Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Історія президентства як

складова системної трансформації в Україні

Вступ

Сімдесят років комуністичної влади і брак докомуністичного досвіду демократичного життя мали негативні наслідки для політичної участі, розвитку громадянського суспільства та інших аспектів демократії. Розпад Радянського Союзу активно підштовхувався з України. Разом з Борисом Єльциним Леонід Кравчук, колишній відповідальний за ідеологію в ЦК КП УРСР, став однією з ключових осіб, що визначали хід історичних подій у 1991 році. Хоча в результаті виборів до Верховної Ради УРСР 1990 року 3/4 мандатів отримали представники Комуністичної партії, до Ради також прийшли близько 130 реформаторів; це відбулося на тлі зростання популярності Народного руху України, що поступово перетворювався з «руху за перебудову» на рух за незалежність. Народний рух України був сильнішим за подібні рухи в Білорусі та Росії, однак поступався силою своїм аналогам у Грузії та країнах Балтії.

Завдання консолідації всіх основних груп в Україні було виконано Кравчуком завдяки курсу на збереження режиму при отриманні незалежності від СРСР. Його було обрано Президентом України в той самий день (1 грудня 1991), коли населення України проголосувало за незалежність із приголомшливим результатом — понад 90% «за»; Україна стала незалежною напівпрезидентською республікою. У рамках нової форми правління президент вважався главою уряду, однак міг призначити і змістити прем'єр-міністра лише за згодою парламенту. Так само за згодою парламенту призначалися ключові міністри (оборони, зовнішніх справ, фінансів тощо).

Конституційне становлення і еволюція української президентства — не ізольований процес і не виключне явище. Воно за головними рисами цілком уміщується в рамки загальної тенденції величезного посилення ролі виконавчої влади за рахунок ослаблення законодавчої, яка дуже швидко сформувалась і зміцніла в більшості пострадянських республік.

Історія президентства як складова системної трансформації в Україні

На початку 1992 року Президент Л. Кравчук висунув програму реорганізації інституту президентства. Вона містила низку положень, які були ним визначені в «Доповіді про сучасний момент та невідкладні заходи щодо посилення виконавчої влади в Україні». Він запропонував надати Президентові право одноособово формувати Кабінет Міністрів та приймати нормативні акти з питань, що не врегульовані законодавством.

Істотний вплив на політичну систему справили боротьба за повноваження між Президентом Л. Кравчуком і прем'єр-міністром Л. Кучмою. Виступаючи в 1993 році з доповіддю на засіданні Верховної Ради, останній звернувся до народних депутатів із проханням про продовження надзвичайних повноважень, які він тоді мав. Цього часу повноваження уряду певною мірою переважали повноваження Президента. Л. Кравчук не мав права ні накласти вето на декрет, ні змінити його. Л. Кучма зробив також спробу підпорядкувати собі представників Президента в областях шляхом введення їх до складу Кабінету Міністрів.

У відповідь Президент запропонував узяти на себе безпосереднє керівництво Кабінетом Міністрів, тобто реально очолити виконавчу владу. Парламенту пропонувалося сконцентрувати увагу на прийнятті законів, постанов і здійснювати тільки повноваження, передбачені Конституцією. Характерно, що Президент не порушував питання про додаткові повноваження. Верховна Рада мала надати йому лише одне право: видавати укази з невизначених, неврегульованих економічних питань, які втрачали б чинність після прийняття Верховною Радою відповідних законів. Крім того, пропонувалося запровадити посаду віце-президента, який не керував би урядом, а виконував президентські доручення. Саме в червні 1993 року з ініціативи Президента на розгляд парламенту було подано проект закону «Про структуру виконавчої влади України», що передбачав відповідні повноваження. Але цей законопроект не підтримала більшість політичних партій. За такої ситуації Л. Кучма, підтримавши пропозицію Президента, подав у відставку. У відповідь 15 червня Л. Кравчук запропонував Верховній Раді свій план виходу з кризи: призначити дострокові вибори до Верховної Ради та провести референдум із трьох питань - про довіру Президенту України, про доцільність президентської посади взагалі й про те, яку за формою та змістом державу ми все-таки будуємо.

Верховна Рада під тиском регіонів затвердила ухвалу про проведення 26 вересня 1993 року референдуму з питання довіри Президенту та Верховній Раді. Проте усвідомлення факту, що в умовах посилення економічної кризи населення може висловити недовіру водночас і Президенту, і Верховній Раді, змусило в останню мить парламентаріїв відмовитися від ідеї референдуму й призначити дострокові вибори до Верховної Ради і президентські відповідно на 27 березня та 26 червня 1994 року. На другому турі президентських виборів Л. Кравчук, тогочасний лідер демократичних перетворень політичної системи, зазнав поразки. Парламентські та президентські вибори потроху вгамували політичні пристрасті, вивели на авансцену суспільного життя чимало нових дійових осіб, але не зуміли розв'язати кризи самої влади. Залишалося незрозумілим, якою саме державою є Україна парламентською, парламентсько-президентською, президентсько-парламентською чи президентською.

Конституція УРСР 1978 року, що продовжувала залишатися чинною, зазнала більше двохсот змін, які подеколи суперечили одна одній або первинному тексту Основного Закону. Зрозуміло, що такий правовий документ не був і не міг стати універсальним, повноцінним та ефективним регулятором суспільно-політичного життя.

У грудні 1994 року новий Президент подав на розгляд парламенту проект закону «Про державну владу та місцеве самоврядування в Україні», аргументуючи це тим, що в Україні давно назріло питання про чіткий розподіл влади і припинення недоречної конкуренції різних її гілок. Згідно з проектом Верховна Рада має займатися законодавчим процесом, а Президент - здійснювати виконавчо-розпорядчі функції.

Відповідно до цього документа Верховна Рада мала віддати Президентові істотну частину владних повноважень. На думку Зеленської М., такий розподіл повноважень не міг не спричинити політичного конфлікту між гілками влади. Проходження закону відбувалося складно й уповільнено. У багатьох депутатів сама ідея обмеження парламентських повноважень лише функціями опрацювання і прийняття законів не викликала ентузіазму. Основні положення законопроекту закріплювали за Президентом право одноосібно формувати уряд, главою якого він був, не потребуючи на це погодження Верховної Ради. Президент очолював систему місцевих органів державної виконавчої влади, призначав глав держадміністрацій. За півроку Л. Кучма фактично зміг досягти того, що Україна перетворилася на президентсько-парламентську республіку, адже глава держави очолював і уряд.

Під час гострої дискусії щодо цього закону Президент 31 травня 1995 року видав Указ «Про проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові України та Верховній Раді». А 1 червня Верховна Рада прийняла постанову про невідповідність цього документа Конституції і законам України й наклала на нього вето, мотивуючи тим, що Президент вийшов за межі своїх повноважень. Україна опинилася на порозі нової політичної кризи.

У цих умовах і було укладено Конституційний договір, що в перехідний період мало винятково позитивне значення для стабілізації ситуації в Україні та розвитку її політичної системи. [1,с.44-45]

Внаслідок подій виборів 2004 року було прийнято конституційну реформу, яка набула чинності з 2006р.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року реформа політичної системи має стати важливим засобом зміцнення конституційного ладу, піднесення ефективності діяльності всіх владних структур, прискорення економічних і соціальних перетворень.

Пріоритетними завданнями тут виступають національна безпека держави і забезпечення добробуту її громадян.

Першочерговою передумовою ефективної діяльності владних органів є визначення стратегії демократичного облаштування. Суть проблеми полягає в практичному втіленні в життя відомого демократичного принципу, відповідно до якого, за визначенням Авраама Лінкольна, йдеться про владу народу, владу, здійснювану народом, і владу в інтересах народу. Владні органи мають бути під реальним, а не уявним контролем народу й спиратись у своїй діяльності на його довіру та підтримку. Владні структури слід обирані не для того, щоб їм підкорялися (підкорятися необхідно праву й закону), а для того, щоб вони служили громадянам.

Отже, йдеться про побудову справді демократичної, правової, соціальної держави з авторитетним Президентом, парламентом, що ефективно діє, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами, Україна стає парламентсько-президентською республікою. Для цього слід, за думкою Рудича Ф.М.:

- розширити повноваження і піднести відповідальність Верховної Ради України за формування професійного дієздатного Уряду і здійснення ним Програми діяльності. Кандидатуру для призначення на посаду прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України. Міністр оборони України, міністр закордонних справ України, Голова СБ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням прем'єр-міністра України;

- зосередити зусилля Президента України на визначенні та здійсненні стратегічних завдань розвитку держави, зміцненні її економічної та національної безпеки. Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано персональний склад уряду; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись;

- наділити Уряд відповідними повноваженнями та піднести його відповідальність за стан справ в економічній, соціальній, гуманітарній і зовнішньополітичній сферах. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

У запропонованій конституційній реформі основна увага була зосереджена навколо інституційних питань: як досягти у парламентсько-президентській республіці оптимального розподілу повноважень парламенту, президента, уряду, якою має бути виборча система формування органів законодавчої влади, реформа правозахисник органів, адміністративна реформа та реформа органів місцевого самоврядування. Ці питання є важливими і їх треба вирішувати на конституційному рівні.

Проте залишаються проблеми, від розв'язання яких залежить стабільність у суспільстві та, зрештою, результативність політичної реформи.

Перша стосується політичної еліти. Ефективність діяльності владних органів вирішальною мірою залежить від рівня компетентності тих, хто управляє. У владні структури після їх реформування мають прийти дібрані за конкурсом професіонали, які бажають і здатні самовдосконалюватися. Слід провести атестацію всього корпусу державних службовців на відповідність посадам, які вони обіймають. Управлінці покликані володіти політичною культурою, тобто професійно знати закони суспільно-політичного державного устрою, професійно вміти застосовувати ці знання в своїй сфері, професійно налагоджувати відносини з колегами, нести правову та моральну відповідальність за стан справ у галузі, якою вони керують. Одна з проблем тут — викорінення тотальних проявів корупції в державному апараті. Треба здійснити на загальнодержавному рівні перевірку відповідності декларованих посадовими особами доходів їхнім реальним прибуткам. У ряді європейських країн, зокрема в Польщі, Фінляндії, Франції, діє спеціальний судовий орган — Державний трибунал, повноваженням якого є притягнення до відповідальності вищих посадових осіб за порушення Конституції чи законів у сфері виконання своїх службових обов'язків. Концептуальною засадою нормативно-правових актів щодо боротьби з корупцією має бути не документування наслідків цього негативного явища, а створення умов, які б виключали можливість корупційних проявів.

Якщо цю тенденцію не подолати — корупція нині проникла не тільки в політичну, а й практично в усі сфери суспільного життя, — то наслідком може стати становлення такого суспільного ладу, в якому навіть при чітко визначених повноваженнях різних гілок влади чесність, порядність, обов'язковість, професіоналізм перестануть сприйматися як моральні орієнтири соціальної поведінки, а Україна буде виведена з числа цивілізованих країн.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата