141779 (691237), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Також необхідною умовою створення умов розвитку та виховання прийомної дитини в сім’ї є згода всіх її членів на влаштування нового вихованця. При оформлені прийомної сім’ї така згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною. У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття.

Ще однією вимогою щодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім’ю у 2006 р., є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини – окрім бажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз переживати втрату близьких людей.

Вік батьків враховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані до прийомної сім’ї. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у прийомну сім’ю має бути враховано наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час улаштування дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків.

На момент досягнення батьками пенсійного віку всі прийомні діти мають вийти із сім’ї, вона втрачає статус прийомної. Проте враховуючи непередбачені обставини, наприклад, якщо дитина була влаштована у прийомну сім’ю, а через певний час виникає потреба влаштування старшого брата чи сестри, в окремих випадках прийомна сім’я продовжує функціонувати після досягнення батьками пенсійного віку, але термін не має перевищувати п’яти років. На подовження терміну діяльності прийомної сім’ї має бути згода прийомних батьків та місцевого органу виконавчої влади.

Окрім визначених вимог щодо кандидатів на створення прийомної сім’ї законодавчо визначено обмеження, що стосуються психічного та фізичного здоров’я батьків, виконання ними своїх обов’язків стосовно дітей. Прийомними батьками не можуть бути особи, які:

• не пройшли курсу підготовки потенційних кандидатів у прийомні батьки;

• визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

• позбавлені батьківських прав

• колишні опікуни, позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;

• за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей: інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства. [14]

Підвищені вимоги стосуються не лише батьків, а й їхнього соціального оточення. Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей які беруть га виховання дітей, уражених на ВІЛ - інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Відповідальність за створення і функціонування прийомних сімей покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міської ради. Безпосередня робота з кандидатами на створення прийомної сім’ї та діючими прийомними сім’ями з 2006 р., покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на виховання у сім’ю, розглядаються на засіданні опікунської ради входить до пакета документів, які готуються при юридичному оформленні прийомної сім’ї.

Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського значення АРК і міст обласного значення) на підставі заяви подружжя або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю, за поданням відповідного висновку служби у справах неповнолітніх. Висновок готується службою за результатами проходження кандидатами курсу підготовки відповідно до рекомендації центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціалісти якого проводили попередню роботу з кандидатами на створення прийомної сім’ї.

Між батьками й місцевим органом виконавчої влади укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім’ї.

Однією з особливостей функціонування прийомної сім’ї є матеріальна підтримка з боку держави до 2006 р. мова йшла лише про виплати на прийомну дитину з місцевих бюджетів, що розраховувались відповідно до матеріального забезпечення вихованців інтернатних закладів. Матеріальна нагорода прийомним батькам не передбачалася.

З 2006 р. бере початок формування принципово нового механізму фінансування, що базується на принципі «гроші ходять за дитиною» - передбачається впровадження фінансування не інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування, незалежно від того, у якому закладі або родині вона виховується. [8]

У 2006 р. соціальні виплати на прийомні сім’ї фінансуються з державного бюджету, що дало позитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування прийомних сімей регулюється Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення прийомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2006 р. [6]

На прийомних дітей щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку

Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюється управліннями праці та соціального забезпечення населення за місцем проживання дитини. У разі затвердження нового рівня прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення батьків. Грошове утримання і соціальна допомога на дітей у прийомній сім’ї перераховується на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий в установі банку за місцем проживання.

Відповідно до законодавства прийомним сім’ям може надаватися матеріальна, фінансова й інша благодійна допомога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями, фондами, фізичними особами. Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й виховання дітей, і така практика широко використовується в регіонах.

Специфічною відмінністю прийомних сімей від усиновлення та опіки є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізуються у формі соціального супроводу. Соціальний супровід – це діяльність спеціаліста (групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально – психологічних умов розвитку прийомних дітей. Основний принцип роботи – індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім’ї з урахуванням особливостей та специфічних потреб.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей від моменту їх утворення. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Проаналізувавши сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування визначаємо соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

1.3 Соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Значна демографічна група нашого суспільства – це діти, і серед них:

• діти – біологічні сироти;

• діти – сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумового розвитку);

• діти – напівсироти;

• «відмовники» (при наявності нотаріально завіреного акту, що складається у пологовому будинку);

• «підкидьки», батьків яких так ніколи і не вдасться розшукати;

• «діти вулиці», які прийшли на вулицю з різних місць і різних причин;

• діти, що проживають в асоціальних сім’ях;

• діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах;

• діти, відібрані від батьків;

• діти, які перебувають в умовах, що загрожують їхньому розвитку та здоров’ю;

• діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей;

• діти, чиї батьки перебувають у місцях позбавлення волі або в місцях утримання під вартою, підозрюються або звинувачуються у скоєнні злочину;

• діти батьків – інвалідів;

• діти, які перебувають у лікарнях;

• діти із сімей біженців чи тимчасових переселенців;

• діти, які зазнали різних форм жорстокого поводженя; [7]

Проблема соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне соціальне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально – педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної та духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивчення досвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значення ранньої депривації для появи індивідуально – особистісних відхилень у вигляді стимульних бар’єрів, які породжують викривлення соціальних відносин і соціального досвіду дитини.

Зокрема психічна депривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «момент відчудження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягом всього життя. Розглядаючи депривацію як систему стимульних бар’єрів науковці виокремлюють такі їх види:

1. матеріальні – недостаток матеріальних засобів для виживання і розвитку.

2. соціальні – недостаток спілкування і досвіду соціальних відносин.

3. пізнавальні –сенсорні, мовленневі, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованності понятійного апарату.

4. емоційні – відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.

Ці бар’єри призводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвитку дитини – сироти і є основою для появи повної проблеми, яка може бути характеризована як особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривлення соціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію – відхилення у пристосуванні до соціального середовища. [10]

У дітей, які залишились без опіки батьків спостерігаються відхилення у розвитку в 70 – 80 % випадків. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи зниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилась без сім’ї внаслідок деформації внутрішньо сімейних відносин, відчуження із її сфери, відбувається по невротичному типу, коли на перший план виступають захисні механізми. Діти пристосовуються до нових умов, часто ніби забуваючи своїх рідних, а іноді навіть демонструють негативне ставлення до них: погано відгукуються про них, при свідках не хочуть розмовляти з ними, відмовляються від їхніх подарунків.

Так, наприклад, в результаті аналізу ситуації розлуки з сім’єю у дитини з’являються відчуття зради, непотрібності і самотності, вони провокують захисті реакції протесту, розвиток депресивного стану. У дитини з’являється недовіра до всіх дорослих взагалі, вона замикається в собі, не хоче згадувати про сім’ю, розповідати про неї. Це свідчить, що спогади про сім’ю пов’язані з негативними переживаннями, і дитина уникає цих травмуючих переживань.

Звичайно, важливо не лише виявити і проаналізувати ситуацію відчудження дитини із рідної сім’ї, але й знати можливі шляхи виходу дитини із такої ситуації. При цьому, слід зазначити, що простежуються дві основні лінії поведінки дитини: вона розцінює втрату сім’ї як покарання за те, що вона погана, і постійне почуття провини стає домінуючим у характеристиці її особистості; вона в ситуації «відчуженості» звинувачує сім’ю, батьків, її внутрішній стан відображає боротьбу почуттів – поєднання озлоблення і образи з любов’ю до батьків. Посилення цього стану призводить до суб’єктивного розриву з сім’єю, підвищення агресивності.

У ході вивчення соціально – психологічних характеристик дітей –сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризує портрет дітей, котрі залишились без опіки батьків, - феномен «ми», який є своєрідною ідентифікацію дітей один з одним.

Відомо, що у нормальній сім’ї феномен «ми» відбиває причетність дитини саме до своєї сім’ї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сім’ї створюється стихійне «ми» як своєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весь світ ділиться для «своїх» та «чужих». Водночас у них формується особливі ієрархічні стосунки, включаючи досить жорсткі стосунки в середині «ми» і у ставленні до молодших. На жаль, сьогодні ще недостатньо враховується цей феномен у практиці виховання таких дітей. Дитину («лідера») часто просто переводять в іншу групу, позбавляючи дітей зв’язку один з одним, з дорослими, з якими вони мали нормальні стосунки. Цей момент, безперечно, є глибокою травмою для психіки дітей. [8]

Характеристики

Список файлов курсовой работы