Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Жеребність та жеребіння кобил. Жеребність кобил триває 335-340 днів. Вона являє собою складний фізіологічний процес, що зобов'язує спеціалістів та обслуговуючий персонал забезпечити народження здорового приплоду. Турботи про лоша слід починати ще тоді, коли воно знаходиться в утробі матері. Тому доброякісна годівля, оптимальні умови утримання, помірна робота та здоров'я кобили є запорукою одержання якісного приплоду та основними умовами профілактики абортів. У кобил, крім абортів, бувають випадки народження мертвих та недоношених, хоча й живих, але слабких лошат, виходити яких складно [20].

Причинами незаразних абортів, які можуть статися в будь-який період жеребності, є споживання недоброякісних кормів (гнилих, уражених плісенями та грибками, мерзлих, отруйних) і холодної води; різкі больові подразнення (травми, удари батогом, поштовхи, перевтома, коліки, простудні й гельмінтозні захворювання); парування жеребних кобил (при несправжній охоті), жеребність близнятами (близько 30 % кобил починають жеребність саме ними), аномалії статевих органів, несумісність груп крові тощо. Інфекційні аборти є наслідком захворювання паратифом, сальмонельозом, бруцельозом, трихомонозом, інфекційною анемією, контагіозним метритом. Як правило, вони перебігають непомітно, оскільки відбуваються на ранніх стадіях розвитку плода. Великих збитків господарствам завдає ринопневмонія жеребних кобил, яка супроводжується майже поголовними абортами на 8-10-му місяці ембріонального розвитку.

Строк жеребіння визначають за допомогою спеціального календаря, наведеного нижче, або такого розрахунку: до дати останнього парування додають 3-5 днів і віднімають один місяць. У господарствах із стійловим утриманням коней обладнують 2-3 денники для проведення в них жеребіння, які після кожного з них добре чистять та дезинфікують. При цьому на підстилку для кобил не можна використовувати тирсу, торф та дуже подрібнену солому. В стайнях не повинно бути котів і собак, яскравого світла вночі, в них не можна шуміти. Все це лякає тварин, може призвести до абортів і навіть до їх загибелі. Напередодні жеребіння помітно збільшується вим'я, на кінцях дійок з'являються краплини молозива, у деяких кобил набрякають молочні судини й кінцівки. За кілька годин до жеребіння кобила починає непокоїтись: вона розгрібає підстилку, часто" лягає й встає, метушиться по деннику, поглядає на черево, часто виділяє кал і сечу. В цей час необхідно стежити за тим, щоб кобила не лягла задньою частиною тулуба близько до стіни або перегородки денника, оскільки це заважає родам і в разі необхідності немає можливості надати їй допомогу. Не слід допускати, щоб кобила жеребилася прив'язаною.

Як правило, жеребіння відбувається ввечері або вранці, коли в стайні тихо і спокійно. Спочатку із статевої щілини з'являється міхур з навколоплідних оболонок. Під дією черевних м'язів він лопається й при наступних потугах з'являються кінцівки плода: передні - п'ятками копит донизу або задні - п'ятками догори. При нормальному передлежанні плода - (головному чи тазовому) в перебіг родів втручатися не слід. Жеребіння кобил триває 20-40 хв., відбувається легко й без сторонньої допомоги. Проте тазове передлежання, не ускладнюючи жеребіння, іноді може призвести до загибелі плода. Суть полягає в тому, що під час родів його пуповина притискується до тазових кісток матері, від чого припиняється кровообіг і настає смерть. Щоб цього уникнути, необхідно при потугах прискорити роди витягуванням плоду за кінцівки, особливо коли його таз увійшов у тазову порожнину матері. Навколоплідну оболонку розривають і знімають з лошати тоді, коли його грудна клітка пройде таз. Якщо лоша народилося в навколоплідних оболонках, їх необхідно негайно розірвати, інакше воно задихнеться [20].

Зразу після жеребіння кобилу не піднімають, щоб передчасно не обірвати пуповину. Перервати або перерізати пуповину краще тоді, коли в ній припиниться пульсація крові. Кінець пуповини в 12-15 см, що залишається з лошам, на третину чи половину занурюють у розчин йоду або інший дезинфікуючий розчин. Ніздрі, рот і вуха лошати звільняють від первородного слизу, а весь тулуб витирають чистою мішковиною чи м'яким солом'яним жмутом. Після цього дають кобилі облизати лоша.

Послід нормально відходить через годину-півтори. При затримці його до 4-5 год. необхідна допомога ветлікаря. Після закінчення жеребіння, коли відійде послід, кобилі миють теплою водою вим'я, статеві органи, кінцівки та хвіст і підпускають до неї лоша. Йому слід допомогти підвестись та знайти сосок. Іноді слабких лошат доводиться годувати молозивом матері з ріжка. Важливо простежити або й вжити необхідних заходів, щоб у лошат своєчасно відійшов первородний кал, затримка якого викликає захворювання з ознаками колік.

Для втамування спраги кобилі після жеребіння дають 2-3 л води, а через 2-3 год. її напувають й згодовують сіно. У перші дні кількість концкормів зменшують наполовину, доводячи їх до норми на 7-8-й день. У тиху погоду Вже на 3-5-й день кобил з лошатами виводять на прогулянку або випускають у варок на 20-30 хв., щоденно збільшуючи тривалість моціону. В перші 7-10 днів після жеребіння за кобилами й лошатами старанно доглядають [19].

Присвоєння кличок лошатам. За діючим правилом кличку лошаті присвоюють у перші три доби після його народження. Вона повинна починатися з першої літери клички матері, рідше - батька. Клички повинні бути короткі й чіткі, звучні та розбірливі, мати змістовне значення і легко вимовлятися. Неприпустимо називати тварин людськими іменами, або такими, що мають політичний відтінок чи пов'язані з назвами націй і народностей світу. За своїм змістовним значенням клички на інші мови не перекладаються. Слова іноземного походження використовують для кличок ЯК виняток і лише після з'ясування їх змісту. В конезаводах та інших господарствах практикуються подвійні клички, але вони також повинні відповідати зазначеним вимогам. До вибору кличок слід підходити з великою відповідальністю, особливо у племінних господарствах усіх категорій; клички тварин записують у Державні книги племінних коней, стають широко відомими через родоводи потомки, шкодять в історію породи.

Основним недоліком у цій справі є те, що дуже часто серед поширених заводських порід коней деякі клички багаторазово повторюються не лише в породі, але й у господарстві. Це певною мірою ускладнює селекційну роботу, вносить плутанину в зоотехнічний облік.

Рішенням міжнародного конгресу з верхового конярства заборонено повторювати клички видатних коней, наприклад таких, як кобила Кінчем, жеребці Екліпс, Сент-Сай-мші, РІбо, Неврко, Анілін, Норнсерн Дансер та ін.

2.4 Характеристика потреби коней в поживних речовинах

Хімічний склад кормів дуже різноманітний і значною мірою характеризує якість корму. Потреба в кормах для коней представлена в табл. 3.

Вміст води в кормах коливається від 4 до 95 %. Наприклад, у зерні рослин - від 10 до 14 %, дещо більше в грубих кормах - від 15 до 20 %. Найбільш водянисті корми - барда, жом тощо - містять до 90 - 95 % води, зелена маса і силос - 60 - 85, а коренебульбоплоди - 80 - 92%. Чим більша вологість корму, тим нижча його поживність і тим важче його зберігати.

Рослинні корми містять до 5 % мінеральних речовин (золи). В листках і коренях їх в два рази більше, ніж в зерні. В рослинах бобових культур (горох, вика, конюшина та ін.) золи більше, ніж у злакових. Мінеральні речовини є будівельним матеріалом для кісткової тканини і частково для м'яких тканин; вони також відіграють дуже важливу роль у процесах обміну. Для нормальної життєдіяльності організму сільськогосподарським тваринам потрібні не тільки макроелементи (кальцій, фосфор, натрій, хлор і калій), а й мікроелементи (залізо, мідь, йод, кобальт, марганець, цинк та ін.).

Азотисті речовини корму називаються сирим протеїном і поділяються на білки та небілкові азотисті речовини. Багаті на протеїн макуха і шрот (30 - 45%), зернобобові (25 - 30%), сіно бобових (12 -15 %), менше протеїну в зерні злаків (10 - 12 %), у сіні і соломі злаків (4 - 6 %), коренеплодах (6 - 10 %). Дуже багаті на протеїн корми тваринного походження - до 70 - 90%.

Під час перетравлювання корму білки розкладаються до амінокислот.

Вміст жиру в кормах варіює в широких межах. Грубі та соковиті корми дуже бідні на жир (0,1 %), в кукурудзі та вівсі його 5 - б %, а в макусі - до 4 - 5 %.

Клітковина - основна складова частина оболонок рослинних клітин. Вона не розчиняється під дією травних соків. Найбільше клітковини в грубих кормах, особливо в соломі (40 - 45 %), мало - в зерні (2 - 10 %), ще менше в коренеплодах. Корми, багаті на клітковину, малопоживні.

Безазотисті екстрактивні речовини дуже різноманітні за складом. В плодах і бульбах багато крохмалю, а цукор міститься в основному в плодах і коренеплодах [4].

Вітаміни - дуже важлива складова частина кормів. Нестача або відсутність їх призводить до значних порушень обміну речовин в організмі тварин.

Вітаміни містяться в основному в рослинних кормах і класифікуються залежно від здатності розчинятись у воді і жирах.

На хімічний склад кормів впливає багато факторів, з яких найбільш важливі: грунт і добрива, кліматичні умови, сорт рослин, агротехніка, спосіб сівби, якість насіння, догляд за рослинами, спосіб збирання і збереження, способи переробки. Так, внесення в грунт азотних добрив сприяє підвищенню вмісту протеїну в рослинах. Корми, вирощені в місцевості з вологим кліматом, мають менше протеїну, ніж корми, вирощені в місцевостях з сухим кліматом. Різні сорти рослин розрізняються за вмістом сухої речовини. У сіні, зібраному в пізні строки, більше клітковини, а зібраному в дощову погоду, - менше поживних речовин.

Перетравність кормів. Хімічний склад корму відрізняється від хімічного складу тіла тварин. В кормах переважають вуглеводи - крохмаль, клітковина та інші, в тілі тварини крохмалю і клітковини зовсім немає, а є лише виноградний цукор і глікоген, яких немає в рослинах. Білки і жири тваринного походження також відрізняються від білків і жирів рослинного походження.

З'їдений тваринами корм піддається механічній, хімічній і біологічній обробці. Білки, жири й вуглеводи в організмі тварин розщеплюються до простіших речовин, які всмоктуються в кров. При розведенні сільськогосподарських тварин ступінь перетравності поживних речовин виражається коефіцієнтом перетравності (кількість перетравних речовин в процентах до з'їдених).

Перетравність корму залежить від виду й віку тварин, величини і складу кормової даванки, підготовки корму та інших умов. Так, жуйні тварини (велика рогата худоба і вівці) краще перетравлюють грубі корми, багаті на клітковину, ніж коні, свині і птиця [3]. Зернові і соковиті корми різні види тварин перетравлюють приблизно однаково. Молоді і старі тварини гірше засвоюють корми порівняно з тваринами зрілого віку. В молодих це пов'язано з недостатнім розвитком зубної і травної систем, а в старих-зношуванням зубної системи. Великі частки корму дуже перевантажують травний тракт, що негативно позначається на перетравності корму.

Надлишок або нестача яких-небудь поживних речовин, високий вміст клітковини в кормі знижують перетравність усіх його поживних речовин. Рівень протеїнової годівлі, або правильне співвідношення між протеїном-і безазотистими речовинами, показує, скільки припадає на одну частину перетравних вуглеводів і жирів. Оптимальними вважають відношення 1:6-чи 1:8, при яких найбільш висока перетравність поживних речовин.

Розглянемо приблизний склад раціону та потреби в кормах коней.

Таблиця 3 - Потреба в кормах

Даний раціон включає в себе досить багатий набір продуктів, необхідних для нормального розвитку молодняку коней.

2. Складемо норму годівлі на зимовий і літній періоди для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс.

Раціон на зимовий і літній періоди для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс. представимо у вигляді таблиць (табл. 4,5).

Таблиця 4 - Раціон на літній період

Таблиця 5 - Раціон на зимовий період

Характерною особливістю та відмінністю раціонів літнього та зимового періодів є те, що в літній період акцент ставиться на соковиті корми, в них міститься значна кількість вітамінів, мікроелементів, які потрібні для нормального розвитку для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс. в зимовий період навпаки зелених кормів, крім заготовленого силосу нема, але в ньому міститься вже не та кількість поживних речовин, тому переходять на збільшення використання концентратів та грубих кормів [2].

Характеристики

Список файлов курсовой работы