Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Горбачовська перебудова, початок розпаду СРСР, «оксамитові революції» кінця 80-х років у Центральній та Східній Європі спонукали угорців до пошуку в регіоні країни, на базі якої можна відпрацювати проект такого ставлення до угорської національної меншини, яке б відповідало найвищим європейським вимогам.

Серед усіх сусідніх держав угорці вибрали Україну. З одного боку, Україна як жодна інша країна в угорському оточенні потребувала підтримки офіційного Будапешта. По-перше, у 1989-1991 pp. в українському суспільстві зароджувалося розуміння того, що неминуче наближається кінець радянської імперії і в цій ситуації перед Україною втретє за її історію виникає перспектива державотворення, до того ж в УРСР у ці роки значно активізувалися політичні сили, які прагнули розпаду Радянського Союзу та розбудови незалежної держави. По-друге, для реалізації ідеї державотворення Україні потрібно було забезпечити міжнародну підтримку та визнання. По-третє, Україна також була зацікавлена у створенні європейської моделі захисту прав нацменшин у відносинах із сусідньою державою, оскільки велика кількість українців проживала та й проживає за кордоном і потребує відповідної уваги, а в окремих випадках захисту з боку батьківщини. З іншого боку, угорці розуміли, що Київ, який робив перші кроки на шляху здобуття незалежності, може піти на поступки в питаннях захисту прав нацменшини значно далі будь-якої сусідньої держави.

Завдяки зусиллям угорської та української дипломатії наприкінці травня - на початку червня 1991 р. в Будапешті, під час візиту голови Верховної Ради України Л.М. Кравчука, було підписано Декларацію про принципи співробітництва щодо забезпечення прав національних меншин. Цей документ надав широкі права угорській національній меншині в Україні та українській в Угорщині аж до створення культурної автономії. Згідно з цим документом було створено українсько-угорську комісію із забезпечення прав нацменшин. До складу комісії від обох країн увійшли крім представників уряду, місцевих органів самоврядування і представники громадських організацій, які представляють інтереси національних меншин. Вперше в практиці країн Центральної і Східної Європи з'явився орган, здатний вирішувати проблеми нацменшин, не доводячи їх до конфлікту або навіть до конфронтації з титульною нацією [28, с. 439].

Нині правовою базою співробітництва в питаннях, що стосуються української національної меншини в Угорщині та угорської в Україні є міждержавні, міжурядові та міжвідомчі українсько-угорські документи:

• Договір про основи добросусідства та співробітництва (06.12.1991 p.); Декларація про основні напрямки співробітництва в гуманітарній сфері (31.05.1991 p.);

• Декларація про принципи співробітництва щодо забезпечення прав національних меншин (31. 05. 1991 p.); Угода між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво в галузі культури, освіти та науки (4.04. 1995р.);

• Угода про співробітництво у справі повернення культурних цінностей, що потрапили під час Другої світової війни та в наступні роки на територію іншої країни (4.05.1995 p.) [30, с. 98].

В Україні створено законодавчу базу, яка створює: реальні можливості для забезпечення прав і свобод національних та етнічних меншин. Держава забезпечує права національних меншин, спираючись на відповідні статті Конституції України. Так, згідно зі статтею 11 «Етнонаціональну структуру українського суспільства становлять українська нація, корінні народи й національні меншини». Визнавши корінні народи та національні меншини окремими суб'єктами політико-правових відносин, Конституція поклала на державу обов'язок сприяти розвиткові їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Надаючи українській мові статусу державної, Конституція одночасно гарантує вільний розвиток, використання й захист інших мов національних меншин України. Крім того, Конституція проголосила рівність громадянських прав і свобод незалежно від етнічного походження, мовних або інших ознак громадян України, їхнє право на свободу об'єднання у громадські організації для захисту своїх прав і свобод, задоволення культурних та інших інтересів.

25 червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про національні меншини в Україні», згідно з яким Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. Стаття 3 визначає, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Окремі аспекти захисту прав національних меншин регулюються законами України «Про мови в Українській РСР», «Про освіту», «Про друковані засоби масової інформації в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про місцеве самоврядування в Україні» тощо [22, с. 308].

За даними перепису 2001 року в Україні проживає 156,6 тис. угорців, що становить 0,4 % від усього населення. Серед національних меншин угорці за кількістю населення посідають шосте місце (після росіян, білорусів, молдован, кримських татар, болгар). 96,8 % всіх угорців (151,6 тис. осіб) проживають у Закарпатті, становлячи 12,1 % населення області: у тому числі більшість угорців - 99,95 тис. осіб с сільськими мешканцями, 56,6 тис. осіб - мешканці міст. 149,4 тис. угорців або 95,4 % усього угорського населення України вважають рідною мову своєї національності. На одну тисячу осіб у віці 16 і більше років 37 угорців Закарпаття мають вищу освіту, 7 - незакінчену вищу, 98 - середню спеціальну, 427 - середню загальну.

Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантує представникам угорського населення свободу у виборі обсягу і форм здійснення своїх прав і їх реалізації як особисто, так через відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські організації.

Представники угорської нацменшини репрезентовані у різноманітних рівнях органів самоврядування. Так, за підсумками виборів 2002 року до Закарпатської обласної ради обрано дев'ять депутатів угорської національності. Народним депутатом України від Берегівського виборчого округу, в якому компактно проживає угорське населення, на виборах до Верховної Ради України у 2002 р. народним депутатом було обрано голову демократичної спілки угорців України І.Ф. Гайдоша. Серед депутатів обласної, районних, міських рад області 134 (12,1 % від загальної кількості) угорці. У Берегівському районі угорське населення становить 66,9 %, серед 600 депутатів рад всіх рівнів 450 (75 %) обрано угорців.

Відповідно до чинного законодавства угорській національній меншині в Україні гарантується право вивчати рідну мову та право на навчання рідною мовою, можливість створювати свої власні приватні освітні та навчальні заклади, здійснювати підготовку вчителів. У 2003-2004 навчальному році в Закарпатській області функціонувало 108 загальноосвітніх навчальних закладів з угорською мовою навчання, в тому числі 69 шкіл з угорською, ЗО - з українсько-угорською, дві - з українсько-угорсько-російською, одна гімназія та шість ліцеїв з угорською мовою навчання. Крім того, 2,6 тисячі учнів вивчають угорську мову факультативно. У 68 дошкільних закладах рідною мовою виховуються майже 4 тис. дітей угорців.

Навчання угорською мовою здійснюється в професійно-технічному училищі № 11 м. Берегово, Берегівському медичному, Ужгородському училищах культури.

Підготовка спеціалістів для шкіл з угорською мовою навчання здійснюється в Ужгородському держуніверситеті, Закарпатському приватному угорськомовному педагогічному інституті (м. Берегово), і Мукачівському педагогічному коледжі. Слід зазначити, що випускники шкіл з угорською мовою навчання мають право складати вступні іспити в ці навчальні заклади рідною мовою.

Стажування вчителів забезпечує Берегівська філія Закарпатського обласного інституту підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Практикується також стажування вчителів угорськомовних шкіл в Угорщині.

Центр гунгарології при Ужгородському держуніверситеті (відкритий 1988 pоці), який працює у тісному контакті з Національною академією наук України та Академією наук Угорщини, досліджує проблематику, пов'язану з проживанням угорської національної меншини на Закарпатті. За останні п'ять років центром проведено п'ять міжнародних наукових конференцій, видано сім монографій, виходить щорічний журнал «Акта гунгаріка». 27 листопада 2000 року в місті Ужгороді проведено міжнародну наукову конференцію з теми «Угорська держава та Київська Русь: історія, політика, культура».

Підготовлено і затверджено на вченій раді УДУ шкільний угорсько-український словник для учнів відповідних загальноосвітніх шкіл, на видання якого держава виділила 35 тис. грн. (тираж - 10 тис. прим.), видано також шкільний українсько-угорський та угорсько-український фразеологічний словник. [17, с. 23].

Згідно з рекомендаціями Протоколу VIII спільного засідання Змішаної міжурядової українсько-угорської комісії з питань національних меншин при управлінні освіти Закарпатської облдержадміністрації створено відділ навчальних закладів національних меншин, який опікується задоволенням освітніх потреб, зокрема й угорської національної меншини. При цьому управлінні створено також Центр координації діяльності навчальних закладів національних меншин у Закарпатській області. При Центрі працюють секції для шкіл з національними мовами навчання, проводяться засідання угорськомовної секції, «круглі столи» за участю представників шкіл з національними мовами навчання.

Отже, розглянувши матеріал представлений у даному розділі ми можемо зробити висновки, що своєрідність Закарпаття полягає в тому, що саме тут збіглися і переплелися кордони чотирьох держав, і тому багатонаціональність нашого крає завжди в центрі уваги етнополітичних питань. Угорська меншина на Закарпаття є одної із найбільших національних спільнот краю. Закон України «Про національні меншини в Україні» гарантує представникам угорського населення свободу у виборі обсягу і форм здійснення своїх прав і їх реалізації як особисто, так через відповідні державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські організації. Як вже зазначалося раніше задоволенню потреб угорської національної меншини сприяє робота Змішаної міжурядової українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин. Вже відбулося дванадцять спільних засідань Комісії, на яких обговорювалися найактуальніші питання щодо забезпечення прав української меншини в Угорщині та угорської – в Україні.

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ, ОРГАНІЗАЦЯ ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА УГОРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЗАКАРПАТТЯ

Товариство угорської культури Закарпаття організувало свою діяльність на початку 1989 року, в той час проводилась значна суспільно-значима робота. Ініціативна група (Ю. Дупка, Л. Балла, Ш. Фодо) організувала установчі збори по створенню угорського культурного товариства, які було проведено 26 лютого 1989 року в м. Ужгороді у приміщенні лекторію товариства «Знання». На зборах було присутні 300-400 угорців і було прийнято рішення про створення «Підкарпатського товариства угорської культури», статут товариства, головою було обрано Ш. Фодо, обрана Рада (47 чол.) і Президія (7 чол.).

15 березня 1989 року в м. Ужгороді було проведено святкування 140-ї роковини угорської буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр.. Цього дня відбулось покладання вінка до пам'ятної дошки, що встановлена у зв'язку з перебуванням у м. Ужгороді Ш. Петефі на пл.. Возз’єднання. На цій акції було присутні більше 1 тисячі чоловік. У залі музичної школи №2 відбувся літературно-музичний вечір. У виступах звучали ідеї перейменування пл. Возз'єднання на пл. Петефі та присвоєння школі №2 імені Ш. Петефі, організація повноцінної угорськомовної освіти в області. На завершення обласних зборів та на вечорі 15 березня присутні співали гімн УНР, а при покладанні вінка до пам'ятної дошки Ш. Петефі виконувався вірш «Національна пісня» Ш. Петефі. На зібраннях мовилось про «необхідність боротись», «відстоювати інтереси», «не допускати порушень конституційних прав». Ш. Фодо висловив невдоволення партійним керівництвом Берегівського району, говорив про «непотрібність обирати багато партійних до складу ради». Як показав час, усі ці питання було приведено до дії [6, с. 225].

З ініціативи ТУКЗ та «при підтримці службових осіб Угорської народної республіки (УНР) розгортається робота по відновленню на території області пам'ятних знаків, пов'язаних з іменами національних героїв та видатних історичних діячів Угорщини. З боку активістів товариства пропонувались побажання включати в списки (при відновленні окремих меморіальних дошок і обелісків) тих, хто загинув в роки Другої світової війни, «без врахування, на чиєму боці вони воювали». Проводився збір коштів на встановлення пам’ятника Ш.Петефі в м. Берегові.

Підтримка з боку Угорщини була істотною. Так, лише протягом першого півріччя 1989 року область відвідали більше 70-ти представників УНР, що висвітлювали діяльність ТУКЗ.

Підтримка угорців краю з боку Угорщини досить чітко вкладена у слова з виступу генерального секретаря УСРП К. Гроса: «Для нас важлива доля ста семи десяти тисяч угорців, що проживають тут... ми маємо сприяти відтворенню національних рис угорців, що проживають за межами Угорської народної республіки, реалізації їхніх інтересів». Голова делегації УНР (3 квітня 1989 р.) К. Грос також висловив задоволення, що «в результаті зусиль довгих десятиліть був створений Культурний союз угорців, що проживають в СРСР [6, с. 227].

Кінець 1989 р. ознаменувався тим, що Президія Берегівської районної організації ТУКЗ звернулась до республіканських органів влади щодо створення угорської автономії в межах району. Це викликало негативну реакцію серед угорців інших районів. Так, Е. Ковач на сторінках «Закарпатської правди» виступив із заявою проти такої автономії, що не враховує інтереси угорського населення інших районів [8, с. 2].

Таким чином, діяльність ТУКЗ вже на кінець 1989 року вийшла за межі декларованих статутом повноважень. Власне, Статут товариства був прийнятий установчими зборами 26 лютого 1989 року і зареєстрований виконкомом обласної Ради народних депутатів 20 червня 1989 року. У цьому документі чітко вказано, що метою товариства є «...збереження та плекання національної культури, національних традицій, рідної мови угорського населення Закарпатської області УРСР, сприяння рідномовній освіті, захист інтересів, пов'язаних з цими цілями». У Статуті також зафіксовано положення про те, що організація «...відмежовується від всякого прояву націоналізму та шовінізму» [6, с. 229].

Однак, вже наступного року було зареєстровано Статут ТУКЗ в новій редакції. В цьому документі зазначено наступне: товариство – «...громадська культурно-політична організація, яка проводить активну діяльність по захисту інтересів угорців Закарпаття в усіх сферах суспільного життя і на всій території Закарпаття, де проживають угорці». Згідно державного законодавства політичні інтереси може представляти політична партія, а не громадська організація. «Сфери впливу» громадських об'єднань – захист соціальних, економічних та культурних інтересів своїх членів. По-друге, незрозумілим є узгодження наступних пунктів: «...сприяння формуванню національної свідомості» і «відмежування від проявів націоналізму...» [6, с. 28] [Додаток].

Крім традиційних культурних запитів угорців – пріоритетність угорськомовних надписів, самостійність шкіл з угорською мовою навчання, увіковічення пам'яті видатних діячів угорського народу – в цьому Статуті вказується на адміністративні проблеми представлення угорської меншини. Зокрема, вказується, що товариство буде домагатись, щоб у місцях компактного проживання угорців при висуненні на керівні посади враховувалось володіння угорською мовою. ТУКЗ виступає проти адміністративних, економічних та інших заходів, спрямованих на асиміляцію чи «умисну зміну пропозицій населення територій, де проживають угорці».

Характеристики

Список файлов курсовой работы