121011 (715756)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Одесский Государственный Университет

Николаевский Учебный Центр

Контрольная Работа

По Уголовному Праву

Студента гр. 317

Шнейдерис Е. Л.

Николаев, 1998 г.

Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів

Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше

злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні

за один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покарання

окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх

сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим

або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у

межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе

покарання.

До основного покарання може бути приєднано будь-яке з

додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють

відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано

винною.

За тими ж правилами призначається покарання, коли після

винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще

і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій

справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання,

відбуте повністю чи частково за першим вироком.

Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів,відповідальність за які передбачена різними статтями Кримінальногокодексу чи частинами або пунктами статті, судповинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а

потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі

ст.42 КК. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише

за сукупністю злочинів, є неприпустимим.

У разі призначення покарання за кількома вироками суд на

підставі ст.43 КК до покарання, визначеного за новим вироком,

приєднує повністю або частково те додаткове покарання (або його

невідбуту частину), яке було призначено за попереднім вироком.

При цьому загальний строк додаткового покарання одного й того

ж виду не може перевищувати максимального строку, встановленого

законом для даного виду покарання. Різновидні додаткові покарання,

призначені на підставі ст.43 КК, виконуються самостійно.

Судам слід мати на увазі, що призначення кількох різновидних

додаткових покарань може мати місце:

- коли вони передбачені санкцією кримінального закону, за

яким засуджується винний;

- із застосуванням статей 31, 37, 38 КК;

- при призначенні покарання за сукупністю злочинів або за кількома вироками.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші як готування, замах або співучасть у злочині.

Правила ст.42 КК застосовуються також тоді, коли після

винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще

й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій

справі.

За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими

пунктами статті Кримінального кодексу, які не мають самостійної

санкції (наприклад, ст.93 КК), покарання на підставі ч.1 ст.42 КК

не призначається.

Встановлений ст.42 КК порядок, згідно з яким суд зобов'язаний

призначити і вказати у вироку покарання окремо за кожний злочин, а

потім визначити остаточне покарання за їх сукупністю, стосується

як основних, так і додаткових покарань.

При вирішенні питання, який із передбачених ст.42 КК

принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за

сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш

суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених

за окремі злочини), суд повинен враховувати, крім даних про особу

винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,

також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й

мотиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи

ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх

сукупності тощо.

За змістом ст.42 КК суд вправі визначити остаточне покарання

шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при

призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність як одного

виду покарання, так і різних видів. Однакові за видом і розміром

покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони

призначені у максимальних межах санкцій статей Кримінального

кодексу. Застосовуючи на підставі ст.42 КК принцип поглинення менш

суворого покарання більш суворим, суд повинен вказати у вироку,

про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.

Принцип повного або часткового складання покарань за

сукупністю злочинів може застосовуватись у випадках призначення за

окремі злочини як однорідних, так і різновидних покарань. При

частковому складанні остаточне покарання в усякому разі має бути

за розміром більшим кожного з покарань, призначених за окремі

злочини.

Остаточне покарання, що призначається за сукупністю злочинів,

повинно бути визначене за найбільш суворим видом і в межах санкції

того закону, який передбачає більш суворе покарання.

При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів

шляхом повного або їх часткового складання заміна покарань

провадиться за правилами, передбаченими ст.43 КК. Коли за злочини,

які входять до сукупності, призначено покарання різних видів, які

не підлягають заміні, суд може застосувати принцип поглинення менш

суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до

самостійного виконання.

Призначивши за найбільш суворим законом, який передбачає

відповідальність за злочин, що входить до сукупності, максимальне

покарання, а за інші злочини - покарання, які не підлягають

заміні, в тому числі і штраф як основне покарання, суд при

визначенні остаточної міри покарання зобов'язаний застосувати

принцип поглинення покарань.

Судам необхідно мати на увазі, що в разі визнання особи

винною у вчиненні кількох злочинів, рішення про умовне засудження,

а також про відстрочку виконання вироку приймається тільки після

визначення остаточного покарання, виходячи з його виду і розміру.

Коли особа, щодо якої були застосовані відстрочка виконання вироку

або умовне засудження, вчинила до винесення вироку в першій справі

інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить

відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового

чи повного складання призначених покарань не допускається. За

таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Визначаючи покарання за правилами ч.3 ст.42 КК,

суди повинні враховувати, що остаточне покарання за сукупністю

злочинів не може бути нижчим покарання, призначеного за першим

вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні

покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного

за першим вироком, а не з його невідбутої частини.

При призначенні покарання у вигляді виправних робіт без

позбавлення волі на підставі ст.42 КК за сукупністю злочинів суди

повинні мати на увазі, що в такому випадку допускається

поглинення, часткове або повне складання як строків виправних

робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави із заробітку

засудженого. Разом з тим, при призначенні покарання у вигляді

виправних робіт за кількома вироками (ст.43 КК), складатися можуть

лише строки виправних робіт. В таких випадках, призначивши за

новий злочин виправні роботи із зазначенням розміру відрахувань із

заробітку в доход держави, суд повністю або частково приєднує

строк виправних робіт за попереднім вироком, залишивши для

приєднаного строку попередній розмір відрахувань.

Призначення покарання за кількома вироками

Якщо засуджений після винесення вироку, але до повноговідбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання,призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує

невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального

строку, встановленого для даного виду покарання.

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний

строк покарання не повинен перевищувати десяти років, а за

злочини, по яких законом допускається призначення позбавлення

волі на строк більше десяти років, не повинен перевищувати

п'ятнадцяти років.

При складанні різновидних основних покарань застосовуються

такі положення:

а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання

в дисциплінарному батальйоні;

б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних

робіт;

г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується

самостійно.

Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються

самостійно.

Призначення покарання за кількома вироками (ст.43 КК)

застосовується, коли особа була засуджена і до повного відбуття

основного й додаткового покарання вчинила новий злочин. Ці вимоги

застосовуються й тоді, коли новий злочин вчинено після

проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Визначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен

призначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову

вчинений злочин, а потім повністю чи частково приєднати невідбуту

частину покарання за попереднім вироком з посиланням на ст.43 КК.

При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,

загальний його розмір не може бути більшим максимальної межі,

встановленої для даного виду покарання. Якщо за знову вчинений

злочин призначено передбачене законом максимальне покарання,

невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає

поглиненню.

Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що

засуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а

інші - після винесення першого вироку, покарання за другим вироком

призначається із застосуванням як ст.42 КК, так і ст.43 КК:

спочатку - за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупністю злочинів,

вчинених до винесення першого вироку, після цього - за правилами

ч.3 ст.42 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після

винесення першого вироку, і остаточно - за кількома вироками.

Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами

ст.43 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або

частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім

вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину

основного й додаткового покарань і вказувати їх вид та розмір у

вироку в новій справі.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком слід

вважати:

- при умовному засудженні (ст.45 КК), а також при відстрочці

виконання вироку чи відбування покарання (статті 46-1, 46-2 КК,

ст.405 КПК - увесь строк покарання (за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі за рішенням слідчого чи суду тощо);

- при умовно-достроковому звільненні від покарання - частину

покарання, від якої засуджений був фактично звільнений.

При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі,

якій внаслідок акту помилування, амністії або на підставі статей

52, 53 КК невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким

покаранням, до покарання за новий злочин приєднується повністю або

частково невідбута частина більш м'якого покарання.

В тому разі, коли новий злочин вчинено винним в період

відбування покарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частину

покарання слід обчислювати з моменту винесення постанови про

обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку

відбування покарання зараховується час перебування під вартою в

порядку запобіжного заходу в останній справі.

Судам необхідно враховувати, що остаточне покарання за

кількома вироками за своїм розміром у будь-якому разі має бути

більшим як покарання, призначеного за новий злочин, так і

невідбутої частини покарання за попереднім вироком, в тому числі і

тієї міри, яка була призначена при умовному засудженні чи при

застосуванні відстрочки виконання вироку, відстрочки відбування

покарання, а також невідбутої частини покарання при

умовно-достроковому звільненні.

У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волі

умовно (ст.45 КК), з відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК),

або була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково

(статті 52, 53 КК) чи їй було відстрочено відбування покарання

(ст.46-2 КК , ст.405 КПК ) і в період іспитового строку, відстрочки виконання вироку чи відстрочки відбування покарання або строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинила новий злочин, суд зобов'язаний

призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді,

коли за останнім вироком призначаються більш м'які види покарання,

ніж позбавлення волі. Застосування статей 45, 46-1 КК в цьому

випадку є неприпустимим.

При постановленні вироків суди мають враховувати, що в

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата