71278 (700199)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Тема: « Художні напрямки та стилі».

Зміст.

Вступ 1

1. Стиль як категорія естетики. 3

1.1 Функції стилю. 3

1.2 Структура стилю. 3

1.3 Стиль – „генна”, (що породжує) програма твору. 8

2. Художній напрямок як інваріант художньої концепції. 14

Висновок. 18

Список використоної літератури. 19

Вступ.

Література і мистецтво – система, що розвивається. Розвиток художнього процесу соціально обумовлений і має внутрішні закономірності.

Взаємодія зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (художні традиції, художній розумовий матеріал) чинників і формує художній процес. Все тече і міняється в світі. Міняється і сам мир і його явища. Мир – процес, мистецтво – художній процес, в якому заломлюються зміни реальності. Життя пред'являє до мистецтва певні вимоги. Проте самі по собі ні нова історична реальність, ні її вимоги нічого не можуть створити в художній культурі, бо тут нові явища творяться тільки на власне художній основі (традиції, попередній художній матеріал). Найважливіша категорія естетики, допомагаюча зрозуміти художній процес, його історичні етапи і ланки, що узагальнено описує його – художній напрям. Ця корінна категорія має інструментально-методологічне значення і «працює» при аналізі літературного розвитку і виявлень його історичних, національних і регіональних особливостей.

Виникнення нових напрямів мистецтва відбувається на основі художньо-розумових передумов (художніх традицій), що змінюються під впливом нових історичних реалій і під впливом науки, філософії, релігії і інших матеріальних і духовних чинників.

Не менш важливою категорією естетики є стиль. Поняття «стиль» багатозначне, ним користуються різні науки. Так само широке поле функціонування стилю. Виділяють чотири основні функції стилю. По своїй структурі стиль твору складний і багатошаровий. Так, виділяють дев'ять рівнів стилістичної спільності.

Ускладнення структури твору і наростання в ньому стилістичних шарів, збільшення і відмінностей, і общностей з іншими феноменами культури складає закономірність художнього процесу.

Стиль як категорія естетики

Поняття «стиль» багатозначне, ним користуються різні науки (літературознавство, мистецтвознавство, лінгвістика, культурологія, естетика). Широке поле функціонування стилю.

Функції стилю.

1. Стиль – чинник творчого процесу, здійснення орієнтації художника по відношенню до реальності, до художньої традиції, до публіки. Стиль диктує художнику вибірковість по відношенню до життєвого матеріалу, культурної (і зокрема до художньої) традиції, до суспільних цілей мистецтва.

2. Стиль – чинник твору, його соціального буття. Стиль обумовлює існування твору як закінченого художнього явища. Стиль рятує твір від еклектики. Стиль виражає характер, спрямованість і міру естетичного освоєння миру людиною і виступає носієм істотних сторін естетичної цінності і художнього значення твору. Стиль – джерело естетичної насолоди мистецтвом. Він представник цілого в кожній клітці твору. Підпорядковувавши кожну деталь загальному конструктивному задуму, стиль визначає структуру твору і його приналежність до певного типу культури. Стиль – доцентрова сила в творі, забезпечуюча його монолітність. Стиль – принцип організації художнього миру, його внутрішня необхідність, що виявляється в характері «зчеплення» слів.

3. Стиль – чинник художнього процесу, його стрижень. Стиль орієнтує художника по відношенню до процесу розвитку мистецтва, забезпечує розвиток традиції на новій підставі, сприяє взаємодії мистецтва різних епох.

4. Стиль – чинник художнього спілкування (автора і реципієнта). Стиль визначає характер естетичної дії твору на аудиторію, орієнтуючи художника на певний тип читача, а останнього – на певний тип художніх цінностей. У комунікативному плані стиль – закріплена в художньому тексті програма взаєморозуміння автора і читача. Художній стиль – сфера оперативної дії мистецтва на свідомість людей. Процес прочитання і інтерпретації, розуміння і оцінки протікає в часі. Стиль же моментально, єдиним інформаційним кидком, без подробиць повідомляє про цілісну якість твору. Ще прочитані тільки перші рядки поеми, проглянута тільки перша сцена спектаклю, а читач і глядач, сприйнявши стиль твору, вже багато що, а нерідко і те, чи слід дивитися спектакль і дочитувати поему до кінця. Тут ми стикаємося з інформативним аспектом стилю, виступаючого як вузловий пункт художньої комунікації, в якому сходяться всі нитки, протягнуті через твір від художника до реципієнта. Створюючи твори, письменник «мислить своїм читачем», останній присутній в творчому процесі як мета, в ім'я якої художник творить. Письменник, у свою чергу, завжди присутній в свідомості читача у вигляді чарівливості маєток, привабливості слави, авторитету, професійного статусу, що вселеного критикою і затвердився в громадській думці. Все це і знайомство з колишніми творіннями, у яких світиться особа художника, «працює» на його образ. Зустріч письменника і читача в творі здійснюється тільки тоді, коли вони явно тягнуться один до одного і є бажаною метою, коли існує їх духовна «взаємність». Точка їх зустрічі, місце перетину їх обопільних прагнень – стиль. Через нього письменник передає свідоцтво свого авторства, знак своєї особи, закладений в кожній фразі твору, в ритмі, в інтонації. У стилі здійснюється (або уривається) художня комунікація: дійсність – творець – твір – виконавець – реципієнт – дійсність. На кінцях цього ланцюжка знаходиться реальність; її сприймає художник і на неї ж під впливом мистецтва впливає публіка. У цьому значенні стиль є спосіб вдосконалення реальності за допомогою культури.

Структура стилю.

Структура стилю твору складна і багатошарова.

Перший (що глибинний «породжує») шар стилю – тематична і інтонаційна спільність культури. Стих, наприклад, народжується ритмічно вираженою інтонацією, передаючої емоційний стан поета і повідомляючої творчий процес ціннісну орієнтацію по відношенню до теми. Тільки потім ця інтонація вдягається в слова. Інакше кажучи, на рівні тексту, що «породжує», знаходиться тема і інтонація, а на породженому – значення і цінність. Так само і в історії культури спочатку складалися тематичні і інтонаційні спільності, обумовлені єдністю історичних доль народів, схожістю їх життєвого досвіду, які впливають на ціннісно-смисловий зміст мистецтва того або іншого регіону. Перший стильовий шар охоплює, наприклад, всі явища індоєвропейської художньої культури.

Другий стильовий шар – національна стилістична спільність. Тут єдиний тематичний і інтонаційний фонд знаходить конкретизацію, що спирається на життєвий досвід даного народу. Національно-стильові особливості культури дозволяють по стильових ознаках відрізнити витвір російського мистецтва від німецького або французького. Навіть в перекладі віршів відчувається національний стиль оригіналу, що не зводиться до мови, а що позначається в національній інтонаційній і тематичній своєрідності художньої культури.

Третій стильовий шар – національно-стадіальний стиль (національний стиль народу, що знаходиться на певному етапі історично-культурного розвитку). Такий стиль Людовика XIV. На цьому рівні стилістична спільність може звужуватися до одного виду мистецтва (наприклад, російський ампір в архітектурі) і навіть до одного з жанрів (наприклад, стиль фаюмського портрета). З другого боку, національно-стадіальний стиль може розширятися і охоплювати не тільки мистецтво, але і культуру в цілому. Так, Бахтін говорить про смехової культуру середньовіччя, про карнавалізациі як стилі діяльності середньовічного еловека.

Четвертий шар стилю – стиль художнього напряму (спільність, властива всім творам даного напряму). Художній процес історично ускладнюється: відбувається розчленовування на різні напрями і усередині кожного складається стилістична спільність. Навіть особливо несхожі між собою реалістичні твори володіють стилістичною спільністю, дозволяючої відрізнити їх від творів романтичних або классицистськіх. Стилістична спільність художнього напряму «пульсує»: то розширяється (класицизм, наприклад, накладає друк на паркову культуру, етикет, моду і інші феномени культури епохи), то звужується і конкретизується в різних течіях, що членують даний напрям. Тоді стиль напряму доповнюється ще одним рівнем спільності (вірніше, «підспільності») – стилем течії.

П'ятий рівень стилістичної спільності – індивідуальний стиль художника, що відображає особливості його художнього мислення.

Як тільки людина історично сформувалася в особу, знайшовши самосвідомість і своєрідність в ціннісних орієнтаціях і діяльності, так в мистецтво прийшов індивідуальний стиль.

Блок писав: «Стиль всякого письменника так тісно пов'язаний із змістом його душі, що досвідчений погляд може побачити душу по стилю…» (Блок. 1962. З. 315).

Шостий рівень стилістичної спільності – стиль періоду творчості. У новітню епоху прискорення історичного руху так підвищується інтенсивність життя особи, що раніше стійкі, незмінні її характеристики – індивідуальність, особливості мислення, ціннісна орієнтація – протягом творчого життя художника істотно міняються і індивідуальний художній стиль членується і знаходить новий ступінь спільності. «Блакитний» і «рожевий» періоди в творчості Пікассо мають різне стилістичне забарвлення, хоча в них і зберігається спільність, що скріпляється індивідуальним стилем художника (особа при всіх своїх змінах зберігає ядро свого «я», і перед нами предстає іншим та ж сама людина).

Сьомий рівень стилістичної спільності – стиль твору. У новітню епоху таке інтенсивне духовне життя художника і такий складний життєвий матеріал, що неповторна стилістична цілісність виникає у художнього твору і воно знаходить стилістичну своєрідність навіть по відношенню до інших шедеврів того ж художника.

Восьмий шар стилістичної спільності: стиль елементу твору, припускаючий нарочите «склеювання», стиковку стилістично різнорідних елементів. Цей рівень вперше виник в кінці XIX- початку XX в.в. у витворах еклектичного мистецтва. Пізніше одним із способів створення твору, різні частини якого мають різний стиль, став колаж з властивою йому стильовою

мозаїчністю. При цьому часто вже не цитуються (як, наприклад, у фугах Баха), а механічно асимілюються фрагменти чужих творів. Вперше в цьому напрямі вів пошуки ще Стравінській. Полістілістічноє твір завдяки іншим рівням стилістичної спільності зберігає цілісність.

Дев'ятий рівень стилістичної спільності – стиль епохи, об'єднуючий все різноманіття художніх явищ даної епохи. Стиль епохи інваріантний і припускає різноманітність своїх проявів, по-різному відповідних суті часу. Характеризуючи відповідність стилю А. Блока епосі, Б. Пастернак писав: «Прикметники без іменників, присудки без підлягаючих, хованки, взбудораженность, вертко мелькаючі фігурки, уривистість – як підходив цей стиль до духу часу, що таївся, сокровенному, підпільному, ледве вийшов з підвалів, об'яснявшемуся мовою змовників, головним обличчям якого було місто, головною подією – вулиця. (Пастернак. 1990. З. 206). Стиль маніфестація культури як цілого, видимий знак естетичної єдності. У міру ускладнення цілого все важче відшукати в ньому цю єдність, тому деякі дослідники заперечують наявність в сучасному мистецтві стилю епохи і бачать його лише на ранніх стадіях художньої культури. Проте у наш час, при всьому ускладненні художнього процесу, при всьому наростанні в ньому стилістичної строкатості і збільшення стилістичних шарів, не втрачається епохальна типологічна спільність мистецтва. Саме вона і складає стиль епохи.

Закономірність художнього процесу: ускладнення структури твору і наростання в ньому стилістичних шарів, збільшення і відмінностей, і общностей з іншими феноменами культури складає закономірність художнього твору.

Стиль – «генна» (що породжує) програма твору.

Стиль в мистецтві – це не форма, не зміст, не навіть їх єдність в творі. Стиль – набір «генів» культури (духовних принципів побудови твору, відбору і сполучення мовних одиниць), обуславлівающий тип культурної цілісності. Стиль як єдина програма, що породжує, живе в кожній клітинці художнього організму і визначає структуру кожній клітинці і закон їх сполучення в ціле. Стиль – імперативний наказ цілого, керуючий кожним елементом твору. Аналіз знаходить принцип породження стилю, визначаючий будову і значення кожної фрази, кадру, сцени, рядка і строфи. Розглянемо цю проблему на прикладі пушкінського «Мідного вершника».

Завязка і конфлікт «Мідного вершника» классицистічни: ідея особистого щастя, носієм якої є Євгеній, стикається з ідеєю державності Петра. Дозвіл же цієї експозиції відбувається зовсім не в классицистічеськом дусі. Все розв'язується не чию-небудь односторонню користь, а ставиться питання про знаходження якоїсь гармонії («консенсусу») сучасності і історії, особи і державності, щастя і законності. Ця ідея – ядро концепції поеми, визначаюче її поетику і стиль, у якому опиняються гармонійно об'єднані одична (представляюче Петра і державність) і буденна (представляюче Євгенія і особу) засади.

Вся історія Росії сконцентрована в державності, несучій в життя впорядкованість і організованість. Повінь предстає в поемі як безлад історії, втілення її хаосу, як руйнівник впорядкованих людьми набережних і міських споруд і як згубник Параші.

У поемі в схожих з езопівською мовою цілях Пушкін новаторські застосовує одичну мову. Звичайно іносказання одночасно вирішує і протівоцензурную, і чисто художню задачі: адекватно виразити іронічну думку. «Зворотний хід» езопова мови містить в собі і художньо-критичний потенціал. У «Мідному вершнику» Пушкін добивається такого одичного звучання вірша, що його думка знаходить протівоцензурную захист: створюється відчуття суцільного вихваляння Петра, його творіння – Петербургу, всього ладу життя. Одичний лад поеми має і власне художнє значення. Вплавлені в одичну мову критично заряджені слова побутового, пониженого стилю органічно зливаються із загальним ладом мови і знаходять приховану критичну силу.

З одично-езопівським пафосом Пушкін ставить в стилістичний високий ряд слова різного естетичного заряду, різновекторні по ціннісній орієнтації і за допомогою звичної захопленої інтонації робить як би нормальною назву царя «гордовитим істуканом», «кумиром на бронзовому коні», людиною з «мідним розділом» і інші «нешанобливості».

Одичний лад мови в «Мідному вершнику» має і ще одну функцію – стилізацію історичної епохи, створення атмосфери XVIII в., перенесення читача в петровськоє час і сполучення цього часу з новою епохою.

Одичний стиль традиційно орієнтований на художній вираз піднесеного, а у Пушкіна став формою виразу не тільки піднесеного (задуми Петра, народжений його волею величний Петербург), але навіть і низовинного (царський гнів і жорстоке переслідування мідним вершником маленької людини, і інші протівочеловечниє діяння «державца напівмиру»).

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата