116224 (711942), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на конференціях: міжнародних –“Соціально-правовий захист дітей, позбавлених батьківської опіки” (Ужгород, 2005), “Соціально-правовий захист національних меншин в Україні і за рубежем” (Ужгород, 2006), “Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (Херсон, 2006), “Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном” (Горлівка, 2006), “Формування цінностей сучасної особистості” (Дрогобич, 2007), всеукраїнських – “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2006), “Мовна освіта і мовленнєвий розвиток школярів в умовах поліетнічного середовища” (Мукачево, 2006), “Сучасні проблеми художньо-трудової підготовки вчителів: теорія, досвід, зміст і технології” (Дрогобич, 2006), а також доповідалися на науково-методологічних семінарах, засіданнях кафедри педагогіки, звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (2003 – 2007 рр).
Основні результати дисертації впроваджено у практику навчального процесу Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (довідка № 01-08/1261 від 20 листопада 2007р), історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (довідка № 912 від 3 вересня 2007 р), Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 131 від 20 червня 2007 р), Вінницького державного педагогічного університеті ім. Михайла Коцюбинського (довідка № 10153 від 31 серпня 2007 р).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 авторських наукових праць: з них – 1 навчально-методичний посібник, 9 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 – у збірнику наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел (437 позицій, з них – 33 архівні), додатків. Обсяг дисертації – 235 сторінок, з них 164 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, сформовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію та впровадження основних положень дисертації.
У першому розділі – “Естетичне виховання підлітків у полікультурному середовищі як історико-педагогічна проблема” – представлено результати аналізу стану висвітлення досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній філософській, педагогічній і психологічній літературі, визначено суспільно-політичні та культурно-освітні передумови естетичного виховання учнів у полікультурному середовищі Закарпаття у міжвоєнний період.
Аналітичний огляд джерельної бази дає підстави для констатації, що українськими і зарубіжними вченими накопичено велику кількість фактичного і теоретичного матеріалу щодо різноманітних аспектів полікультурності, особливості середовища, його естетичної функції.
Результати дослідження проблеми естетичного виховання у працях вітчизняних і зарубіжних учених з проблеми естетичного виховання свідчать про їхню різноманітність і відсутність загальноприйнятого підходу до тлумачення дефініції “естетичне виховання” як теоретичного підходу в суспільних науках і як освітньо-виховної концепції. Поняття “естетичне виховання” має цілу низку термінологічних еквівалентів і смислових синонімів, що свідчать про певну етнопсихологічну самобутність і відмінність цього процесу у різних народів. Дискусійними протягом тривалого часу були питання, пов’язані з природою та сутністю естетичного виховання, визначенням його понятійно-термінологічного апарату й змісту.
У контексті активних національних процесів ХІХ – початку ХХ ст. проблема естетичного виховання була важливим предметом розгляду українських педагогів. Окремі аспекти естетичного виховання на західноукраїнських землях висвітлено у працях Л. Баїка, Б. Мітюрова, А. Вихруща, Т. Завгородньої, М. Євтуха, Б. Ступарика, М. Чепіль. Вивченню історії освіти і виховання у Закарпатті присвячено низку наукових розвідок. Питання змісту національного виховання на Закарпатті відображено у дисертаційних дослідженнях О. Бенци, М. Маляр, З. Нагачевської, Г. Розлуцької, Н. Сабат, В. Стинської, О. Фізеші, Я. Яціва та ін.
У процесі дослідження змісту освіти й естетичного виховання на Закарпатті у 20 – 30-х роках ХХ ст. використані праці А. Бондаря, І. Ваната, В. Гомонная, А. Ігната, М. Макара, Р. Марцелюк, І. Небесника, В. Росула, Т. Росул, М. Токар, П. Ференца, П. Ходанича, А. Чуми, в яких ця проблема знайшла часткове висвітлення.
Усебічний аналіз джерельних матеріалів дає підстави розглядати естетичне виховання в українській педагогіці як соціально-педагогічну проблему, сутність якої зумовлена загальними закономірностями розвитку суспільства та соціально-економічними й культурними умовами Закарпаття міжвоєнного періоду. Дослідження засвідчило взаємозумовленість процесу становлення освіти і культури майбутньої української держави та формування на конкретному історичному тлі проблеми естетичного виховання. Серед основних проблем естетичне виховання учнів середнього шкільного віку у полікультурному середовищі Закарпаття міжвоєнного періоду можна визначити загальні закономірності розвитку суспільства, соціально-економічні й культурні обставини та вплив культурно-історичних процесів Наддніпрянської України та зарубіжжя, а це – етнонаціональне відродження, національне самоутвердження українців, етнокультурна самостійність народу, існування парламентаризму, діяльність громадських організацій, усвідомлення високої національної місії, почуття громадянського обов’язку та ін.
Розвиток теорії та практики естетичного виховання на Закарпатті пов’язаний зі складними умовами формування громадянського суспільства Чехословаччини. Завдяки демократичному уряду і політиці національної терпимості утворилися сприятливі, але, водночас, і складні умови для становлення української культури, освіти і національного виховання. Аналіз джерельної бази засвідчує, що освіта та її складова – естетичне виховання – перебували під впливом різних політичних течій (москвофільство, українофільство, русинофільство), що певною мірою гальмувало реалізацію його потенційних можливостей. Шлях усвідомлення українцями своєї етнічної належності пролягав через звернення до тих сфер, які найяскравіше виявляють національний характер – історії, фольклору, мови, літератури, мистецтва тощо.
У дослідженні з’ясовано, що питання естетичного виховання активно розробляли українські педагоги Закарпаття у міжвоєнний період (Ф. Агій, Й. Бокшай, А. Волошин, Ю. Крупа, Н. Мураній, Й. Пешина та ін). Слід відмітити, що естетичне виховання підлітків у полікультурному середовищі є важливою педагогічною проблемою, що потребує глибокого опрацювання, аналізу і подальшого вивчення.
У другому розділі – “Теоретичні основи естетичного виховання підлітків у полікультурному середовищі Закарпаття (1919 – 1939 рр.) ” – висвітлено розвиток ідеї естетичного виховання учнівської молоді у творчому доробку педагогів і культурно-освітніх діячів, роль і місце естетичного виховання у змісті шкільної освіти краю.
З’ясовано, що проблема естетичного виховання була наскрізною у творчій спадщині українських педагогів досліджуваного періоду. Вона розглядалася у взаємозв’язку та в контексті надбань вітчизняних і зарубіжних педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. Предметом естетичного виховання визначено формування в особистості естетичного ставлення до дійсності і мистецтва, що сприяло виявленню талантів і обдарувань дітей та молоді, збагаченню їхніх художніх та естетичних смаків. Необхідною умовою цього процесу є свобода поглядів, прагнень зближення культур, довільне спілкування. Це помітно вплинуло на формування естетичних ідеалів та зростання інтересу до світової літератури, культури й мистецтва.
Виявлено, що естетичне виховання у полікультурному середовищі дає змогу посилити культурологічну функцію за допомогою локальних мистецьких реалій, орієнтуючи учнів на активне творче освоєння мистецтва рідного краю. Естетичне виховання школярів зумовлене рівнем їхнього загального розвитку. Загальна культура школярів, їхня моральна зрілість, рівень розвитку їхніх інтелектуальних здібностей визначають рівень естетично розвиненої особистості.
Культурно-просвітницька діяльність педагогів краю за характером і змістом роботи була прогресивним явищем, оскільки сприяла розвитку в учнів естетичного сприйняття, творчих здібностей діяти за “законами краси”, творити прекрасне в усіх сферах життєдіяльності; формуванню естетичних поглядів та смаків у полікультурному середовищі; вихованню гуманістичних якостей, інтересів та любові до життя в його різноманітних проявах; збагаченню змісту, форм і методів виховного процесу національним елементом, його науково-методичним забезпеченням; налагодженню творчих контактів між місцевими культурно-громадськими діячами та вихідцями з Наддніпрянської України й Галичини, їхній спільній праці на теренах Закарпаття, встановленню тісних зв’язків, пошуку шляхів співпраці між Східною і Західною Україною.
Результати наукового пошуку дали змогу виокремити два етапи розвитку проблеми естетичного виховання в українській педагогічній думці Закарпаття міжвоєнної доби, кожен з яких відображає генезу поняття “естетичне виховання” і позначений відповідними тенденціями.
Перший етап – період становлення (1919 – 1926 рр) – активізація наукових пошуків українських культурно-освітніх діячів Закарпаття, результатом яких стало обґрунтування дефініції “естетичне виховання” як педагогічного процесу, спрямованого на формування і розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне; твердження про єдність успадкованого і набутого у вихованні. В основі естетичного виховання лежать ідеї правди, доброї волі, красивого і потворного, корисного і некорисного, естетичного і морального.
Другий етап – період розвитку (1927 – 1939 рр) – пошук шляхів удосконалення дефініції “естетичне виховання”, її змісту і структурних компонентів, втілення їх у виховну практику; відкриття приватної Публічної школи рисунка в Ужгороді (1927 р), мистецьких шкіл і гуртків різних жанрів, самодіяльних колективів; залучення до викладання предметів естетичного циклу в гімназіях, “горожанських” школах краю відомих професійних художників, композиторів, майстрів народного мистецтва тощо; популяризація яскраво виражених національних форм концертного життя, їхньої тематики і репертуару; виникнення музично-драматичного театру з українською мовою, народно-побутовою тематикою і демократичним змістом; широке використання народних мелодій, народного мистецтва, фольклорних традицій в естетичному вихованні. З’ясовано, що основні етнодиференціюючі засоби (рідна мова, словесна творчість, письменство, мистецтво) стали основою естетичного виховання. Провідною тенденцією цього періоду стало широке використання різних форм, методів і засобів естетичного виховання учнів середнього шкільного віку, пошук шляхів самостійного розв’язання його актуальних проблем, в основі яких домінувала українська ідея.
Творчий доробок і практична діяльність педагогів свідчить, що естетичне виховання здійснювалося у процесі навчання та в позаурочний час. Насамперед, завдання естетичного виховання систематично та цілеспрямовано реалізовувалися на уроках малювання, співів, ручної праці, мови, літератури. Кожний урок був часом спілкування з кращими зразками мистецтва та колективного обговорення пережитих вражень. Індивідуальні здібності учнів до різних видів естетичної діяльності розвивалися в гуртках, творчих колективах (хор, оркестр), клубах, фахових (спеціальних) школах, студіях, самодіяльних театрах тощо. Вчитель повинен був уміти організувати урок, реалізовуючи, окрім дидактичної естетичну функцію, тобто оцінити з естетичних позицій роботу учнів на уроці, а також свою власну діяльність.
Педагоги (Ф. Агій, В. Довгун, Ю. Крупа, Й. Пешина та ін) вважали, що справжня краса людини виявляється у праці. Численні спостереження за працею учнів переконують у тому, що будь-який вияв ними майстерності у праці позитивно впливає на виховання естетичного ставлення до дійсності. Насолода від краси власної праці, почуття задоволення нею тим яскравіше, чим відчутніші її результати, її кінцевий підсумок, адже у результатах творчості відображається суть людини. Обов’язковою умовою педагогічного використання праці є виявлення підлітками ініціативи, самодіяльності, творчості. Праця по-справжньому виконує свою виховну морально-естетичну функцію лише за тієї умови, коли вона пробуджує в душі вихованців творче горіння, формує в них сильні емоційні переживання, до кінця захоплює їх. В уявленні дітей естетична цінність праці багато в чому визначається її суспільно корисною спрямованістю. Якщо учень знає, що результати його діяльності потрібні людям, він не лише відповідальніше підходить до справи, а й прагне виконати її якомога краще.
Естетичне виховання у процесі продуктивної праці вимагає від учителя постійної уваги до характеру обробки тих речей, які виготовляють учні. Без піклування про красу, про гармонію форм учнівських виробів не можна сформувати хороший естетичний смак. Найбільш помітний вплив на естетичне виховання учнів мають роботи, пов’язані з декоративно-ужитковим мистецтвом, що сприяє художній освіті учнів середнього шкільного віку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
