V (704596), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Флотація являється альтернативою продажу власного бізнесу іншій компанії, явище відоме як tradе sale (коли підприємство продається конкуренту). В залежності від обставин флотація може принести більше грошей власнику, ніж власний продаж підприємства (tradе sale). До того ж якщо власники хочуть зістатися директорами своєї компанії, то флотація буде кращою ніж просто продаж з повною втратою контролю над підприємством. Для інвесторів дуже відомим являється поняття венчурного капіталу - це інвестиція, звичайно в невеликі приватні компанії, для фінансування їх запуску, розширення, виживання чи зміни форми власності. Однак, венчурний капітал іноді інвестується в великі компанії для підтримання купівлі чи викупу участі в капіталі компанії керівниками. Венчурний капітал надається одним чи двома зовнішніми інвесторами, також він дуже ризиковий. Інвестори можуть розглянути можливість прямого капіталовкладення, але тільки тоді, коли відкривається перспектива припустимих шляхів виходу для інвестиції. Шлях виходу - це спосіб, за допомогою якого інвестиція може бути продана за готівку. Існує п’ять основних шляхів виходу:

• флотація компанії;

• продаж компанії;

• рефінансування (продаж інвестиції іншій інвестиційній організації);

• перекупка компанії управляючими.

Флотація на фондовому ринку може бути доступна тільки досить великим компаніям з допустимими показниками прибутку. Іноді компанія може флотувати свої акції на закордонній Фондовій Біржі без флотування на внутрішньому ринку. Наприклад, в той момент як Гонконг переходив під контроль Китаю в 1997 році, декілька китайських компаній були флотовані на фондовому ринку Гонконга. В 1993 році, корпорація Гуандонг стала першою китайською компанією, яка отримала лістинг на Австралійському Фондовому ринку. Одна з переваг Австралійського ринку для компанії заключається в тому, що акції торгуються по "Азіатському часу".

Цілий ряд іноземних компаній отримали лістинг на NASDAQ, можливо тому що ціна акції виходила вище або ціна процедури лістингу менше. Компанії можуть притягти капітал на іноземній Біржі шляхом випуску цінних паперів в формі депозитарної розписки. Це вільнообертаючий цінний папір, який дає своєму власнику право на певну кількість базисного активу (акції), розміщеного на депозиті. Однак компанія повинна спочатку випустити нові акції і помістити їх в банк на зберігання в своїй країні. В свою чергу депозитарний банк в іншій країні випускає депозитарні розписки. Потім депозитарні розписки випускаються на іноземний ринок в національній валюті ринку. Наприклад, американські депозитарні розписки випускаються в доларах США. Кожен раз, коли компанія платить дивіденди, ці дивіденди платяться банку зберігачу, який в свою чергу переводять гроші в депозитарний банк. Депозитарний банк в свою чергу конвертує дивіденди в національну валюту для розподілення серед приймачів депозитарних розписок.

Дуже великі компанії можуть випускати свої акції на євроринок акцій. Нові емісії на міжнародних ринках розміщуються міжнародним синдикатом банків. Ведучий управляючий емісії створює синдикат андерайтерів, який розміщує випуск серед клієнтів. Андерайтер - організація, яка згоджується придбати, в обмін на комісійні, певну кількість акцій в майбутній емісії за узгодженою ціною, в тому випадку, якщо акції не будуть куплені ким-небудь ще. Андерайтер гарантує, що всі акції емісії будуть продані за ціною випуску.

Ціллю міжнародної емісії являється створення всесвітньої бази інвесторів, що можливо пояснюється нехваткою капіталу в країні емітента для придбання випуску за підходящою ціною. Після випуску акції можуть торгуватися приватним чином , якщо власники хочуть їх продати. Альтернативно, і скоріше всього так відбувається на практиці, акції отримають лістинг на одній і більше Фондових Біржах, з тим щоб забезпечити роботу з акціями на ліквідному другорядному ринку.

Фондова Біржа може управляти "другорядним" ринком окрім основного ринку, де вхідні вимоги набагато менш суворі. Ціллю "другорядного" ринку являється забезпечення можливості для малих і молодих компаній примкнути додатковий капітал, а також для інвестиційних установ інвестувати в невеликі розвиваючі компанії .

Але для "другорядного" ринку достатньо тяжко це досягти, так як інвестори не поспішають вкладати гроші в високо ризиковані малі підприємства. При міжнародній емісії синдикатами будинків цінних паперів і інвестиційними банками використовуються метод синдикування. Одним з таких методів являється визначення географії ринків, де припускається підвищений інтерес до акцій випуску. Для кожного з цих географічних ринків формується субсиндикат з основним організатором. Кількість регіонів повинна бути не більше -4 -5 максимумів. Регіональні синдикати координуються основним організатором, який і вирішує, як багато акцій буде відведено кожному синдикату, і хто візьме на себе функції головного консультанта компанії по випуску.

Дуже важливу роль при флотації відіграє розрахунок правильного часу для флотації. Існує ряд факторів , кі впливають на розрахунок часу флотації. Розрахунок часу по приватизації, наприклад, може бути продиктований політичною доцільністю, а також податковою політикою уряду для кожного фіскального року. Компанія, яка планує фінансувати плани власного розширення, сама приймає рішення, коли починати флотацію для залучення додаткового капіталу. Однак, настрій інвесторів часто змінюється. Існує час, коли емісія може пройти дуже легко, чи вийде дуже добра ціна для емітента, а є моменти коли ринок може обернутися проти нових випусків, що в результаті приводить до скорочення випуску або до більш низької ціни. Так в 1993-1994 роках, коли економіка стала відроджуватись після спаду, багато компанії, які пройшли через управлінський викуп під час економічного спаду, побачили можливість отримати лістинг на фондовому ринку. Їх власники продавали акції на ринку для фінансування їх управлінського викупу і, в той час як фондовий ринок піднімався, флотація стала дуже " прибутковим" заняттям. Однак, незабаром настала "флотаційна стомливість" з-за великої кількістю флотації малих компаній, і та як очікувані ціни не досяглис, інвестори стали набагато розбірливіші в типі компанії, яку вони збирались підтримувати.

Так наприклад, емісія на 1 млрд .доларів США на євроринку акцій компанії VSVL, Індійської державної телекомунікаційної компанії, була відкладена в травні 1994 рок. Із-за недостачі інтересу зі сторони інвесторів. Тобто причинами поразки флотації являється: неправильний розрахунок часу - ціни на акції падали на світових ринках; переоцінка - не вдалося переконати Індійський уряд вчасно зняти пропозиції з 1600 рупій за акцію до 1100 -1200 рупій, що вважалось необхідною умовою успіху емісії. Ця невдача значно ушкодила перспективам виходу на євроринок інших великих компаній із розвиваючих країн.

3.2. Регулятори фондового ринку.

Кожен ринок капіталу регулюється до певної степені для забезпечення порядку і безпеки і має встановлені правила поведінки. Регулювання необхідне для захисту учасників ринку, захист інвесторів від протизаконної діяльності емітентів чи посередників, захисту непрофесійних інвесторів, у яких можливо обмежений доступ до інформації на ринку.

Регулювання створене для обмеження широкого кола проблем. Список нижче показує сфери, де регулювання допомагає усунути дуже дорогі помилки, нерозуміння або нечисту практику з інвестиціями.

Сфера інвестицій:

• нічого не варті акції могли б продаватись, ніби то вони мають вартість;

• цінні папери могли б випускатися з прихованими умовами та обставинами;

• інвестори не розуміли б всю степінь ризику, яка зв’язана з їх вкладами;

• нові емісії могли проходити з неадекватною і обманливою інформацією.

Сфера угод:

• одна сторона угоди могла б знати те, що інша сторона не знає;

• ціна і умови угоди могли бути не кращими для інвестора, але бути при цьому яким-небудь чином "зафіксованими " посередником.

Сфера розрахунків:

• цінні папери можуть прийти не вчасно, затриматись;

• цінні папери чи платежі можуть взагалі бути не поставлені, із-за нечесності одного із партнерів.

Регулятори фондового ринку, взагалі, являються уряд або офіційно призначений урядом орган , та сама Фондова Біржа.

В багатьох країнах, таких як США, існує комісія по цінним паперам та їх обігу (Securities and Exchange Commission), державний орган, який відповідає за реєстрацію акцій компаній. Реєстрація необхідна для компаній, які бажають отримати лістинг на певній Фондовій Біржі .

Уряд визначає структуру фондового ринку країни шляхом:

• визначення, на основі кримінального і громадянського права, правил поведінки на ринку і стандартів того, що являється законним і протизаконним;

• в деяких випадках, накладання обмежень на приплив іноземного капіталу чи відсоток дивідендів за межі країни;

• встановлення податкового режиму, в якому буде функціонувати ринок;

• створення юридичної бази регулювання ринку.

В доповнення, Фондова Біржа самостійно встановлює правила і норми для свого первинного і вторинного ринку, підтвердженням проходження угод та розрахунків по угоді.

Біржа також може регулювати, які організації можуть випускати акції, визначаючи умови нових емісій, такі цінні папери можуть обертатись на вторинному ринку, і в деяких випадках, може зупиняти операції з акціями компаній. Для більшості країн регулювання зі сторони держави звичайна річ. Однак в Великобританії застосовується система саморегулювання, за якою уряд делегує відповідальність за ринкове регулювання ринковим самостійно визначившимся особам.

Лондонський фондовий ринок бере початок в кава-клубах ще в 17 столітті, де люди зустрічались для залучення і інвестування грошей в венчурні підприємства. Спочатку регулятором ставав власник клубу, - якщо господарю не подобався хтось, то цій людині заборонялось приймати участь на засіданнях. Із цієї концепції і розвивалась система саморегулювання. До якоїсь степені саморегулювання задовольняло всі. Але пізніше стало виникати питання, чи являються учасники ринку найкращими суддями при інтерпретації правильної чи неправильної поведінки, так як всі вони зацікавлені в збереженні доброї репутації всього ринку, і з часом все дуже легко може перетворитися в "клуб", де інсайдери захищають одне одного і запобігають зовнішній конкуренції.

З часом регулювання посилювалось. В Великобританії в 1986 році був прийнятий Акт про фінансові послуги. Цей Акт встановлював принципи захисту інвеститорів та створює Раду по цінних паперах і інвестиціях, яка відповідає за контроль ринку цінних паперів та інвестицій.

Щодо міжнародних ринків капіталу, то для них не існує єдиного органу регулювання. Учасники ринку підпорядковуються різним системам регулювання та оподаткування, в залежності від країни. Відсутність єдиного контролюючого органу допомагає пояснити значний ріст міжнародних ринків, на яких інвестори можуть експериментувати з різними, в тому числі і новими, фінансовими інструментами. Однак, саморегулювання і самомоніторінг стає все більш важливим для збереження репутації цінностей та чесності. Керівництво компанії, яка збирається флотувати, повинно подати, від імені компанії, інформацію для регулюючих органів та залучити послуги професійного консультанта по емісіям, наприклад будинок цінних паперів, інвестиційний банк або емісійний будинок, який би взяв би на себе відповідальність за організацію флотації. Відповідальність за отримання лістингу покладається на спонсора емісії, взагалі це інвестиційний банк, брокерська компанія чи фірма маркет- лейкер, член Фондової Біржі. Компанія взагалі отримає регулярні консультації і допомогу від спонсора і після успішного отримання лістингу. Дуже важливо, що хоч емісійний будинок чи спонсор діють від імені компанії, вони мають і свої власні обов’язки перед Біржею і інвесторами.

Потенційні інвестори повинні отримати точну інформацію про компанію, перед тим, як буде прийняти рішення про інвестування. Якщо вони бажають інвестувати компанію напряму, як венчурні інвестори, вони повинні отримати всю інформацію від самої компанії. Однак при флотації можна повністю покладатися тільки на опубліковані матеріали -докладний звіт для лістингу, проспект, газетна реклама, за правильність і відповідальність яких несе відповідальність емісійний будинок (спонсори). Якщо опублікована інформація неправдива, і інвестори були втягнуті в не правільне рішення, то може бути підірвана довіра навіть самої Біржі.

Спонсор флотації виконує наступні функції:

• працює з Комісією по цінним паперам і Біржами чи Фондовою Біржею і отримує допуск акцій компаній до лістингу;

• діє, як брокер випуску, організовує андеррайтинг і активно продає акції інвесторам.

У спонсора є ряд обов’язків перед Біржею. А саме:

• в випадку нового заявителя спонсор повинен переконатися, що заявитель відповідає всім вимогам лістингу;

• повинен постійно спілкуватися з Біржею;

• депонування з Біржею всіх документів заявки;

• схвалення Біржею звіту для лістингу.

Як перший крок в отриманні лістингу, компанія і її консультанти повинні:

• отримати інформацію, необхідну для Біржі;

• перевірити, щоб інформація була повною, точною і узгодженою зі усіма директорами компанії.

Інформація буде включати звіт бухгалтерів для емісійного банку чи спонсора, представляючи фінансові дані компанії. Необхідні а також інформація про всі реальні контракти компанії та вплив їх на майбутнє компанії.

Цей процес дослідження, визначення і контролю фактів відомий, як належна старанність і являється основою для підготовки звіту для лістингу. Перед наданням лістингу акціям компанії, компанія повинна подати повну конкретну інформацію чи державним органам чи напряму керівництву Біржі. Ця інформація називається звіт для лістингу. Як тільки звіт для лістингу являється схваленим, компанія зобов’язана почати роботу з інвесторами. Хоч компанія може досягнути необхідних показників по розміру та прибутковості, придатних для флотації, ще може з «явитись ряд питань, де буде необхідна певна реорганізація і формалізація домовленостей .

Характеристики

Список файлов реферата