141779 (691237), страница 12
Текст из файла (страница 12)
Можуть відбуватися й поточні оцінювання ефективності функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців. Такі оцінювання не передбачено Порядком соціального супроводження як обов'язкові, але вони можуть бути доцільними й корисними. Так, враховуючи важливість першого місяця після влаштування дитини у сім'ю, варто підвести його підсумки. Саме протягом цього періоду зав'язуються перші тривалі контакти дитини з членами нової родини, її оточенням, дитячим макросередовищем тощо. Протягом цього місяця з'являються також і нові проблеми, які не можна було передбачити в ході планування соціального супроводження на перший місяць. Чи, навпаки, проблеми, актуальні на початковому етапі входження дитини в сім'ю, вже вирішені.
На цьому етапі звертається увага на ступінь первинної реабілітації прийомної дитини/дитини-вихованця, процес входження має підготувати дитину до переходу з прийомної сім'ї до біологічної сім'ї, до іншого варіанту постійного влаштування або іншого закладу. Рішення про готовність дитини вийти з прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та повернутися до біологічних батьків, перейти до іншої сім'ї, іншого закладу або варіант проживання поза межами сім'ї повинно прийматись відповідно до плану соціального супроводження. До цього процесу мають бути залучені спеціалісти служби у справах неповнолітніх, органу опіки та піклування та, якщо доцільно, суду; соціальний працівник, який здійснює соціальне супроводження; дитина відповідно до її віку та рівня розвитку; прийомні батьки/батьки-вихователі; біологічні батьки дитини та інші члени сім'ї, якщо це необхідно.
Завершення соціального супроводження
Як вже зазначалося, соціальний супровід припиняється з часу завершення існування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, чи вибуття прийомної дитини/вихованця з підстав, визначених постановами Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" (від 26.04.2002 р. № 565), "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу" (від 26.04.2002 р. № 564), зафіксоване рішенням місцевого органу виконавчої влади. У цьому випадку готується заключний звіт про підсумки соціального супроводження, що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім'єю.[8]
Припинення соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу фіксується наказом директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з обґрунтуванням підстав. Копія документів, що засвідчують факт завершення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, передається до служби у справах неповнолітніх. У Порядку здійснення соціального супроводу не визначено строк передачі документів. Ми рекомендуємо це зробити впродовж тижня.
Висновок до розділу II
Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.
Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.
В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.
Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.
Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.
Висновки
Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім’ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у прийомні сім’ї зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічно поширюється.
Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.
Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все “Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та інші .
Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї та ДБСТ.
Усиновлення здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.
Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.
Прийомна сім’я – це сім’я , яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років.
Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.
Ефективність діяльності прийомної сім’ї залежить від соціального супроводу.
Соціальний супровід – це специфічна діяльність соціального працівника (або групи), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та ДБСТ .
Соціальний супровід прийомних сімей здійснюється спеціалістами ЦСССДМ Соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, виступає посередником між представниками органів виконавчої влади і батьками-вихователями. Технологія соціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсім’я молодь від 1 жовтня 2002 р.).
Основними завданнями соціального супроводу є :
ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної
та швидкої адаптації сім’ї і дитини-вихованця ;
надання допомоги батькам-опікунам ;
забезпечення зв’язку між сім’єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.
План соціального супроводу – це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги щодо нормального функціонування сім’ї та розвитку дитини. План розробляється на певний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою. До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичні працівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається за такими напрямками:
економічний;
юридично-правовий;
психологічний;
медичний;
педагогічний.
Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно зуміли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.
Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим набуває розвитку створення альтернативних форм, у першу чергу це стосується розвитку сімейних форм влаштування таких дітей: ДБСТ та ПС.
Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.
Кандидати на створення ПС в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти.
Навчання проводиться у формі лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів є проведення навчання у формі тренінгу. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім’ї.
В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.
Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.
Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.
Запровадження сімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується на гуманістичних засадах педагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливу проблему, як соціалізація особистості, позбавленої сімейного оточення та виховання. Під сімейними формами опіки маються на увазі законодавчо визначені форми організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання у сім’ї: усиновлення, опіка (піклування), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї .
Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей.
Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я є соціальними інститутами становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім’я: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. В той же час, їх соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали «сімейної» депривації.
Переваги виховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, пов’язані з природністю процесу виховання; емоційними контактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується на довірі дитини до дорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовах багатодітної родини.
Соціально-педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна мета таких занять – це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім’ю.
Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
