OKS (716660), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

(первинні,

реінвестиційні)

Придбання рухомого і нерухомого майна

Підприємство з

100%-вою

власністю

Рис.2 Спільні підприємства у системі міжнародних інвестицій [22, с.20].

Таким чином, феномен міжнародних спільних підприємств, що проявляється через сукупність ключових суттєвих ознак, з одного боку, та специфіка регулювання процесів їх створення і діяльності, з другого, - обумовлюють доцільність багатокритеріальних підходів до їх визначення та аналізу. Одночасно необхідна повна однозначність у тлумаченні низки відповідних понять, що робить можливим та ефективним міжнародний порівняльний аналіз [22, c.22].

1. Основні підходи до класифікації спільних підприємств.

Діяльність спільних підприємств поставила ряд завдань, без вирішення яких неможливий їх розвиток та ефективне функціонування. Одним із цих питань є організаційно-економічне, що обумовлює ту чи іншу структуру таких підприємств. Правильний її вибір дозволяє, по-перше, з найменшими втратами поєднати інтереси партнерів, по-друге, визначити оптимальний розмір СП.

У вітчизняній та зарубіжній літературі вказане питання до цього часу є одним з найбільш складних. Правові акти ряду держав свідчать про те, що в світі відсутній єдиний підхід при класифікації підприємств. Це викликає велику кількість їх назв, значно ускладнює аналіз проблеми. Існує багато визначень статусу організації: асоціації, компанії з обмеженою відповідальністю, спільні компанії, акціонерні товариства, акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, інкорпоровані та неінкорпоровані спільні підприємства, товариства, командитні товариства, корпорації з спільним акціонерним капіталом. Таке різноманіття форм потребує уніфікації організаційних структур у відповідності з певними ознаками. Інша проблема – заперечення економіко-правового підходу до вирішення питання про форми СП. Це в свою чергу викликає змішування понять “підприємство” та “організаційна (правова) форма”.

Підприємство в західних країнах розглядається як “єдність власності, прав і обов”язків, а також певних відносин, що склалися з іншими підприємствами та клієнтурою”. Як форма господарювання, воно являє собою “організаційно-господарську одиницю, єдність матеріальних і людських елементів, організовану певним чином для здійснення виробництва в широкому розумінні слова, тобто для досягнення поставлених господарських завдань”[40, c.30]. Отже, підприємство (в тому числі і спільне) – це майнова відокремлена господарська одиниця, організована для досягнення певних господарських цілей. Форма підприємства – система норм, що визначають, з одного боку, відносини (економічні та правові) між партнерами по СП відповідно до угоди між учасниками, а з іншого боку – відносини СП з іншими юридичними і фізичними особами, які регламентуються державою і прямими господарськими угодами між підприємствами.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності (табл.2).

Всі із вищеназваних ознак мають важливе значення, особливо в процесі комплексного аналізу СП. Наприклад, з точки зору мотивації безпосередніх партнерів та їх впливу на подальшу розробку стратегії діяльності принципово важливо, на яких засадах партнери беруть участь у спільному підприємстві – паритетних, з більшою чи меншою участю іноземного партнера (п.3.7, табл.2).

Таблиця 2.

Систематизація міжнародних спільних підприємств [22, c.29].

Продовження таблиці 2.

Участь на паритетних засадах поширена в промислово розвинутих країнах, коли підприємство створюється майже виключно з підприємницьких мотивів при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі підприємства

розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і є теоретично ідеальним вирішенням організації підприємства з іноземною участю. Однак таке співробітництво має і негативний бік в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якого-небудь питання (відсутність лідера в конфліктній ситуації).

Більша частка іноземного капіталу має місце, якщо іноземний партнер бажає забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Вона необхідна також і в тому разі, коли місцевий партнер на має фінансових коштів для того, щоб збільшити свою частку в підприємстві. Для таких підприємств негативним моментом є те, що місцева влада розглядає подібне підприємство не як національне, а як іноземне, і може відмовити йому в наданні непередбачених пільг. У деяких країнах, зокрема і в Україні, існує порядок, який передбачає додаткові пільги тим підприємствам, які мають участь іноземного капіталу, більшу за певний відсоток від статутного капіталу, а у випадку його перевищення – надаються додаткові пільги.

Менша частка іноземного партнера є у більшості випадків неприйнятною для західних фірм, котрі прагнуть здійснювати контроль за діяльністю підприємства. При цьому іноземні інвестори встановлюють сувору залежність між часткою капіталу і правом контролю. Існує практика, коли право на керування може бути встановлене договором про порядок діяльності підприємства без залежності від частки капіталу. Підприємства, в капіталі яких іноземний інвестор має меншу частку, за своїм характером більш близькі до національних підприємств і внаслідок цього користуються різними пільгами. Вони більш масштабно використовують місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку.

Зазначимо, що розмір СП (малі, середні, великі, крупні – п.7, табл.2) може визначатися за різними параметрами: 1) величина статутного фонду, включаючи розмір внеску іноземного партнера; 2) чисельність персоналу; 3) вартість виробничих фондів; 4) обсяги продукції та її експорту тощо. Зрозуміло, що доцільно використовувати сукупність показників, однак у період створення важливе значення має розмір декларованої або реально внесеної іноземної інвестиції, а також її джерело, зміст, якість, спосіб, мета і структура (п.3, табл.2).

Систематизація СП за способом організації (п.1.1, табл.2) важлива тому, що законодавчо встановлюються організаційно-правові форми підприємств, які можуть значно відрізнятися у різних приймаючих країнах. Від того, в якій сфері діє СП (п.4, табл.2), залежать пільги або обмеження, а від місця реєстрації – превалюючі норми національного регулювання (п.1.4, табл.2).

Щоб розібратися в багатоманітті правових форм, їх слід класифікувати за економічною ознакою, яка дозволяє відділити одну організаційну форму від інщої. Досвід світової практики диктує наступні підходи до класифікації СП: організаційний, розподільчий (результатів їх діяльності) та управлінський. Відповідно з цим в першу групу входять такі категорії: правове оформлення підприємства (юридичний статус), можлива частка в статутному фонді (капіталі), наявність акціонерної форми капіталу, а також розподіл відповідальності. Друга група включає в себе норми розподілу прибутку СП (уже після його заснування). В третій групі аналізується характер управління спільним підприємством [40, c.30].

На практиці спостерігається взаємопроникнення класифікованих таким чином СП. Так, учасники підприємств тісно пов”язані критерієм розподілу відповідальності між ними. Тим не менше, у першому випадку мова йде про розподіл прибутку після створення СП, у другому – при його організації. Крім того, розподіл прибутку між партнерами – визначене коло відносин, що не співпадають з відносинами, які виникають у зв”язку з розподілом відповідальності між учасниками СП.

Розглянемо організаційний критерій форм СП.

Правове оформлення СП (юридичний статус). Відповідно цьому критерію СП діляться на інкорпоровані та неінкорпоровані. У першому випадку установча угода регламентується нормами акціонерного закону (США) та іншими державними актами, в другому - всі умови співробітництва визначаються тільки угодою сторін. Іншими словами, у першому випадку СП є юридичною особою, у другому – ні. Торгові товариства (одним із видів яких є СП) є юридичними особами, які переслудують мету отримання прибутку.

Можлива частка у статутному фонді (капіталі) СП. Згідно цьому критерію, можна виділити дві форми організації СП – граничну та договірну. Першою є форма, що встановлює граничний рівень іноземної участі в статутному фонді (капіталі) спільного (змішаного) підприємства. Це може бути як максимальний, так і мінімальний рівень участі зарубіжного партнера.

Характерною особливістю граничної форми організації СП є те, що рівень капіталовкладень (максимальний чи мінімальний) встановлюється державою, яка приймає капітал.

Найбільш ефективно узгоджує інтереси партнерів договірна форма, згідно з якою частка в капіталі (статутному фонді) сторін визначається учасниками спільного підприємства.

Наявність акціонерної форми капіталу. За цим критерієм форми СП класифікуються на акціонерні (у більшості випадків це акціонерні товариства) та неакціонерні (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з необмеженою відповідальністю, а також командитні товариства в неакціонерній формі).

Характеристики

Список файлов реферата