32296 (692496), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Віндикаційний позов – позов власника, який не володіє майном до не власника, який володіє незаконно майном з вимогою про повернення майна в натурі. Віндикація можлива у випадках: від недобросовісного набувача; якщо майно було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати безкоштовно. Не допускається віндикація майна: що вибуло з володіння або іншого законного володільця від добросовісного незаконного набувача, який придбав майно за гроші; грошей і цінних паперів на пред’явника від добросовісного набувача; майна, проданого в порядку виконання судових рішень.

Негаторний позов – позов власника, що володіє майном до іншої особи про припинення перешкод, що зашкоджують розпоряджатися і користуватися майном. Позов про визнання права власності подається коли: втрачені правовстановлюючі документи; право випорюється; право не визнається.

21. Спадкування за заповітом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

22. Спадкування за законом

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

23. Зобов'язання: поняття, види, підстави виникнення

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК. Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Виды. 1. Исторически все обязательства по признаку основания возникновения делились на 2 группы: договорные; внедоговорные. 2. В зависимости от субъектного состава: односторонние; двусторонние; многосторонние. Закон также допускает перемену лиц в обязательстве (регулируется Главой 17 ГК – уступка требования и перевод долга). 3. Относительно предмета исполнения обязательства: однообъектные (должник обязан совершить в отношении кредитора определённое действие) альтернативные (существует несколько предметов исполнения, из которых сторона (как правило, должник) может выбрать один) – ст. 172 ГК; факультативные (существует только один предмет, но должник вправе заменить его на другой). 4. По характеру взаимосвязи друг с другом: главные (основные); дополнительные (акцессорные). 5. По содержанию: с положительным содержанием; с отрицательным содержанием (воздержание от действия); 6. Личного характера: совершение соответствующего действия лежит непосредственно на участнике обязательства – должнике, и замена этой стороны недопустима. 7. В зависимости от особенности гражданско-правового статуса участвующих в обязательстве лиц: обязательства, связанные с осуществлением предпринимательской деятельности; обязательства с участием граждан – потребителей. 8. По функциональному назначению: регулятивные (как договорные, так и иные обязательства – из правомерных действий) охранительные (обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения). 9. По направленности: направленные на передачу имущества; направленные на выполнение работ; направленные на оказание услуг; направленные на уплату денег (денежные обязательства) – особые правила: ст.ст. 168-170 ГК. 24. Підстави припинення зобов'язань

Обязательство прекращается по следующим основаниям:

1) надлежащее исполнение (ст. 599 ГК). Представляет собой нормальный способ прекращения обязательства. Кредитор обязан вернуть должнику долговой документ.

2) отступное (ст. 600) Прекращение путем передачи кредитору обусловленной суммы денег или иного имущества, по соглашению сторон.

3) зачёт требований (ст. 601 -603 ГК) Зачёт возможен при наличии 3 условий: встречные требования; срок которого наступил, срок которого не указан или определён моментом востребования («зрелые требования»); однородное требование предметом выступает одинаковое имущество, определённое родовыми признаками (чаще всего – деньги). Является односторонней сделкой – выражается в форме письма или заявления (очень экономически выгоден). Статья 602 ГК перечисляет требования, которые запрещено прекращать зачетом.

4) соглашение сторон (новация) (ст. 604) Соглашение о замене одного обязательства другим (новация) (договор найма – договор купли-продажи; договор купли-продажи – договор займа). Новация прекращает акцессорные соглашения, связанные с первичным обязательством, если иное не предусмотрено законом. Новация не допускается в отношении обязательств, имеющих личностный характер. Новацию следует отличать от замены исполнения и пролонгации договорных отношений.

5) прощение долга (ст. 605) Допускается, если это не нарушает права третьих лиц в отношении имущества кредитора, например, в процессе банкротства кредитора.

6) Совпадение в одном лице должника и кредитора (ст. 606) Возможно при правопреемстве (наследование; реорганизация предприятий).

7) невозможность исполнения (ст. 607) Закон не определяет понятие невозможности исполнения. Указывается только по обстоятельствам, за которые ни одна сторона не отвечает. Теория различает случайную невозможность (в силу причин, не зависящих от воли сторон – непреодолимая сила) и виновную невозможность (обязательство не прекращается, а лишь трансформируется в обязанность возместить причинённый ущерб). Невозможность может быть физической, экономической и юридической.

8) смерть физического лица, ликвидация юридического лица (ст. 608-609) Прекращаются только личностные обязательства (для физического лица), иначе – правопреемство в порядке наследования. Ликвидация предприятия прекращает его обязательства в случае отсутствия правопреемства. Прекращаются обязательства, исполненные ликвидационной комиссией, а также требования, погашенные без исполнения (за отсутствием имущества) и не признанные ликвидационной комиссией. Некоторые обязательства не прекращаются и после ликвидации предприятия – обязательства из причинения вреда и причинения смерти: правила ст. 466 ГК (капитализация на сроки, установленные в решении о возмещении вреда). Кроме того, Гражданский кодекс допускает прекращение обязательства по требованию одной из сторон – как средство оперативного воздействия на правонарушителя.

51. Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Характеристика: консенсуальний, двосторонній, як правило оплатний.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)