13688 (685886), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

При наданні земельних масивів в оренду виникають питання про переваги та недоліки цього об’єкту оренди, який з двох зазначених вище видів земельних масивів є більш прийнятним для підприємства-орендаря землі? На перший погляд, той, який являє собою одну земельну ділянку, що є спільною власністю громадян. Адже в такому випадку орендар має укласти один договір оренди землі, на підставі якого він використовуватиме весь земельний масив. Крім того, протягом всього строку дії договору оренди він матиме справу не з усіма громадянами-співвласниками земельної ділянки, а з однією особою - їх уповноваженим представником.

Однак, виділення земельних часток (паїв) єдиним масивом, який являє собою спільну земельну ділянку, пов'язане з низкою юридичних складнощів. Так, обов'язковою умовою виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) єдиним масивом, який являє собою одну земельну ділянку, що передається у спільну власність, є подання громадянами-власниками паїв спільної заяви про це. Заява складається у письмовій формі та підписується всіма власниками земельних часток (паїв), які хочуть виділити їх у натурі у вигляді спільної земельної ділянки.

Згідно зі ст. 86 Кодексу, на спільну земельну ділянку видається один державний акт на право власності, у якому зазначаються прізвища всіх співвласників ділянки. Це означає, що його може отримати лише один із співвласників за дорученням інших. Тому решта співвласників залишаться без документа, який посвідчуватиме їхні права на земельну ділянку. Очевидно, такі громадяни не погодяться на виділення їх земельних часток (паїв) у натурі, якщо вони не перебуватимуть у родинних чи інших довірчих стосунках з уповноваженою особою.

Крім того, ст. 88 Земельного кодексу України передбачає, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, можуть здійснюватися за згодою всіх без виключення співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. При великій кількості співвласників земельної ділянки укладення договору є важливим способом узгодження їхніх інтересів щодо спільної землі. Однак умови такого договору потрібно буде погодити з усіма співвласниками. До того ж договір про спільну часткову власність на земельну ділянку має укладатися в письмовій формі і посвідчуватися нотаріально, за що сплачується державне мито [17].

Таким чином, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у спільній власності, пов'язане з істотними обтяженнями та незручностями.

Не менш складною з точки зору правової бездоганності орендних відносин є оренда земельної частки (паю), оскільки за суто юридичними вимогами закону вона не належить на праві власності громадянам-орендодавцям.

Що стосується надання в оренду земельної ділянки із комунальної і державної власності, то законодавство встановлює більш складний порядок. Фізична чи юридична особа, яка бажає взяти в оренду земельну ділянку, подає до відповідного органу ви­конавчої влади або місцевого самоврядування заяву чи клопотан­ня [18].

Досить часто потенційні орендарі помилково подають заяву (клопотання) про оренду земельної ділянки до виконавчого органу ( або його голові) місцевої ради або місцевого органу земельних ресурсів. Дійсно, без них у вирішенні цього питання не обійтись, але вирішальне слово не за ними. Тому, щоб орендувати землю необхідно направити (заяву) клопотання до сільської, селищної, міської ради або в районну державну адміністрацію.

Недоліком законодавства є також відсутність обов’язкового переліку документів, які необхідно додати до (заяви) клопотання

Виходячи із викладеного вище, можна зробити висновок, що Земельний Кодекс не приділив достатньої уваги багатьом питанням, що виникають в процесі укладення договору оренди. Одна стаття – це звичайно мало, особливо відносно оренди державної та комунальної земель. Ситуацію виправляє Закон про оренду, зокрема його ст.. 16. Новелою тут є конкурентне надання земельної ділянки в оренду.

Визначаючи форму договору, Закон не уточнює, хто саме в даному випадку понесе затрати, пов’язані із нотаріальним посвідченням договору. Керуючись ст.. 19 Конституції України „правовий порядок на Україні ґрунтується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”), вірним та логічним є висновок про те, що затрати має нести сторона, що виявила дане бажання [19].

При оренді земельних часток (паїв) виникають інші проблеми.

Новоприйнятий Земельний кодекс Ук­раїни підштовхнув процес розірвання дого­ворів оренди з інших причин. У новому ЗК є п. 17 Перехідних положень: «Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на пра­во власності на землю». Спираючись на цей пункт, орендарі почали вимагати розірвання угод оренди земельної частки (паю) з метою передачі їх іншому підприємству.

Останнє, на що хотілося б звернути увагу, - це випадки, коли орендарі відмовляються платити орендну плату за користування земельними ділянками. Досить часто орендодавці – власники земельних ділянок та земельних часток (паїв) звертаються із запитанням, чи правомірною є відмова орендарів сплачувати орендну плату, якщо рік був неврожайним внаслідок стихійних лих, несприятливих погодних умов тощо.

Ще досить поширеним явищем є випадки, коли орендарі в силу деяких причин (наприклад, посилаючись на форс-мажорні обставини) спочатку не сплачують орендну плату, а потім відмовляються повернути земельну, мотивуючи тим, що строк дії договору оренди ще не закінчився [20].

Необхідно зазначити, що з ча­су набуття чинності новою редакцією Закону про оренду землі, що сталося 5 листопада 2003 р., в Україні неможливо передати в оренду жодну земельну ділянку, оскільки в статті 20 Закону зазначено, що державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встанов­леному законом. Однак до цього часу в Україні ще не прийнято закон про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, який регулював би і державну реєстрацію прав на земельну нерухо­мість.

ВИСНОВКИ

Питання права власності взагалі і питання права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13), забезпечується державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об’єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.

Положення Конституції України відносно права охорони власності конкретизуються в різних галузях українського законодавства – у кримінальному, земельному , адміністративному і цивільному праві.

Відносини власності в більшому чи меншому ступені регулюються нормами різних галузей права. Норми права, якими регулюються відносини власності, можна поділити на три групи.

До першої групи відносяться конституційні права, земельно-правові, цивільно- та адміністративно-правові норми про підстави виникнення і припинення прав на майно.

До другої – земельно-правові і цивільно-правові норми, якими визначаються правомочини власників.

Третя група правил охоплює норми земельного, цивільного, адміністративного і кримінального права щодо захисту відносин власності .

У Земельному кодексі України від 25.10.2001 р., вперше на такому законо­давчому рівні знайшли закріплення поло­ження про приватну власність на землю. Проте детальний його аналіз дає змогу дій­ти висновку, що далеко не всі правові проблеми знайшли в ньому своє детальне вирішення та закріплення.

Врегулювання земельних відносин досить часто стикається з такими земельними відносинами, як сервітут, оренда , право володіння.

Аналізуючи норми ЦК і ЗК, можна зробити висновок:

- ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено;

- не знайшли свого відображення в ЗК норми, які б врегулювали особливості наділення земельним сервітутом кількох людей щодо однієї земельної ділянки;

- остаточно не визначене питання суб'єктного складу осіб, що виступають сторонами в сервітутні відносини. Непослідовність уживання термінів «власник» і «землекористувач» у ЗК не дає нам можливості затверджувати, що дані відносини в однаковій мірі поширюються як на власників, так і на користувачів земельних ділянок;

- ЗК не містить положень, що регулюють питання можливості встановлення земельного сервітуту щодо земель державної або комунальної власності. Подібне питання виникає і з приводу можливості встановлення земельного сервітуту щодо окремих категорій земель, визначених статтею 19 ЗК;

- при регулюванні питань земельного сервітуту з огляду на принцип розумності і справедливості, проголошений ЦК, доцільно було б застосовувати саме його, але, з огляду на правила конкуренції, вироблені правовою доктриною, змушені звертатися до положень спеціального закону, яким у даному випадку є ЗК.

На сучасному етапі в умовах реалізації земельної реформи одним із найпоширеніших порушень земельного законодавства є самовільне зайняття земельних ділянок.

Питання, які стосуються сутності та ха­рактеру цього правопорушення, а також правових наслідків його вчинення, як свід­чить практика, на сьогодні набувають практичної значущості та актуальності.

Характерною рисою самовільного зай­няття земельної ділянки є те, що воно завжди спрямоване і безпосередньо пов'язане з порушенням належних власнику земель­ної ділянки правомочностей щодо володін­ня, користування та розпорядження нею, які становлять зміст права власності. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке може бути реалізовано лише її власником.

Відповідальність за самовільне захоплення земельних ділянок передбачається статтею 115 Земельного кодексу України. Метою даної статті є забезпечення адміністративно-правовими засобами виконання земельного законодавства в сфері дотримання і захисту прав землевласників і землекористувачів, а ст.53¹ Адміністративного кодексу України встановлює міру покарання за самовільне захоплення земельної ділянки - накладення штрафу на громадян від одного до десяти не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від восьми до п'ятнадцяти не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Відносини щодо оренди земель як сільськогосподарського так і несільськогосподарського призначення набувають все більшої актуальності, що викликано, з одного боку, зростанням попиту на землю (її обробіток і використання), а з іншого, наявність достатньої пропозиції з боку власників, які бажають здавати свої земельні ділянки в оренду. Особливо це характерно для земель сільськогосподарського призначення.

Оренда земель в Україні, станом на сьогоднішній день, врегульована Земельним кодексом України, Цивільним та Господарським кодексами України та спеціальним Законом „Про оренду землі”.

Недоліки у законодавчому регулюванні правовідносин створюють для судів труднощі у вирішенні окремих спорів.

Не викликає заперечень твердження, що земельне право можна розглядати як розділ цивільного зі специфічним предметом — землею. Тому і була зроблена спроба врегулювати земельні правовідносини в новому ЦК, але цього замало. І хоч деякі норми ЦК і ЗК просто доповнюють одне одного, але й існують такі, що знаходяться у протиріччі. Тому робота над вдосконаленням діючого законодавства з земельних відносин не повинна припинятись.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Земельний кодекс України.Коментар. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2002. – С. 254.

2. http://www.kontrakty.com.ua/rus/gc/nomer/2002/30-31/15.html

3. Н.Николаенко. „Разумность и справедливость » главы 16 ЗК Украины «Право земельного сервитута». – 2005. - №28. – С. 1,13.

4. Погрібний С. О. Юридична відпові­дальність за порушення земельного законо­давства // Земельне право України: Підручник /Заред. Погрібного О. О., Каракаша І. І,— К.: Істина, 2003. – С.424.

5. Шемшученко Ю. С. Відповідальність за порушення земельного законодавства // Земельний ко­декс України: Науково-практичний комен­тар /За ред. В. І. Семчика. — К.: Видав­ничий Дім Ін Юре, 2003.- С.646.

6. Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей средн: Общая часть. — Харьков: Вища школа, 1986. – С.65.

7. Там само. – С.65.

8. М.Шульга. Самовільне зайняття земельних ділянок.//Юридичний вісник України. – 2004. - №32. – С.9.

9. Там само. – С.9.

10. Кодекс Украины об административных правонарушениях. Научно-практический комментарий. Изд.4 (с изменениями и дополнениями по состоянию на 3 апреля 2003г). – Х.: «Одиссей», 2003. – С.159-160.

11. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І.Семчика. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”. – 2003. – С.286.

12. Про оренду землі: Закон України в редакції від 2 жовтня 2003 року // ВВР. – 2004. - N 10. - C.102.

13. Ільницька Н. Оренда як правова форма використання земель у сучасний період: поняття, особливості, юридична природа. // Право України. – 2000. – №8. - С. 61-62.

14. Про оренду землі: Закон України вiд 6 жовтня 1998 року // ВВР. – 1998. - N 46-47. - C.280.

15. Про оренду землі: Закон України в редакції від 2 жовтня 2003 року // ВВР. – 2004. - N 10. - C.102.

16. Про оренду землі // Земля і власність. – 2005. - №6 (152). – 14 лютого. – С.3-4.

17. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І.Семчика. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”. – 2003. – С. 267-275.

18. Кобылянский В. Нет земли? Возьмите в аренду! Или как заключить договор аренды земельного участка. // Все о бухгалтерском учете. – 2004. - №56 (967). - 14 июня. – С.36.

19. Конституція України від 28 червня 1996 року

20.Кобылянский В. Нет земли? Возьмите в аренду! Или как заключить договор аренды земельного участка. // Все о бухгалтерском учете. – 2004. - №56 (967). - 14 июня. – С.37.

Характеристики

Список файлов курсовой работы