VDV-1517 (708708), страница 18

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 18)

Зрештою, як писав М. Портер: “багатьом країнам вдалося швидкими темпами підняти рівень життя, не дивлячись на бюджетний дефіцит (Японія, Південна Корея, Італія), падіння курсу валюти (Німеччина, Швейцарія), високі процентні ставки (Італія, Південна Корея) [32, с.212] В економічній науці добре відоме неприємне для прибічників монетаризму висловлювання відомих економістів – лауреатів Нобелівської премії Т. Сарджента та Н. Уоллеса про те, що покриття бюджетного дефіциту за допомогою збільшення боргу може мати в довгостроковій перспективі більші інфляційні наслідки, ніж покриття бюджетного дефіциту за рахунок випуску грошей.

На жаль, у нашому суспільстві, відстоюються лише монетаристські цінності і нехтуються рекомендації інших економічних теорій та майже зовсім не враховується особливості перехідної економіки, усвідомити цей очевидний висновок Сарджента-Уоллеса не так вже й просто.

Внаслідок цього Уряду для погашення дефіциту бюджету вдалося створити фінансову піраміду через продаж цінних паперів з надзвичайно високою прибутковістю (в 100 разів більшою за прибутковість цінних паперів США при виході з кризи), яка себе не виправдала і створила загрозу додаткового фінансового краху в Україні.

Викладене вище дає підстави зробити висновок, що активна державна підтримка інвестиційної діяльності місцевих органів влади, здійснювана шляхом надання відповідних дотацій місцевим бюджетам (зокрема, бюджетам розвитку), фінансованих за рахунок створення державного дефіциту є одним із головних засобів радикального зростання виробництва в Україні. А це в свою чергу створить передумови для вирішення проблеми наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що потягне за собою вирішення багатьох соціальних проблем нашого суспільства в цілому.

Проблеми місцевих фінансів накопичувались десятиріччями; на сьогоднішній день вони перетворились у великий клубок протиріч і невирішених питань при досить значному нестатку фінансових ресурсів як у центрі, так і на місцях. Тому зі всією гостротою постало питання про необхідність проведення реформи місцевих фінансів, яка повинна супроводжуватись законодавчим закріпленням прав, повноважень і обов’язків місцевих адміністрацій.

Звичайно, бюджетна реформа не вирішить всіх питань, але проблема ефективного витрачання коштів та зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів – за нею.

1. Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій

Ступінь самостійності регіонів щодо формування і використання бюджету визначається співвідношенням задач, котрі входять до їх компетенції (тобто вирішуються органами регіонального і місцевого самоврядування під власну відповідальність), і задач, котрі виконуються вищестоящими органами влади або за їх дорученням. При розподілі задач і функцій повинні вирішуватися і питання розподілу доходів і видатків між центральним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами одного рівня.

Вирішення багатьох проблем по формуванню і використанню місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Однак головним питанням у формуванні фінансів адміністративно-територіальних одиниць залишається об’єктивність у визначенні розмірів їхніх бюджетів з урахуванням науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості на 1 жителя. Але на жаль, в Україні ще немає розроблених нормативів, тому на даний момент фінансове вирівнювання можливо здійснювати з урахуванням середніх по місцевих бюджетах доходів і видатків, а також з урахуванням відносної податкоздатності кожної адміністративно-територіальної одиниці.

В
результаті проведених досліджень формування місцевих бюджетів Новгородківського району виявлені досить серйозні розбіжності у співвідношеннях доходів і витрат на душу населення різних адміністративно-територіальних одиниць (рис. 3.3)

Рис. 3.3 Співвідношення доходів і витрат на душу населення

місцевих Рад Новгородківського району у 1998 році (грн.)

Використання щодо місцевих бюджетів району індивідуальних нормативів відрахувань до загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень є досить суперечливою і важкопередбачуваною. Як правило, збільшення (або зменшення) питомої ваги місцевої Ради в загальній сумі доходів району не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів її місцевих бюджетів (таблиця 3.1)

Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Міжтериторіальний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Необ’єктивність такого перерозподілу призводить до того, що місцеві Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу

Таблиця 3.1

Частка місцевих Рад в податкових надходженнях і доходах

місцевих бюджетів у 1998 р. (відсотки)

населення є вищим, ніж у середньому по місцевих Радах, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з місцевими Радами, де він, відповідно, є нижчим. Наприклад, у 1998 р. доходи місцевих бюджетів Верблюзької, Вершино-Кам’янської та Митрофанівської сільских Рад у розрахунку на душу населення навіть не досягли середнього рівня по місцевих Радах (склавши відповідно 69,2 відс. 74,1 відс. та 83,1 відс. від нього), тоді як податкові надходження в розрахунку на душу населення були тут найвищими (відповідно 112,9 відс., 105,1 відс. та 120,3 відс.) (таблиця 3.2 ).

Усі зроблені в останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в мовах командно-адміністративної економіки. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров’я, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з плановим рівнем їх витрат, причому з великим впливом суб’єктивного фактору.

Однією із спроб виходу з ситуації, що склалася у фінансовому вирівнюванні місцевих бюджетів, є застосування математичної формули,

що дозволяє об’єктивно підійти до визначення обсягів місцевих бюджетів. Зазначена формула, запропонована комісією Верховної Ради України по бюджетній політиці, має слідуючий вигляд:

Gi = (E / P – R / Px * Fci) * Pi, де

Gi – дотація місцевому бюджету (+), кошти передані (-);

E/P – середні по місцевим бюджетам району видатки на душу населення

R/Px - середні по місцевим бюджетам району доходи на душу населення;

Pi – населення відповідної місцевої Ради;

Fci – відносна податкоздатність кожної місцевої Ради у вигляді коефіцієнту, який показує, як доходи населення кожної місцевої Ради відносяться до показника середніх доходів на душу населення в цілому по місцевим Радам.

Проведені за допомогою цієї формули розрахунки дозволяють, як свідчать дані табл. 3.2, привести видатки відповідних місцевих Рад до рівня середніх по місцевих Радах, а також визначити обсяги коштів, що передаються до районного бюджету (оскільки жодна з місцевих Рад Новгородківського району не є дотаційною) з урахуванням середніх по місцевих Радах доходів на душу населення та коефіцієнту податкоздатності відповідної Ради.

Результати дослідження показують, що 5 з 11 місцевих Рад мають перераховувати до бюджету суми, які значно перевищують ті, що передбачені планом, розрахованим райфінвідділом, в той же час для 6 із 11 місцевих Рад сума коштів, що передається ними до районного бюджету повинна бути зменшена для досягнення ними принаймні середнього рівня видатків на душу населення.

Звісно, запропонована методика фінансового вирівнювання території має і недоліки. Головний із них полягає в тому, що розрахунок планових видатків, а відтак, і дотації (або коштів переданих), проводиться на основі середніх по місцевих Радах видатків на душу населення. А тому в деяких випадках середні видатки можуть і не відповідати мінімально необхідному рівню для місцевих Рад. Інший недолік – в тому, що зазначена методика не має стимулюючих факторів для місцевих Рад щодо поповнення ними дохідної частини своїх бюджетів, оскільки їхні видатки будуть профінансовані на рівні середніх по місцевих Радах.

Для усунення зазначених недоліків при розрахунках видаткової частини місцевих бюджетів за відповідною методикою до уваги слід брати не середні по місцевих Радах видатки на душу населення, а науково обгрунтований норматив бюджетної забезпеченості.

Передусім треба чітко визначити, що собою має являти бюджетна забезпеченість на одного жителя. Напевне, це величина витрат місцевих бюджетів на одного жителя даного регіону із місцевих бюджетів усіх рівнів, яка справді могла б значно наблизити до вирішення питань, пов’язаних із формуванням місцевих бюджетів.

Розрахунок величини бюджетної забезпеченості –складне завдання. По-перше, її можна визначити тільки на основі матеріальних витрат, тобто враховуючи витрати електроенергії, тепла, води, обладнання, інвентаря, медикаментів, продуктів харчування та ін. По-друге розрахунки досить складні й потребують серйозних наукових досліджень. По-третє, значна частина витрат місцевих бюджетів, таких, як комунальні послуги, капітальні вкладення, витрати на управління, підтримка окремих груп виробників, мало залежать від кількості жителів і є умовно постійною. По-четверте, бюджетна забезпеченість буде різною в залежності від сільського та міського населення.

Тобто система збалансування повинна базуватись на групі об’єктивних нормативів, які визначають рівень забезпечення окремих регіонів закладами суспільної і технічної інфрастуктури, що має істотне значення для задоволення потреб населення. Існування показників забезпечення закладами інфрастуктури дає змогу визначити розмір потреб у фінансових ресурсах, необхідних для здійснення поточних видатків і видатків розвитку. З цією метою необхідно використовувати показники, що стосуються потреб суспільства, які є у кожному регіоні.

Серед них можна назвати такі показники, як кількість місць у дитячих садках і яслах на 100 дітей дошкільного віку; кількість учнів у 1-4 класах; кількість класів на 100 учнів; кількість лікарів на тисячу жителів; кількість лікарняних ліжок на тисячу жителів; довжина місцевих доріг; довжина мережі каналізації та водогону на 1 кв. км і на тисячу жителів).

Необхідно визначити рівень забезпечення кожної області, району, міста, села закладами такого роду та рівень бюджетної забезпеченості з урахуванням усіх зазначених показників. Місце кожного регіону в забезпеченні зазначеними установами дасть змогу визначати рівень бюджетних видатків на реалізацію завдань стандартного характеру.

Характеристики

Список файлов реферата