diplom (708659), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України розроблені нормативні документи з бухгалтерського обліку, спрямовані на використання цієї програми.

Перші схвалені методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України нормативні документи стосуються саме інформаційної бази фінансового аналізу. До них належать перші п`ять Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 21.06.1999р. за № 391-3684 :

1. „Загальні вимоги до фінансової звітності”;

2. „Баланс”;

3. „Звіт про фінансові результати”;

4. „Звіт про рух грошових коштів”;

5. „Звіт про власний капітал”.

Зазначені Положення (стандарти) № 1-5 застосовуються для складання бухгалтерської звітності за операціями, що відбуваються з 2000 року.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає мету фінансової звітності, її склад, основні елементи, звітний період, якісні характеристики, принципи підготовки і розкриття інформації. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 вводить у використання 16 термінів, які переважно є принципово новими і трактуються згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку. П`ять з них присвячені новим формам фінансових звітів, а ще п`ять – основним елементам фінансових звітів (активам, зобов`язанням, власному капіталу, доходам, витратам). Вперше дається визначення консолідованої фінансової звітності, принципу бухгалтерського обліку, розкриття суттєвої інформації [1, c. 126].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 „Баланс” містить вимоги до форми і змісту балансу. Баланс має три розділи активу та п`ять розділів пасиву.

Актив

Пасив

1. Необоротні активи	1. Власний капітал
2. Оборотні активи	2. Забезпечення майбутніх виплат і платежів
3. Витрати майбутніх періодів	3. Довгострокові зобов’язання
	4. Поточні зобов’язання
	Доходи майбутніх періодів
Баланс	Баланс

Рис.3 Структура бухгалтерського балансу згідно з П(с)БО №2 „Баланс”

Структура балансу приведена у повну тотожність з його рівнянням, що використовується в міжнародній практиці.

У фінансовому аналізі також використовується „Звіт про фінансові результати” форма та зміст якого визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 3 „Звіт про фінансові результати”, що є аналогом звіту про доходи та збитки згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку [2, c. 65].

1.3. Показники інвестиційної привабливості підприємства

Під інвестиційною привабливістю підприємства розуміється доцільність вкладання в нього вільних коштів. Вона аналізується зовнішніми суб`єктами з метою вибору найкращого варіанта вкладання вільних коштів. Але й кожен господарюючий суб`єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості аналізується у зовнішньому та внутрішньому фінансовому аналізі. Для аналізу використовується певна система показників, яка відображає структуру активів підприємства, джерел їх формування, ліквідність і фінансову стійкість, якість прибутку, доходність і оберненість капіталу.

Аналіз валюти та структури бухгалтерського балансу. Для загальної оцінки фінансового стану складається спрощений баланс , в якому об’єднують в окремі групи однорідні статті. При побудові спрощеного балансу зменшується число статей балансу чим підвищується його наочність і полегшується його аналіз.

Попередню оцінку фінансового стану підприємства можна зробити на основі виявлення „хворих” статей балансу [7, c. 24]:

• наявності в балансі суми по рядку 350 „Непокритий збиток” яка свідчить про вкрай незадовільну роботу підприємства і в результаті цього його вкрай незадовільний фінансовий стан ;

• наявністю сум за дебіторською заборгованістю, не сплаченою в строк ;

• наявністю сум за статтею „Інші оборотні активи” (ряд 250);

• наявності простроченої кредиторської заборгованості.

Для того щоб аналіз валюти балансу був повним, необхідно дати оцінку змінам окремих його статей . така оцінка надається за допомогою горизонтального (часового) і вертикального (структурного) аналізів.

При горизонтальному аналізі виявляються абсолютні та відносні зміни величин статей балансу за певний період, дається оцінка цим змінам.

Вертикальний аналіз використовується для дослідження структури засобів і джерел їх утворення шляхом визначення питомої ваги окремих статей у підсумкових даних та оцінювання цих змін.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їх основі будується порівняльний аналітичний баланс.

Аналіз джерел формування капіталу. Інформація , яка наводиться в пасиві балансу , дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного ; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане [11, c. 159].

Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того , які кошти має підприємство , звідки вони взялися і куди вкладені.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша – позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика , ефективність використання позикового капіталу , більша ніж , ефективність використання власного. В окремих конкретних випадках , залежно від ситуації , що склалася, може бути вигідним використовувати більше власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. Може бути більш ефективним застосування позикового капіталу і отримання більш високих доходів , але з більшим фінансовим ризиком.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Аналіз джерел власних та позикових коштів. При аналізі необхідно визначити динаміку і структуру власного та позикового капіталу , з’ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

Аналіз прибутковості. Серед показників ефективності діяльності господарюючого суб’єкта важливе місце за умов ринку посідають показники ефективності використання капіталу, які відображають швидкість (прискорення або уповільнення ) руху капіталу та його віддачу.

У світовій практиці широкого застосування набув узагальнюючий показник міри ефективності використання капіталу – прибутковість (дохідність, рентабельність).

Коефіцієнт прибутковості визначається відношенням прибутку до капіталу, що інвестується, і розраховується за формулою [17, c. 210]:

(1)

де КП- коефіцієнт прибутковості;

П – прибуток;

К – капітал.

Аналіз обертання поточних активів. Поряд з віддачею капіталу його обертання є одним із важливих показників, що характеризує інтенсивність використання засобів підприємства.

Швидкість обертання капіталу характеризується такими показниками [15, c. 91]:

• коефіцієнтом обертання (Коб), який обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої вартості капіталу або його частини :

(2)

• тривалістю одного обороту в днях (Тоб), який обчислюється як відношення добутку середньої вартості капіталу і кількості календарних днів у періоді до виручки від реалізації продукції, тобто:

(3)

де Тоб – тривалість одного обороту в днях;

Д – кількість днів у періоді;

або (4)

• коефіцієнт закріплення оборотних коштів, що є зворотним коефіцієнту обертання:

(5)

Він показує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану – воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов’язаннями.

До платіжних засобів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні [12, c. 25].

До строкових зобов’язань включають поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства тощо. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо) [22, c. 194].

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможності (Коп):

(6)

де ∑ПЗ – сума платіжних засобів;

∑СЗ – сума строкових зобов’язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки у внутрішньому фінансовому аналізі.

Зовнішні суб’єкти фінансового аналізу не в змозі визначити таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб’єкта.

Ліквідність, в загальному розумінні , означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби [19, c.74].

Ліквідність можна розглядати:

1. як час, необхідний для продажу активу;

2. як суму, одержану від продажу активу.

Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно з грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов’язання розміщені по мірі скорочення термінів їх погашення.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності можна умовно поділити на такі групи [10, c. 85]:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

2. Активи, що швидко реалізуються (А2), - активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час. В цю групу входить дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб`єктивних та об`єктивних факторів.

3. Активи, що повільно реалізуються (А3), - найменш ліквідні активи – це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (А4), - це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу, в цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу „Необоротні активи”.

Отже, в перші три групи активів (А1,А2,А3) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Характеристики

Список файлов реферата