72922 (701807), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Мопассан, зрозуміло, зовсім не перетворився на декадента в останньому періоді творчості. Ні, до кінця своїх днів реаліст в ньому постійно відстоював себе. Якщо письменник і визнавав за декадентами і символістами право на пошуки нових за те і нових засобів художнього виразу, то він знав, що йому не по дорозі з ними. „Все це дуже різниться з тим, до чого вабить мене моя натура”, - говорив він. Багато розповідей його останніх збірок ще написане в звичному реалістичному дусі, і часом в них навіть зустрічається його колишній сміх („Кролик”, „Мушка” та ін.). Часом Мопассан, здавалося, знаходив віру в кращі сторони людині і писав про його здатність перероджуватися до кращого („Даремна краса”), про його вірність і стійкість („Новорічний подарунок”), про радість зречення („Каліка”) і про ті страждання, які очищають людину, ушляхетнюють, прояснюють... Але разом з цим колишня ясна думка Мопассана все більш піддається настроям занепокоєння і тривоги. Втрачаючи свою врівноваженість, художник бачить тепер в оточуючому по перевазі огидні явища: жорстокість, люті вбивства, усілякі катування і жахи, вражаючі відкриття („Денщик”, „Вечір”, „Дюшу”, „Покійна”, „В порту”, „Утопленик” „Оливковий гай”). Безвихідність людського горя остаточно пригнічує Мопассана. У одній з розповідей 1889 року — в „Усипальниці”— він говорить про нескінченну безліч самовбивць. Його звичайна жалість до людей, що мучаться, перетворюється в якийсь крик: „О, нещасні, нещасні, нещасні. Я переживав всі їх муки, вмирав їх смертю... Я знав їх страждання, переніс протягом якого-небудь часу їх муки. Я знав всі нещастя, які довели їх кінця, тому що мені відома вся мерзотна обманами, і ніхто не пережив цього так сильно, як я”.

Зрозуміло, досконало інакше відноситься до Мопассана французький народний табір. У роки окупації Франції гітлерівцями літературні лакеї останніх зневажали Мопассана і спалювали на багаттях його книги. Народна Франція, що в цей же час бореться, Франція Опору, перевидавала його „Дядечка Мілона” і в своїй підпільній пресі гаряче писала про Мопассане як про художника-патріота. У пору сторічного ювілею Мопассана, в 1950 році, коли запеклі вороги автора роману „Любий друг” знову активізувалися, табір демократії і прогресу рішуче встав на захист Мопассана, проголосивши його великим художником-гуманістом, одним з кращих французьких національних письменників.

Своєю непримиренною, справді вистражданою ненавистю до капіталістичного варварства, гнівним протестом проти устрою, переконань і моралі буржуазного суспільства, болем за багато мільйонів в'язнів цього ладу, що марно тужать по недосяжному для них щастю, своїм співчуттям і пошаною до простих людей — всіма цими і багатьма іншими сторонами своєї творчості Мопассан близький і дорогий всім читачам.

Мопассан дорогий чесним людям всього світу. Красномовні вислови письменника проти загарбницьких воєн пам'ятні багатомільйонному табору прихильників миру, які енергійно борються проти паліїв нової війни і стоять на варті національного суверенітету і незалежності своєї національної культури.

Характеристики

Список файлов реферата