116224 (711942), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Як показало дослідження, педагоги міжвоєнного періоду надавали перевагу духовному, моральному компоненту в естетичному вихованні, використанню необхідних форм і методів розвитку емоційно-чуттєвої, оціночної, творчої активності учнів. З позицій сьогодення можемо це трактувати як принцип культурологічного особистісно-орієнтованого навчання, що допомагає не лише створити власну систему духовних естетичних цінностей, а й забезпечує соціалізацію учнів, готує їх до життя в конкретно-історичному, полікультурному просторі.
У третьому розділі – “Організаційно-методичні аспекти естетичного виховання учнів середнього шкільного віку на Закарпатті у 20 – 30-ті рр. ХХ ст. ” – проаналізовано інститути, чинники, форми, методи і засоби естетичного виховання учнів середнього шкільного віку в полікультурному середовищі Закарпаття; визначено можливості творчого використання історичного досвіду естетичного виховання в сучасних умовах.
Дослідження показало, що важливе місце в естетичному вихованні підлітків посідали родинний дім, школа, громада, культурно-освітні товариства. Роль соціальних інституцій, громадських і просвітницьких товариств, молодіжних організацій у розвитку потреби в естетичній діяльності, формуванні естетичних смаків є надзвичайно важливою. Педагоги вважали сім’ю найбільш значущим інститутом естетичного виховання, в умовах якого дитина вчиться красі спілкування, привчається бути чемною, ввічливою під час розмови, прагне внести естетичні елементи у свій побут, житло, одяг, поведінку, працю, творчість тощо. Вони вважали, що розвивати потребу в естетичній діяльності треба змалку, а для формування здатності діяти “за законами краси” корисно розвивати творчі та художні здібності дітей. Дуже важливо підтримувати прагнення дитини до малювання, співу, танцю, бажання самостійно зробити щось охайно, красиво, оберігати природу, допомагати людям.
Установлено, що батьки і родичі з усіх сил підтримували діяльність учнівських гуртків, бібліотек, читалень, брали активну участь у відзначенні релігійних і національних свят, виставах, імпрезах, концертах, приурочених до визначних дат. Свята були великою радістю для батьків, які намагалися красиво одягнути дітей, насамперед у національний одяг, розвивали їх акторські, декламаторські, музикальні таланти.
Вивчення джерельної бази свідчить, що естетичному вихованню сприяла освітньо-виховна робота культурно-освітніх установ (читальні “Просвіти”, гуртки Українського Педагогічного товариства (“Рідна Школа”), школи, церкви, зусилля яких спрямовані на залучення підлітків до збирання і створення власних колекцій народного вбрання, народних візерунків, організацію фахових шкіл, майстерень для навчання народним ремеслам та ін.
У творчому доробку педагогів Закарпаття(Ю. Бортош, А. Буркацький, М. Гоєр, О. Пайкош та ін) обґрунтовано роль природи, праці, художньої літератури, музики, співу, образотворчого мистецтва в естетичному вихованні підлітків. Мистецтво вчить розрізняти реальні добро і зло, красу і потворність, надає учням життєві яскраві приклади – моделі поведінки у світі. Важливо, аби школяреві пощастило з такими художніми “моделями”, щоб він мав змогу засвоїти найдосконаліші зразки людського спілкування, а вихователь повинен допомогти йому у засвоєнні кращого досвіду людства, окреслюючи естетичні та моральні орієнтири на його шляху.
З’ясовано, що естетичне виховання підлітків у полікультурному середовищі Закарпаття у 20 – 30-ті роки ХХ ст. було можливим за таких умов: створення позитивної естетичної атмосфери в полікультурному середовищі (розвиток національної культури, збагачення досвіду сімейного виховання, організація урочної та позаурочної виховної діяльності школи, розвиток позашкільних закладів, долучення до естетичного впливу на учнів громадських організацій, церкви), розвиток культурологічних знань міжетнічної та міжкультурної взаємодії, ціннісних орієнтацій та особистісних якостей у процесі виховної роботи. Естетичний розвиток підлітків здійснювався у напрямі художньо-просвітницької діяльності шляхом відвідування культурних закладів, церкви, з одного боку, та масової участі у гуртках художньої самодіяльності, у підготовці і проведенні виховних заходів – з іншого.
Основні складові естетичного виховання підлітків у міжвоєнний період відображені в схемі (рис.1).
Структурна схема відображає взаємозв’язок основних компонентів естетичного виховання (мета, зміст, методи, форми, засоби, чинники), які характеризують його цільові, змістові та процесуальні аспекти.
Поширеними формами виховної роботи були академії, імпрези, шкільні виставки, святкові концерти, драматичні аматорські гуртки, писанкарство, лекції, вечори, вистави, хоровий спів, гра в оркестрах, конкурси тощо. Дослідження показало, що естетичне виховання учнів середнього шкільного віку на Закарпатті міжвоєнного періоду найчастіше представлено як частина організації вільного часу (дозвілля) підлітків. Піснею супроводжувалися відвідування Богослужінь, толоки, вечорниці тощо. Все це передбачало активну участь підлітків у їхній підготовці й проведенні. Педагоги покликані навчити учнів розуміти прекрасне в житті, природі, вміти віднайти дивосвіт краси в літературному чи мистецькому творі.
З’ясовано, що педагоги використовували такі методи, як бесіда, виховання прикладом, дискусії, наслідування, участь у доброчинній діяльності тощо. Основними засобами естетичного виховання українські педагоги краю вважали музику, співи, мистецтво, рідне слово, працю. Педагоги зосереджували увагу підлітків на пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, на використанні мистецтва як засобу духовного становлення шляхом від почуттєвого сприймання до осмислених творчих дій.
Нові соціально-політичні та економічні умови сучасної дійсності створюють основу для реформування всієї системи освіти і виховання, яка передбачає внесення певних змін у зміст навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи і позашкільної освіти, з використанням кращих надбань української педагогічної думки в галузі естетичного виховання (О. Духновича, К. Ушинського, С. Русової, В. Сухомлинського та ін). Насамперед потрібно створити у школі таку педагогічну атмосферу, яка б сприяла формуванню особистості, здатної до оцінювання власної діяльності, самостійного формування життєвої позиції, що ґрунтується на міцних моральних переконаннях, залучення учнів до розмаїтого світу мистецтва, формування ціннісного ставлення до нього; розвиток інтересів, здібностей, творчої індивідуальності школярів у вільний час.
Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків та окреслення перспектив подальшого вивчення означеної проблеми:
1. Ретроспективний аналіз сутності категорії “естетичне виховання” забезпечував можливість стверджувати, що існує ряд визначень змісту і структурних компонентів поняття “естетичне виховання” – як теоретичного підходу у суспільних науках, а також “естетичного виховання” – як освітньо-виховної концепції. Поняття “естетичне виховання” має цілу низку термінологічних еквівалентів і смислових синонімів, що свідчить про певну етнопсихологічну самобутність і відмінність у різних народів.
Естетичне виховання учнів середнього шкільного віку в досліджу вальний період визначалося загальними закономірностями розвитку суспільства, соціально-економічними й культурними обставинами та впливом культурно-історичних процесів Наддніпрянської України і зарубіжжя: етнонаціональним відродженням, національним самоутвердженням українців, етнокультурною самостійністю народу, існуванням парламентаризму, діяльністю громадських організацій, усвідомленням високої національної місії, почуттям громадянського обов’язку та ін.
Естетичне виховання пов’язувалося з розвитком майбутньої Української держави і відбувалося на конкретному соціально-політичному тлі. Українські освітні діячі брали активну участь в культурному процесі, який був пов’язаний з боротьбою за утвердження національної самосвідомості, розбудовою змісту освіти відповідно до потреб української спільноти та соціокультурного середовища краю. Саме мова, словесна творчість і мистецтво як основні етнодиференціюючі ознаки відіграли системно-організуючу функцію в естетичному вихованні школярів.
З’ясовано, що педагогічна, публіцистична, видавнича і виконавська діяльність культурно-освітніх діячів Закарпаття пронизана самовідданим служінням українському народові, глибоким розумінням ролі естетичного виховання у формуванні національно свідомого підростаючого покоління.
2. Найістотнішими тенденціями діяльності українських освітніх діячів у царині естетичного виховання були: зумовленість мистецького поступу обставинами суспільно-політичного розвитку, рівнем розгортання процесів національно-культурного відродження; обґрунтування мети і завдань естетичного виховання залежно від суспільних потреб, рівня національної свідомості, культури народу, загальнопедагогічних пріоритетів; удосконалення змісту виховної діяльності, перехід від малоефективних форм, методів і засобів до пошуку шляхів самостійного розв’язання актуальних проблем естетичного виховання учнів середнього шкільного віку; еволюційний шлях їхньої діяльності від простого просвітництва й залучення підлітків до різних форм естетичного виховання, в основі яких домінуючою стала українська ідея.
3. У ході наукового пошуку простежено еволюцію поняття “естетичне виховання” в творчому доробку українських освітніх діячів Закарпаття, виокремлено два етапи розвитку теорії і практики естетичного виховання, які зумовлені об’єктивними закономірностями суспільно-політичного та національно-культурного розвитку, особливостями української педагогічної думки: перший – період становлення (1919 – 1926 рр); другий – період розвитку (1927 – 1939 рр).
Українська педагогічна думка була спрямована на розкриття змісту естетичного виховання як складної багаторівневої структури, основою якої є формування естетичної свідомості, розвиток емоційно-почуттєвої сфери й організація художньо-творчої діяльності підлітків.
4. У історико-педагогічному доробку освітніх діячів Закарпаття міжвоєнного періоду розкрито зміст і завдання естетичного виховання підлітків. У ієрархії цінностей виховання пріоритетними визнано поняття добра і краси. Естетичне виховання спрямовувалось на розвиток духовних здібностей та естетичних почуттів. Завданнями естетичного виховання визначено формування розуміння естетичних цінностей, художніх смаків, порядності, творчості та фантазії, вміння передати своє враження, навчання учнів бачити прекрасне в житті, природі, вміти віднайти дивосвіт краси в літературному чи мистецькому творі, формування у підлітків поняття “краси праці” у виробничій діяльності, у процесі освоєння природи, естетизації поведінки і побуту людини.
Естетичне виховання передбачає певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвиткові умінь і навичок активної перетворювальної діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах. Через емоційне сприйняття образів мистецтва здійснювалося формування переконань, поглядів, які згодом стають основою поведінки учнів, їхньої громадської та суспільно корисної діяльності у полікультурному середовищі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
