142530 (691407), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Духовний світ людини формується не лише за рахунок морального, естетичного чи релігійного пізнання світу, а й за рахунок науковості. Наука не може стояти осторонь у цій духовності. Духовність у сучасному світі – це наукові знання, вміння розібратися у світі, в якому ми живемо. Іншими словами, „гуманізація – це процес одухотворення, олюднення усіх умов життя і праці, усього змісту навчально-виховної діяльності,всіх видів і форм відношень, що складаються в освітянських закладах. Процеси гуманізації значно масштабніші, значно складніші; це процеси морально-психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності і цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього.” [1]

Гуманітаризація. Гуманітаризація освіти - це процес, який спрямований на засвоєння особистістю гуманітарного знання, гуманітарного потенціалу кожної вивчаючої галузі знань, на присвоєння особистістю загально значущих цінностей кожної галузі знань.

Індивідуалізація. У сучасній дидактиці для розкриття змісту індивідуальної форми навчання вживаються поняття "індивідуалізація навчання", "індивідуалізоване навчання", "індивідуальний підхід" та інші. У педагогічній енциклопедії поняття "індивідуалізація навчання" визначається як "організація навчального процесу, коли вибір засобів, заходів, темпу навчання ураховує індивідуальні особливості у навчанні".В.Володько так визначає поняття "індивідуалізація навчання": " це організація такої системи взаємодії між учасниками процесу навчання, коли якомога повніше враховуються і використовуються індивідуальні можливості кожного, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку та гармонійного вдосконалення особистісної структури, відбувається пошук засобів, що компенсували б наявність недоліків і сприяли формуванню індивідуальної особистості"

Національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національної основи, в органічному поєднанні освіти з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні національних цінностей українського народу та інших народів і націй.

Відкритість системи освіти. Це означає, що визначення цілей освіти не обмежується державним замовленням, а розширюється потребами в освіті, які привносять учні, їх батьки, учителі; програми задають базовий, тобто необхідний, орієнтир-мінімум, загальне ядро знань, яке відкрите для доповнень, що залежать від культурних, регіональних, етнічних та інших умов освіти.

Безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини.

Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та гармонійно розвиненої особистості.

Міжнародна інтеграція – болонський процес.

Принцип опереджуваного розвитку – випливає в посилені прогностичного напряму в процесі освіти.

Фундаменталізація – введення фундаментальних дисциплін як гуманітарні дисципліни.

Висновки

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Аналізуючи соціальні функції вищої освіти в умовах трансформаційного суспільства, необхідно враховувати, що предмет вивчення перебуває в принципово інших умовах розвитку, ніж у попередні історичні періоди; він являє собою складну динамічну нестійку систему, спрогнозувати поводження якої на тривалий час навряд чи можливо, але вичленувати загальні тенденції цілком реально.

До числа основних соціальних функцій вищої школи відносять наступні:

1. Соціально-економічні, пов'язані з формуванням і розвитком інтелектуального, науково-технічного й кадрового потенціалу суспільства;

2. Соціально-політичні, реалізація яких дозволяє забезпечити безпеку суспільства в самому широкому розумінні, соціальний контроль, соціальну мобільність, стійкий розвиток суспільства, його інтернаціоналізацію й включеність у загальноцивілізаційні процеси;

3. Функції культуротворчі - розвиток духовного життя суспільства, де вищій школі належить вирішальна роль, тому що вона не тільки безпосередньо впливає на формування особистості, але й закладає в неї почуття соціальної відповідальності, дозволяє зберегти, розвивати й транслювати духовні спадщина.

Методологічно соціологія освіти виходить з принципів діалектичної логіки, і, насамперед, єдності теорії і практики – основи соціального пізнання. Виділяють такі підходи:

1. Компетентнісний підхід.

2. Соціокультурний підхід

3. Соціокомунікативний підхід

Виділяють такі нові парадигми освіти:

1. Гуманізація;

2. Гуманітаризація;

3. Індивідуалізація;

4. Національна спрямованість освіти;

5. Безперервність освіти;

6. Відкритість системи освіти;

7. Нероздільність навчання і виховання;

8. Міжнародна інтеграція;

9. Принцип опереджуваного розвитку;

10. Фундаменталізація.

Список літератури

1. Барвінський А. О. Соціологія / Барвінський А. О. // Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.-328 с.

2. Болотін И. С., Козлова О. Н. Социология и образование/ Болотін И. С., Козлова О. Н. //Социол. Исслед. 1997. - №3. – 105 c..

3. Гавриленко І. М., Скідін О. Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: ЭТТА ПРЕСС, 1998. – 396с.

4. Герасимчук А. А., Палиха Ю. І., Шиян О. М. Соціологія: Навч. Посібник/ Герасимчук А. А., Палиха Ю. І., Шиян О. М //– 4-те вид., випр. й доп. – К.:Вид –во Європ. Ун-ту, 2004. – 246 с.

5. Лукашевич Н. П., Солодков В. Г. Социология образования/ Лукашевич Н. П., Солодков В. Г. // Конспект лекций. – К.: МАУП, 1997. – 224с.

6. Нечаев В. Я. «Новые» подходы в социологии образования // Социол. Исслед. 1999. - №11. – С. 84-91.

7. Осипов В.Г.Система образования и НТР. – Ереван, 1985. – C. 55-93.

8. Пилипенко В. Є., Вишняк О. І., Кущенко О. Д. Спеціальні та галузеві соціології / Пилипенко В. Є., Вишняк О. І., Кущенко О. Д. // Навч. Посіб. – К.: Каравела, 2003. – 304с.

9. Проблеми соціології: Актуальні проблеми соціології культури й освіти. – К.: Либідь. 1992. 116 c.

10. Филиппов Ф. Р. Социология образования. – М.: Наука. – 1980. – 200с.

11. Филиппов Ф. Р. Социология образования. – М.: Наука. – 1980. – C. 40-82.

Характеристики

Список файлов курсовой работы