповідає за діяльність і результати спільного виробництва, тобто встановлює їх межі і називає контрагентів реалізації власності [40, c.41].

В цілому систематизація спільних підприємств, з одного боку, відображає мотивацію як країн базування та приймаючих країн, так і безпосередніх партнерів, а з другого – дає змогу поглиблено проаналізувати процес створення та функціонування СП, методи, інструменти і специфіку їх регулювання.

1. Науково-методичні основи регулювання міжнародної

спільної підприємницької діяльності.

Дослідження та узагальнення світового досвіду свідчить про наявність в цілому сформованої системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності, що включає:

- адміністративні, економічні, соціально-психологічні та правові методи з пріоритетом останніх;

- сукупність форм та інструментів стимулювання та обмеження, що релізується на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях (рис.3).

Правові методи реалізуються через систему цивільного та процесуального права, арбітражну практику тощо з відповідним інституціональним забезпеченням. Адміністративні методи юридично визначають господарську суб”єктність, регламентують питання власності, процедури розв”язання суперечок в судовому порядку тощо. Економічні методи реалізуться через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики. Соціально-психологічні методи орієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання типу менталітету громадян і суспільства в цілому за допомогою організаційно оформлених інститутів.

Між методами регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності є очевидний взаємозв”язок із пріоритетом правових методів, зумовлений:

- їх оформленістю у конкретних документах, що дає можливість проводити відповідний аналіз;

- усталеністю і тривалістю нормативно-правової бази;

- значенням правових методів як основи для розвитку інших методів регулювання [22, c.34].

Рівні

Наднаціональний

Міжнародний

Національний

Методи Правові Адміністративні Економічні Соціально-психологічні

Форми

Стимулювання

Обмеження

Рис.3. Система регулювання міжнародної спільної

підприємницької діяльності [22, с.34].

У виданнях ООН “Національне законодавство і регулювання стосовно ТНК” за 1983 і 1986 рр. розглядаються наступні методи державного регулювання: “параметричні” і прямі, заохочувальні і обмежувальні, автоматичні і дискреційні методи державного регулювання [49, c.58].

Параметричний контроль за діяльністю суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності проводиться у формі промислової, комерційної, валютної, кредитної політик, інвестиційних кодексів, законів, постанов і правил, що визначають рамки діяльності ТНК, спільних підприємств, реєстрації заявок про іноземні інвестиції.

Прямий контроль – це методи безпосереднього впливу на процес прийняття рішень ТНК. Він здійснюється централізовано, якщо державні органи приймають участь у процесі прийняття рішень на рівні підприємств. Це особливо важливо, коли національні партнери не здатні захистити свої інтереси в спільних з ТНК підприємствах, використати стимули, які надаються в рамках параметричного державного регулювання.

Серед прямого регулювання діяльності ТНК, що діють в рамках СП, виділяють наступні методи: включення в угоду про спільне підприємство пунктів про права іноземного партнера, забезпечення права вирішального голосу для національних партнерів, посилення уваги національних партнерів до деталей управлінських і технічних рішень.

Децентралізований прямий контроль здійснюється при передачі національним державним або приватним компаніям функцій контролю над спільним з ТНК підприємством.

Заходи державного регулювання поділяються на заохочувальгі та обмежувальні.

Сучасними формами стимулювання іноземної інвестиційної діяльності для забезпечення пільгового режиму є: фінансово-кредитне та податкове стимулюванн, стимулювання інфраструктурного забезпечення та конкретних проектів, протекціоністські заходи (табл.3).

Таблиця 3.

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діялльності [22, с. 112].

Виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку сфер і галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об”єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв”язок, банківська і страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора в СП, ліцензії та дозволи, високі ставки податків, обмеження на репатріацію прибутку, прямі (галузеві) обмеження.

Обгрунтована обмежувальна політика забезпечує баланс між внутрішніми та зовнішніми джерелами інвестування у стратегічно важливих сферах та галузях, дозволяє цілеспрямовано проводити структурну перебудову національної економіки, захищає культурне середовище України від негативного зовнішнього впливу.

В різних країнах принципи ф інструменти стимулювання та обмеження зовнішньоекономічної діяльності застосовуються із врахуванням національних особливостей і пріоритетів.

Характеристики

Список файлов реферата