NBU (715285), страница 15
Текст из файла (страница 15)
Нарощування державою зовнішніх боргів ускладнює і без того досить непросту ситуацію щодо виконання бюджетом боргових зобов’язань. Якщо на 1998 р. передбачалась питома вага видатків Держбюджету на погашення і обслуговування зовнішніх боргів 7,5%, на 1999 р. - 8%, то на 2000 р. - вже 12,3%. Отже, проблема обслуговування зовнішнього державного боргу в 2000 р. стоїть досить гостро. Тому для її вирішення потрібна була реструктуризація боргових зобов’язань.
Україна запропонувала схему реструктуризації, за якою частина існуючих зовнішніх зобов’язань замінюється на нові. Передбачається заміна таких цінних паперів, як:
1. Деноміновані в німецьких марках облігації на суму 1 млрд 537 млн 960 тис. нім. марок, які повинні бути погашені в 2001 році і мають прибутковість 16% річних;
2. Деноміновані в євро облігації на суму 500 млн євро, які повинні бути погашені в березні 2000 року і мають прибутковість 14,75% річних;
3. Деноміновані в доларах облігації на суму 73 млн 750 тис. дол. США, які повинні бути погашені в жовтні 2000 року і мають прибутковість 16,75% річних;
4. Деноміновані в доларах безпроцентні облігації на суму 258 млн 415 тис. дол. США, які мають бути погашені у вересні 2000 року;
5. Деноміновані в доларах облігації РАТ "Газпром" на суму 280 млн дол. США, які повинні бути погашені в 2000-2001 роках і мають прибутковість 8,5% річних. Передбачено, що додаткові пропозиції будуть зроблені власникам цих облігацій на суму 735 млн дол. США, які мають бути погашені в 2002-2007 роках.
Кількісні параметри заміни окремих з вищеперелічених видів облігацій такі:
- по перших трьох пунктах – 100% заміна;
- по 4-му пункту - заміна 94,6% облігацій;
- по 5-му пункту - заміна 81,9% облігацій.
Замість запропонованих до заміни цінних паперів їх власники отримають нові облігації, загальна сума випуску яких становитиме 2,6 млрд євро. Нові облігації за бажанням власників будуть деноміновані в доларах США або євро. Передбачено щоквартально виплачувати по них відсотки (з розрахунку 11% річних по доларових та 10% річних по облігаціях у євро). Відзначається, що переважна більшість власників українських цінних паперів погодилась отримати нові облігації. Повідомляється також про наміри уряду України реструктуризувати заборгованість перед Туркменистаном та країнами-членами Паризького клубу.
Вважається, що значним за обсягом та таким, що загрожує національній безпеці держави, є зовнішній державний борг, який по відношенню до ВВП становить 60% і вище (за іншими оцінками - 80% і вище). З огляду на це сьогодні Україну не вважають державою з високим рівнем зовнішнього державного боргу. Та чи дійсно навіть цей рівень сьогодні можна вважати задовільним з точки зору забезпечення обслуговування боргових зобов’язань?
У зв’язку з дефіцитом валютних коштів, одним із шляхів погашення та обслуговування існуючого державного зовнішнього боргу України може бути використання з цією метою нових зовнішніх фінансових кредитів у твердій валюті. Дана обставина змушує уряд домагатися нових зовнішніх позик, у тому числі і від МВФ. А це вже означає спорудження фінансової піраміди по зовнішньому боргу.
На отримання нових зовнішніх позик давала змогу розраховувати програма розширеного фінансування, започаткована з МВФ у 1998 році. Вона розрахована на 3 роки. Згідно із домовленістю з МВФ, у рамках цієї програми Україна мала отримати близько 2,2 млрд дол. США, з яких у 1998 р. одержано 335 млн дол., на початку 1999 р. - 153 млн дол., а 27 травня 1999 р. було прийнято рішення про виділення ще 180 млн дол. і позитивно вирішено питання про додаткову фінансову допомогу в розмірі 366 млн дол. (таким чином обсяг програми розширеного фінансування збільшився майже до 2,6 млрд дол.). В кінці червня 1999 р. МВФ прийняв рішення про виділення Україні 115 млн дол. США чергового траншу кредиту "механізм розширеного фінансування". А 1 вересня 1999 р. виділено ще 184 млн дол. США у рамках вказаної програми. Проте восени 1999 р. МВФ, посилаючись на невиконання Україною ряду його умов, призупинив виділення коштів. На початку 2000 р. негативна ситуація щодо можливості одержання кредитів МВФ погіршилась. Це пов’язано з появою публікацій у газеті "Financial Times", де Україна звинувачується у нецільовому використанні цих кредитів і в тому, що з метою отримання останніх надавала Фонду недостовірні дані.
На початку 2000 року — Міжнародний валютний фонд розпочав розстеження можливих зловживань у Національному банку України. Виявлені нещодавно нові документи свідчать, що 1997 і на початку 1998 року НБУ вдавався до фінансових маневрів, які мали на меті прикрасити стан його резервів, аби набути право на подальші кредити від МВФ. Банк також усупереч порадам Фонду йшов на ризиковані інвестиції своїх резервів. Такі нові звинувачення навів у лютому 2000 р. поважаний британський щоденник ділових кіл Файнаншл Таймз. Ці викриття, зауважують автори статті, ставлять під сумнів підстави, на яких Україна раніше домагалася коштів від МВФ, і можуть зашкодити намаганням її уряду, що йому так бракує грошей, здобути наступного тижня нову міжнародну допомогу, аби Україна змогла вправитися з цьогорічними виплатами за позиками на суму понад 3 мільярди доларів.
Згідно з документами, що їх, як пише Файнаншл Таймз, бачили журналісти газети, Нацбанк України 1997-го і на початку 1998 року в перебігу кількох операцій провів через швейцарський інвестиційний банк Credit Suisse First Boston принаймні 600 мільйонів доларів зі своїх резервів твердої валюти; значну частину цих коштів було розміщено з високим ризиком або зв'язано в неліквідних інвестиціях. Принаймні в одному випадку, стверджує щоденник, кошти було використано для викупу облігацій української ж державної скарбниці, аби підтримати ринок цих облігацій.
Як мовиться в заяві МВФ, що її цитує газета, «Працівники Фонду … прохатимуть, аби дані розстеження можливих операцій було додано до спеціального авдиту [НБУ], який зараз відбувається».
Згаданий швейцарський банк Credit Suisse First Boston відмовився обговорювати свої справи з НБУ, а його речник пояснив, що цей банк може розглянути можливість надати слідству документи, якщо про те попрохає клієнт.
Іще в одному випадку можливого зловживання, про які йшлося раніше, Нацбанк України провів 150 мільйонів доларів через кілька рахунків, аби створити враження, що його валютні резерви більші, ніж насправді, пише Файнаншл Таймз. Документи, що їх бачили журналісти щоденника, детально описують, як НБУ в листопаді 1997 року розмістив ці 150 мільйонів у кіпрському відділенні банку Credit Suisse First Boston; по тому ці гроші було переказано до одного невеликого українського банку, який у свою чергу надав їх як позику Національному банкові України. Сам НБУ відмовлявся задовольнити неодноразові прохання подати інформацію про цю оборудку, а уряд Президента Леоніда Кучми багато разів заперечував наявність будь-яких зловживань і називав ці звинувачення «перекрученням правди», нагадує британський щоденник.
Але на слуханнях у травні минулого року в парламентському комітеті, що розстежував ці платежі, — а з матеріалами цих слухань, стверджує газета, вона мала змогу ознайомитися, — Національний банк України сам визнав був, що згадані 150 мільйонів доларів було враховано двічі, аби можна було виконати вимоги Міжнародного валютного фонду до валютних резервів і домогтися від нього подальшого фінансування, пише Файнаншл Таймз.
Шлях до розуміння справжніх причин використання Національним банком України (НБУ) у 1996 — 1998 роках валютних резервів (себто кредитів Міжнародного валютного фонду) перкрито перетнутий політичними інтересами й всіяно ярликами. Розгребти всі ці завали нині практично неможливо, але можна піти іншим шляхом. Шляхом фахової оцінки подій, що мали місце в означений період. Проводячи власне розслідування, журналісти «Дзеркала тижня» намагалися абстрагуватися від двох моментів, якими грішила більшість тих, хто висвітлював ці проблеми.По-перше, вони не прагнули бути розумними "заднім числом", а отже, не намагалися оцінювати доцільність або недоцільність здійснення НБУ в 1996 — 1998 роках тих або інших операцій з позиції 1999 або 2000 років. Адже сьогодні виносити вирок дуже легко, оскільки вже відшуміли міжнародні фінансові кризи (азіатська, російська, українська). Куди складніше відтворити ситуацію тих років і саме з точки зору тих фінансово-економічних обставин дати всьому, що відбулося, експертну оцінку.А по-друге, вони прагнули не надавати своєму дослідженню політичного забарвлення, яке, на їх глибоке переконання, операціям НБУ абсолютно не властиве. Тому об'єктами дослідження стали економічна доцільність і законність операцій.
Отже, 1997 рік. У цей період багато хто в Україні сподівався на одержання суверенного рейтингу через міжнародні рейтингові агентства — і як наслідок Україна вийшла на міжнародні ринки запозичень шляхом розміщення єврооблігацій.
Тоді єдиними українськими фінансовими зобов’язаннями в конвертованій валюті, оформленими як облігації, були "газпромівки" — облігації, емітовані Мінфіном України на користь РАТ "Газпром". Нагадаємо, що в такий спосіб Україна свого часу реструктуризувала свої борги за газ, які виникли до 1995 року.
Ці облігації знаходилися в портфелях найбільших російських банків (Національний резервний банк, Онексімбанк, Зовнішекономбанк, МФК та ін.) У березні-квітні 1997 року з'явилися перші тривожні сигнали про можливий продаж цими банками наших суверенних боргів західним інвестиційним банкам (Merryll Lynch, Solomon Brothers і ін.). Причому прогнозована прибутковість по цих облігаціях за можливого продажу досягала 25% річних.
НБУ через мережу своїх банків-кореспондентів був заздалегідь попереджений, що такий продаж може дуже негативно вплинути на одержання Україною суверенного рейтингу, а отже, й на ціну українських запозичень на міжнародному ринку капіталу. Суть цих негативних наслідків полягала в двох основних чинниках.
По-перше, інвестори, купуючи на вторинному ринку боргові зобов’язання України з доходністю 22 — 25% річних, ніколи б не пішли на придбання таких же суверенних українських єврооблігацій із більш низькою доходністю. Тут варто нагадати, що в серпні 1997-го нашій країні вдалося залучити 450 млн. доларів США за ставкою нижче від 10% річних.
І, по-друге, західні інвестиційні банки мають чітко визначені ліміти вкладень у країни, де є підвищений ступінь фінансового ризику (emerging market). Відповідно, якби відбувся масовий викид на повторний ринок "газпромівок", ліміти західних банків були б вичерпані, і з road show (презентація українських єврооблігацій, котру, до речі, високо оцінили західні інвестори) нічого б не вийшло.
НБУ в цій ситуації пішов на цілком виправданий і логічний маневр: банк зв'язав "газпромівки" на велику суму, розмістивши депозити в Credit Suisse First Boston під заставу українських зовнішніх зобов’язань.
За оцінками деяких експертів, що прорахували економічний ефект від проведення цих операцій у співвідношенні з цінами наступних українських зовнішніх запозичень, витрати України на обслуговування зовнішнього боргу зменшилися на суму від 103 до 126 млн. доларів США.
Наприкінці 1997 року в Україні склалася досить напружена ситуація на валютному ринку. Ажіотажний попит на долар постійно тиснув на валютні резерви НБУ, рівень яких упав нижче маяка чистих міжнародних резервів, контрольованих МВФ наприкінці кожного місяця.
Ситуація також ускладнювалася тим, що ринок ОВДП (облігацій внутрішньої державної позики, деномінованих в українській національній валюті) перестав приваблювати західних інвесторів через страх різких курсових коливань, що могли б звести нанівець прибутковість ОВДП для нерезидентів.
У такій ситуації залишалося єдино можливе рішення: продати нерезиденту ОВДП за іноземну валюту, захеджирувавши при цьому для нього певну доходність у твердій валюті. Саме ці чинники й спричинили необхідність здійснення транзакції НБУ і CSFB по розміщенню депозиту у ВКВ з правом повернення ОВДП. У результаті цієї транзакції вдалося частково зменшити ажіотажний попит на ВКВ і стимулювати покупку ОВДП як резидентами, так і нерезидентами України, витримати показники чистих міжнародних резервів і не вийти наприкінці року за визначений валютний коридор.
Тут хотілося б сказати кілька слів і про "офшорність" конкретного кіпрського банку, в чому йому дорікали деякі засоби масової інформації.
Слід зазначити, що експерти, вивчаючи це питання, з'ясували таке:
— CSFB (Кіпр) є дочірнім банком CSFB (Цюріх) і входить до фінансової групи CSFB;
— рейтинг групи CSFB (а також її членів) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств оцінюється за одним з найвищих показників — АА);
— CSFB (Кіпр) користується повною фінансовою підтримкою з боку групи CSFB і відповідно до внутрішнього розподілу обов'язків у групі відіграє ключову роль у здійсненні операцій з країнами СНД.
Ці факти підтверджуються також тим, що відразу після виникнення нездорового ажіотажу навколо згаданих вище операцій Національний банк запропонував керівництву групи СSFВ замінити сторону чинної на той момент угоди на лондонський офіс CSFB, що CSFB зробив без найменших заперечень. Таким чином, фінансові зобов’язання CSFB (Кіпр) були беззастережно прийняті CSFB (Лондон).
А тепер звернімо увагу на відносини НБУ і МВФ, що склалися на грунті цих операцій.
Відповідно до умов Меморандуму уряду України і НБУ з МВФ як критерій ефективності контролюється показник чистих міжнародних резервів, який визначається як різниця між валовими резервами і зовнішніми зобов’язаннями (цей показник у нашій країні постійно має негативне значення через дефіцит платіжного балансу). Загальновідомо, що активи банку можуть бути розміщені в коротко-, середньо- і довгострокові інструменти. Чим довший термін, тим нижча ліквідність, але водночас вища доходність. Усі операції з банком CSFB (Кіпр), що мали середній термін від 6 до 18 місяців, також забеспечували НБУ вищий доход.
Умова про те, що до резервних активів належать тільки активи з моментною ліквідністю (тобто ті, що дають найнижчий доход, який часто навіть не покриває процентні витрати НБУ на обслуговування кредитів, отриманих від МВФ, а це дуже істотний для нашого головного банку чинник, оскільки наданий НБУ 1996 року валютний кредит Мінфіну України в сумі 1,2 млрд. доларів США останнім не обслуговувався, а НБУ виплачує відсотки Міжнародному валютному фонду щокварталу) з'явилася лише влітку 1998 року під час узгодження технічних умов Меморандуму. Тобто після підписання середньострокових угод і тільки лише внаслідок відомих подій на міжнародних фінансових ринках (як засіб захисту інтересів МВФ — кредитора України).
На поставлене в публікаціях запитання про особливу любов НБУ до CSFB можна дати досить просту відповідь: група CSF 1000 B серед десяти найбільших інвестиційних банків була найактивнішою на ринках СНД. Це була стратегія групи, підтверджена значними вкладеннями в російський і український ринки (понад 3 млрд. доларів США). Успіх CSFB і його стратегія багато в чому були зумовлені активністю дочірніх банків CSFB у країнах СНД. І ще один момент. Рівень банківських послуг CSFB, який входить у першу десятку світових банків, на той час залишав позаду всіх конкурентів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
