diploma2_1 (708693), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

До цієї категорії відносяться доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик. До них належать:

1. Доходи (витрати) за кредитом і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за забов’язання її надати, що визначаються пропорційно часу і сумі вимог (зобов’язання).

Надання позичок рiзних видiв забезпечують переважну частину доходів у багатоьх комерцiйних банкiв. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з’явилася тимчасова потреба. В останнi роки майже 65% зарубiжних банкiв складали вiдсотки по позичкам. В абсолютному значеннi вони постiйно ростуть. Це пов’язано, як iз збiльшенням масштабiв позичкових операцiй, так i з пiдвищенням норми вiдсотку. Вiдсотки можуть бути отриманi банком по наступним видам позичок:

-суб’єктам господарської дiяльностi;

-населенню;

-iншим комерцiйним банкам;

-Нацiональному банку України;

-Мiнiстерству фiнансiв України;

на рiзнi строки:

-короткостроковi;

-середньостроковi;

-довгостроковi

як в нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi.

Розмiр отриманих доходiв залежить вiд норми вiдсотку, яка в свою чергу вiд об'єктивних i суб'єктивних факторiв. В цiлому здатнiсть банкiв надавати позички залежить вiд рiвня надлишкових резервiв в банкiвськiй системi.

Якщо попит на банкiвський кредит залишається стабiльним, а надлишковi резерви збiльшуються, ставки процента по позичкам знижуються, тому що банки намагаються залучити дохiднi активи. Хоча якщо наявний високий попит на банкiвський кредит, а надлишковi резерви не змiнюються або ростуть повiльнiше, нiж попит, процентнi ставки пiдвищаться. На ставки впливають також оцiнки економiчної ситуацiї. Якщо переважають песимiстичнi настрої, банкiри не будуть знижувати ставку настiльки, наскiльки це диктується пропозицiєю позичкового капiталу.

Ставки змiнюються також вiд ризику, притаманного данiй позичці, розмiру i строку погашення, витрат по оформленню позички, стану депозитного рахунку позичальника i забезпечення. Крiм цього на ставки впливають звички i традицiї, конкуренцiя мiж банками та iншими джерелами коштiв, визначений законом розмiр максимальної процентної ставки, а також оцiнка банкiрами i позичальниками перспектив господарського розвитку.

Тобто ми бачимо, що ставки вiдсотку по банкiвським позичкам вiдрiзняються вiд рiзних зобов'язань грошового ринку в тому вiдношеннi, що вони визначаються в процесi переговорiв мiж банком i позичальником, а не на умовах ринку, i тому вони рiзнi в рiзних банках i за рiзними обставинами.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією чи іншим господарюючи суб’єктом), створювати резервні фонди тощо.

Крім доходу здійснення кредитних операцій приносить банкам і витрати. До цих витрат вiдносяться усi фактично зробленi витрати по оплатi за використання кредитними ресурсами: по-перше, вiдшкодування по депозитах: вкладам до запитання, тобто поточним, розрахунковим, контокорентним рахункам та рахункам з правом овердрафта; термiновим та зберiгаючи вкладам; депозитним сертифiкатам. По-друге, так званi в закордоннiй практицi, витрати, пов'язанi з придбанням федеральних резервних фондiв. В умовах нашої країни до цiєї статтi можливо вiднести витрати по позичках, отриманих у центральному банку (НБУ), а також витрати по позичках та депозитах комерцiйних банкiв.

Другим за значенням джерелом доходiв комерцiйних банкiв є проценти по цiнним паперам. Розмiр доходу з цього джерела залежить вiд розмiру i структури портфелю iнвестицiй i дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв. Так як ставки по всiм категорiям цiнних паперiв рiзнi i коливаються, то рiвень дохiдностi по ним постiйно змiнюється, але в середньому складає бiля 20% вiд усiх доходiв зарубiжного банку.

Доходи вiд цiнних паперiв i операцiй з ними включають: проценти (дивiденди) по цiнним паперам, доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв (тобто курсової рiзницi), доходи, отриманi за рахунок рiзницi мiж номiнальною цiною i реалiзацiйною цiною акцiї при акцiонуваннi банку (емiсiйний дохiд).

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

-забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

-забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

-забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

-вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

-проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини:

-група короткострокових цінних паперів;

-група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особлливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку,. тому є по суті запасом його вторинних резервів. До таких паперів звичайно відносять корооткострокоові зобов’язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські зобов’язання і векселі, депозитні сертифікати, короткоострокові муніципальні облігації, комерційні векселі тощо). Всі вони високоліквідні, мають добрий вторинний риноок, не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об’єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення дохрдності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позички на міжбанківському риинку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій, муніципальних облігацій, акцій, корпоративних доовгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризикованими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладуватти кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції і облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення у корпоративні цінні папери були значно обмежені — десятьма прцентами їх власних статутнних фондів. З лютого 1996 року це обмеження було скасоване.

Витрати по операцiях з цiнними паперами можна роздiлити на групи:

1) витрати (збитки), понесенi вiд курсової рiзницi;

2) проценти, сплаченi по цiнних паперах: векселях та облiгацiях;

3) витрати на виготовлення даного цiнного паперу (цiнний папiр є високо лiквiдним активом, тому вiн повинен бути захищеним вiд пiдробки).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентами, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів. До них належать:

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операції з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом “Про банки і банківську діяльність”.

Неабиякий дохід приносять банкам комісійні від здійснення операцій за розрахунково-касове обслуговування. Цi доходи включають в себе:

а) комiсiю за переводнi операцiї i ведення депозитного рахунку, в тому числi по мiжбанкiвським кореспондентським вiдношенням;

б) комiсiю за касове обслуговування: iнкасацiя, грошовi виручки та перевiз цiнностей;

в) плата за iнкасовi операцiї, тобто за операцiї, пов'язанi з одержанням банками грошей за рiзними документами по дорученню своїх клiєнтiв — чекам, векселям та iн.

г) дохiд по акредитивним операцiям (як документарного, так i грошового);

д) платня за вiдкриття чекової книжки.

Особливiстю формування доходiв комерцiйних банкiв розвинутих країн було надходження доходiв за обслуговування вкладiв до запиту, що становило 3-4% вiд суми всiх доходiв. В останнi роки питома вага цiх доходiв становить 2%. При цьому банки не беруть комiсiю за ведення депозитного рахунку до запитання, але i не платять процентiв по ньому.

Особливiстю українських банкiв в цьому планi є отримання досить високих доходiв вiд ведення валютних рахункiв (висока плата за їх вiдкриття, ведення, закриття) та вiд їх касового обслуговування внаслiдок iнфляцiї.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має своєї вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України в вільно конвертовану валюту супроводжується з певними труднощами. Іншою причиною отримання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою захистити свої кошти від обесцінювання.

До цієї групи доходів (витрат) належать також банківські послуги. Банківські послуги – надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних та активних операцій. Єдине, що для цього потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

-гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківському кредиту, виставити акредитив стенд-бай тощо);

-посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

-консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

-трастові (довірчі ) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Факторинг. З економічної точки зору факторинг належить до посередницької операції. Його доцільно визначати як специфічну послугу, яка надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Існує декілька визначень факторингу:

При факторингових операціях (купівлі права на стягнення боргу) банк купує у свого клієнта дебіторські рахунки та крім надання йому грошоових коштів, надає ряд послуг до закінчення погашення рахунків: аналіз кредитоспроможноості бооржників, інкасація, облікові операції тощо. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1-2 % загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), дохід банку від позичкового проценту менший ніж від комісійних платежів.

Характеристики

Список файлов реферата