43400 (687382), страница 5
Текст из файла (страница 5)
2. Наступна вимога - точність терміну. Під точністю зазвичай розуміється чіткість, обмеженість значення.
Ця чіткість обумовлена тим, що спеціальне поняття, як правило, має точні межі, що зазвичай встановлюються за допомогою визначення - дефініції терміну [6,c.240].
З погляду віддзеркалення змісту поняття точність терміну означає, що в його дефініції є необхідні і достатні ознаки поняття, що позначається.
Термін повинен також (прямо або побічно) відображати ознаки, по яких можна відрізнити одне поняття від іншого. Терміни володіють різним ступенем точності.
Найбільш точними (або правильно орієнтуючими) представляються мотивовані терміни, в структурі яких особливо яскраво передані зміст поняття або його відмітні ознаки, наприклад: чутлива поверхня напівпровідникового детектора іонізуючого випромінювання, цільність зовнішньої зони дифузійного шару [9,c.114].
Значення безлічі невмотивованих термінів не виводиться із значення тих, що входять в них терміноелементів (з'єднання типу ластівчин хвіст). Сюди ж відносяться і хибномотивовані терміни типу атом або терміни-епоними.
Останні мають ту позитивну якість, що не викликають ніяких асоціацій. Але тут є і негативний аспект: в більшості випадків епоніми-терміни не викликають уявлень і не відображають зв'язку даного поняття з іншими (многочлени Чебишева, кератопротез Федорова), тому освоїти їх надзвичайно важко.
3. Вимога однозначності епоніма-терміна.
Особливо незручна в даному випадку категоріальна багатозначність, коли в межах однієї терміносистеми одна і та ж форма використовується для позначення операції і її результату.
Упорядкувавши термінологію, тобто фіксуючи значення кожного терміну даної системи понять, встановлюють однозначність терміну.
4. Термін не повинен мати синонімів.
Синоніми в термінології мають іншу природу і виконують інші функції, ніж в загальнолітературній мові. Під синонімією в термінології зазвичай розуміють явище дублетності (офтальмолог - окуліст, бремсберг - спуск, генитив - родовий відмінок).
Відносно епоніма-терміна випадку синонімії вкрай рідкісні, практично виключаються [15,c.33-47].
Що стосується коротких форм термінів, то існування фонетичних, графічних, морфологічних, словотворчих, синтаксичних і інших варіантів термінів призводить до коливань в їх написанні, породжує вимогу інваріантності термінів - незмінності їх форми.
Порівн.: лимфангоит - лимфангиит - лімфангіт (у медицині), граффитто - графитто - сграффитто (у архітектурі), дискета - дискетта (у інформатиці).
Це ускладнює спілкування фахівців, і часто формальна різниця приводить до семантичної диференціації.
5. Термін повинен бути систематичним.
Систематичність термінології базується на класифікації понять, виходячи з якої виділяються необхідні і достатні ознаки, що включаються в термін, після чого підбираються слова і їх частини (терміноелементи) для утворення терміну. Це вимога повністю відповідає епонімам-термінам.
З систематичністю терміну тісно пов'язана його мотивованість, т. е, семантична прозорість, що дозволяє скласти уявлення про зване терміном поняття.
Систематичність дає можливість віддзеркалення в структурі терміну його певного місця в даній терміносистемі, зв'язку одного поняття з іншими, його віднесеності до певної логічної категорії понять.
Таким чином, ознаки, які кладуться в основу побудови термінів, що відображають видові поняття, тобто поняття, що стоять на одному класифікаційному ступені, повинні бути однакові.
Звичайно, ми бачимо, що епоніми-терміни мають свої індивідуальні особливості, але і частково вони співпадають із загальними вимогами термінів, які розглянуті вище [ 31,c.27-36].
6. Стислість терміну. Термін повинен бути коротким. Тут можна відзначити суперечність між прагненням до точності терміносистеми і - до стислості термінів.
Для сучасної епохи особливо характерне утворення протяжних термінів, в яких прагнуть передати більшу кількість ознак понять, що позначаються ними. Намічується тенденція до ускладнення структури термінів-словосполучень, з'являються довгі, громіздкі назви, що наближаються до термінів-описів [30,c.215].
Ця вимога дуже актуальна відносно епоніма-терміну, оскільки потреба в ускладнених конструкціях пояснюється тим, що засобами розгорненого словосполучення передається більша кількість ознак спеціального поняття і тим самим збільшується ступінь семантичної мотивованості епоніма-терміна, що для нього дуже істотно.
Крім того, в розгорнених епонімах-термінах можливе поєднання деталізованого поняття з таким позначенням деталей, що термінує, яке робило б це позначення зрозумілим поза контекстом, тобто було б однозначним.
Але оборотною стороною подібної однозначності виявляється громіздкість тексту. Практика ж стикається з необхідністю шукати скорочений варіант довгого незручного найменування, що відповідає закону економії мовних засобів.
І в цьому випадку принципове значення має питання про те, яке словосполучення можна вважати коротким варіантом (за іншими джерелами - формою) терміну. Короткий варіант - це скорочений, але функціонально рівноцінний, вторинний знак поняття, що термінує. Він завжди проводиться від семантичної і знакової структури основного терміну.
Короткий варіант не може бути довільним, вільним, він повинен зберігати в собі необхідні систематизуючі ознаки, які поміщені в повному епонімі-терміні [8,c.168].
У роботах останніх років виділяють прагматичні вимоги, обумовлені специфікою функціонування терміну, серед яких можна назвати наступні: зануреність, сучасність, інтернаціональність і благозвучність терміну, у тому числі і епоніма-терміну, особливо в медицині.
Потреби міжнародного спілкування фахівців у зв'язку з тенденцією, що росте, до інтернаціоналізації наукових досліджень, збільшенням обміну наукової і технічної інформації відбиваються в зростанні престижу інтернаціональності, або близькості форми і збіги за змістом, епонімів-термінів, що вживаються в декількох національних мовах.
Ця тенденція відображає необхідність примирити вимогу наукової точності, з одного боку, і практичній стислості - з іншою.
Благозвучність епоніма-терміна має два аспекти: зручність вимови і власне благозвучність [27,c.158].
Специфіка деяких областей знання пред'являє додаткові вимоги до епонімів-термінів, наприклад, бажання не травмувати присутніх хворих призводить до навмисної недоступності медичної термінології і заміни таких термінів.
Всі ці нормативні розпорядження мають на увазі "ідеальний" термін і, звичайно, складно їх виконати на практиці. При стандартизації нормативність вимог спрощується. Так, як обов'язкові властивості епоніма-терміну висуваються однозначність, стислість і відповідність нормам і правилам російської мови. Решта вимог до науково-технічного епоніму-терміну пропонується вважати факультативними.
3. Особливості перекладу епонімів на прикладі медичних текстів
Усестороннє вивчення медичних термінів в лінгвістичному і понятійному аспектах є важливим етапом у вирішенні міжмовної комунікації.
Наявність в термінологічній системі як загальних з лексикою російської мови, так і специфічних характеристик припускає двосторонню спрямованість процесу вивчення епоніма-терміну [23,c.287].
З одного боку, предметом аналізу стають ті параметри епоніма-терміна, які зближують його із загальновживаними словами, з іншого боку, інтерес викликає специфіка епоніма-терміна, яка визначає його приналежність до власної терміносистеми.
Багатопараметричний аналіз медичної термінології, виконаний на основі медичної енциклопедії (більше 54000 термінів), вказує на той факт, що медичні терміни складаються:
- із слів-термінів – 25,6% (кома, абстиненція, фенілкетонурія, перикард, лапаротомія, пневмоторакс, анемія, лейкопенія, карієс);
- з епонімів-термінов, два слова в складі – 54,44% (паличка Фрідлендера, хвороба Паркінсона, заяча губа, гіпоксія плоду, набряк Квінке, миготлива аритмія);
- епоніми-терміни, з трьох слів – 15,44% (хвороба Маркиафава Мікеллі);
- епоніми-терміни, з чотирьох слів – 3,46% (синдром Вольффа-паркинсона-уайта);
Далі слідує різкий спад, і на терміни від 6 до 11 слів падає 0,05%.
Далеко не всякий контекст дає можливість зрозуміти значення слова. Особливу складність перекладу викликають спеціальні епоніми-терміни, переклад яких передбачає знання самої хвороби або її дослідника, тобто додаткові знання по історії медицини. Як правило, дані спеціальні слова представляють зменшувальні форми початкових слів, а також слова, що рідко вживаються в розмовній мові.
До того ж, не знаючи системи зменшувальних суфіксів, за допомогою яких йде творення даних слів, перекладач не в змозі встановити значення потрібного епоніма-терміна.
Якщо говорити про синтаксичні моделі, що використовуються як епоніми-терміни, то в більшості випадків це моделі в двох варіантах: субстантивному і атрибутивному.
Іменний характер словосполучень доповнюється дієприкметниковими зворотами і дієприкметниками з іменниками: прогресуюча короткозорість; артерія, супроводжуюча сідничий нерв [16,c.309].
У ролі субстантивного компоненту можуть виступати: іменники російського походження (горбок, відкладення, камінь, вкладки, прикус); іменники греко-латинського походження (стоматит, одонтома, індекс, адентія); іменники, запозичені з інших мов (емаль, пломба, гайморит).
Численну групу складають термінологічні словосполучення, у складі яких два атрибутивних компоненти (хронічний активний гепатит, кісткова зубна кіста, зовнішня клубова артерія).
Для субстантивних епонімів-термінів характерні такі моделі: іменник н.в. + іменник р.в.: хвороба Верльгофа, набряк Квінке, синдром Фреліха; кухоль Ейсмарха.
Увагу перекладач повинен акцентувати на високій частотності вживання абревіатур у практичній роботі лікаря і проводити роботу з трансформації багатокомпонентних словосполучень у ємніші і зручніші терміни.
Існує певна суперечність між тематико-ситуатиним представленням учбових матеріалів з російської мови, коли враховується поетапність формування лексико-граматичної бази, мовних умінь, і тематичною основою організації навчання на заняттях із загальноосвітніх дисциплін – біології, хімії, фізики, де така послідовність можлива не завжди, що пов'язано з необхідністю висвітлення конкретної теми в достатньо повному обсязі.
При вивченні термінології виникають труднощі, як правило, семантичного характеру [20,c.69-90].
Часто перекладач не уявляє конкретного змісту російських епонімів-термінів. В основі цього явища лежить той факт, що в термінології будь-якої з окремих медичних дисциплін присутні функціональні компоненти: вузькоспеціальна лексика, що є приналежністю тільки даної термінології; професійна медична лексика, до якої відносяться терміни, що функціонують в декількох медичних дисциплінах; загальномедична лексика, тобто терміни, що позначають поняття, загальні для всіх медичних дисциплін.
Поєднання всіх цих функціональних компонентів призводить до такого стану термінологічної системи, коли різко зростає термінологічна синонімія, що перешкоджає адекватному сприйняттю наукової інформації, адекватному перекладу наукової медичної літератури, взаєморозумінню і взаємозбагаченню національних медичних наукових шкіл, і гальмує впорядкування терміносистеми, наприклад: прогнія – дистальний прикус; прогнотія – мезіальный прикус; верхній – дистальний; нижній – проксимальний; перкусія – вистукування; аускультація – вислухування; пальпація – обмацування; видалення – ампутація, ектомія, резекція, екстирпація; гіпертонічна хвороба – артеріальна гіпертензія; коронарна хвороба серця – ішемічна хвороба серця, серцевий блок – серцева блокада; жовчно-кам'яна хвороба – хронічний калькульозний холецистит) [29,c.260].
У лінгвістичній літературі немає єдиної думки про термінологічну синонімію. Хоча, безумовно, наявність синонімів не бажане в термінології явище, факт її існування визнається багатьма вченими (В.А. Гречко, Б.Н. Головін, С.В. Гріньов, В.П. Даниленко, Р.Ю. Кобрін).
Інші ж мовознавці-дослідники категорично відкидають синонімію у сфері сучасної термінології, в професійній лексиці (В.К. Фаворит, А.П. Євгеньєва, А.Б. Шапіро, Е.Н. Толікіна). Основною базою утворення термінологічної синонімії є запозичення з грецької і латинської мов і їх еквіваленти російського походження.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
